У ці дні, коли через різні канали інформації отримуємо тривожні новини про загрозу нападу на Україну, повідомлення про від’їзд дипломатів та олігархів, нам так важливо чути слова підтримки і розуміння, мати певність, що ми не самі. Важливо чути, що за Україну, за мир у ній молиться Папа Франциск, а на його заклик і вся Католицька церква, що молиться Вселенський патріарх Вартоломій, моляться предстоятелі українських Церков, духовенство та віряни… І не тільки чути про ці молитви, а й долучатися до них – у храмах, онлайн чи приватно. Це утверджує нас в переконанні, що з нами Бог, що попри всі випробування ми вистоїмо.

Для багатьох із нас молитва є чи не єдиним способом вплинути на ситуацію. Ми молимося за справедливий мир, за наших захисників, за майбутнє нашої держави, просимо Господа дарувати мудрість її провідникам та врозумити її ворогів…

Про те, як у нинішній ситуації Церква навчає зберігати спокій, уникати напруги і панічних настроїв, як уберегти від тривоги дітей, якою має бути наша молитва, «Львівська Пошта» запитала капелана Львівської міськради, прессекретаря Львівської архиєпархії УГКЦ отця Павла Дроздяка.

– Упродовж багатьох віків, коли заходила мова про якісь військові загрози, агресію з боку різних держав, завжди народ Божий шукав порятунку в Господі. Бо якщо дивитися на це з людської точки зору, то ми не маємо певності, не маємо правди, не розуміємо, що коїться довкола. І тому кажемо: єдиним нашим упованням є Господь! Водночас треба вирізнити два моменти. Перший – я маю справді дуже критично оцінювати ситуацію, маю справді в міру всіх своїх можливостей не лякатися, бо страх зазвичай є деструктивний, він паралізує, не дає можливості критично мислити. І тоді я стаю дуже зручним для мого ворога, бо налякана людина вже ув’язнена. Тому нашим завданням є думати і мислити критично. Другий – потрібно мати велику певність у тому, що ми є в своїй країні, у своїй Батьківщині, і ніхто в ніякий спосіб з неї нас не вижене. Тому не може бути й думки про втечі, про якісь плани полишити свою домівку. 

Це час, коли Господь нас виховує в усвідомленні своєї Батьківщини, своєї державності, в розумінні, що ми є в своїй Богом даній Батьківщині і за неї маємо боротися. Передусім маємо боротися за правду в своїй Батьківщині. Це означає, що я справді буду дотримуватися всіх моральних принципів, щоби бути тим, хто творить свою Батьківщину. Не буду нарікати на корупцію чи інші моменти, але буду справді боротися зі всіма вадами, з якими стикаюся, і сам буду виконувати закони. А це означає, що ми маємо зодягнутися в броню віри, розраховувати на свої сили і просити: «Господи, дай нам це все побороти і пережити!» 

– Передусім треба завжди пам’ятати, що вони поруч і що вони теж не байдужі до всього, що відбувається. Іноді нам може здаватися, що вони не звертають уваги на те, про що мовиться довкола, бо зайняті якимись своїми процесами. Ні, наші діти так само переймаються нашою тривогою! І тому ми, дорослі, маємо показувати приклад упевненості. Маємо говорити нашим дітям про наші цінності, проте, що ми на своїй землі, про захист того, що нам дороге, і про нашу молитву. Зокрема, в нашій родині, щовечора стаємо разом із дітьми на молитву і молимося за Україну, за мир. І це дуже дієве. Це заспокоює наших дітей, бо вони теж дуже налякані нашими дорослими страхами. 

– Молитва, сповідь, євхаристія є дуже ефективною духовною терапією, яка допомагає подолати наші страхи, здобути певність, навчитися покладати надію на Боже милосердя, а водночас бути пильним, чувати і боронити свою рідну хату, як казав праведний Митрополит Андрей. Молитва сьогодні – дуже важливий засіб, до неї закликає і Синод єпископів нашої Церкви. Адже ця тривога навіяна потоком інформації, яку ми отримуємо з численних джерел: телебачення, радіо, соцмережі, інтернет. І в цій тривозі ми не можемо критично мислити. Тому так важливо прийти до храму Божого. Коли я приходжу до храму, то вимикаю свій телефон, віддаляюся від потоку інформації і залишаюся сам на сам із Богом. Я молюся, переживаю літургію, приймаю євхаристію і в такий спосіб прошу Господа, щоб умиротворив мене і дав сили та наснаги умиротворити інших. Мусимо мати сильну віру, що Бог є з нами, бо якщо з нами Бог, з нами правда, то нам нічого боятися. Ми не знаємо, що на нас чекає в майбутньому, за годину, за день, за два, але маємо міцну надію на Господа, підкріплену не лише нашою вірою, але й твердою християнською позицією, що ми у себе вдома. І коли я матиму це переконання, чому ж я маю боятися? Навпаки, я маю будувати свій дім і просити, щоби Господь був його сторожем і охороняв його в тіні крил своїх, та робити все можливе, щоби дати змогу повноцінно функціонувати моїй країні, моєму місту або селищу.

– Так, звісно. Маємо численні свідчення про заступництво Богородиці, яка під своїм покровом-омофором захищала тих, що зверталися до неї. Зокрема, й під час нашої боротьби проти всіляких загарбників. Навіть у нашому Архикатедральному соборі Святого Юра є Теребовлянська чудотворна ікона Богородиці. Під час облоги турками замку в Теребовлі, коли жителі містечка молилися перед нею і просили порятунку, ікона заплакала рясними сльозами. А відтак сталося чудо: вибухівка, закладена під мури замку, не зашкодила йому –потужна вибухова хвиля накрила нападників і завдала їм великих втрат. Ще одне чудо сталося, коли шведські війська взяли в облогу Львів. Містяни тоді ревно молилися, щоби Богородиця урятувала місто від розорення. Ікона знову заплакала… Коли шведський генерал Штембок зайшов до храму, де перебувала Теребовлянська ікона, сльози Богоматері його дуже розчулили. Генерал відмовився від величезної контрибуції та відвів війська від Львова. І нині ми розуміємо, що Богородиця є нашою заступницею. Тож звертаймося до неї в своїх молитвах! Маємо багато таких чудотворних ікон, через які Господь прославив свою Матір, тому шукаймо в неї допомоги і захисту.

– Церква нині активно долучена до процесу творення правильної і доброї обороноздатності українського народу. І хоч духовенство не може брати до рук зброї, воно має зброю значно сильнішу – молитву, яку возносить і до якої закликає вірних. Окрім того, нещодавно відбулася нарада єпископів міста усіх Церков, під час якої мовилося про те, чи Церква в разі необхідності може відкрити свої храми, тобто ті місця в них, які можуть бути реальними укриттями. Передусім мовиться про підвальні приміщення. І єпископи радо пристали на цю пропозицію. Як мені відомо, зараз відповідні служби мають у кожному районі оглянути та визначити храми, які могли б використовувати як укриття. Також мовилося про можливість і бажання тих чи тих парафіяльних спільнот організувати тренінги з надання домедичної допомоги. Це було б дуже на часі, бо такі знання завжди актуальні. 

– Передусім мова про інформаційну культуру, про культуру споживання того всього, що ми отримуємо через соціальні мережі. Такі розсилки можуть містити приховану загрозу. Не треба поширювати і розсилати екстрені повідомлення чи листи з молитвами. Мусимо розуміти, що гібридна війна триває, зокрема інформаційна. І ми мимоволі можемо стати інструментами, які ворог використовує проти нас. Тому треба бути дуже обережними, обачними.

Найперше мусимо пам’ятати, що наша молитва залежить від нашої віри. Якщо моя віра сильна, якщо я справді вірю і довіряю Господові, то для мене будь-яка молитва буде сильною, бо я вірю в те, що Бог мене чує. Я вірю, що Бог бачить моє серце, тому моя найменша молитва, можливо, одне «Господи, помилуй!», буде сильнішою за механічне перечитування кільканадцять разів якихось молитов у страху, що щось станеться, якщо я цього не зроблю. Це радше маловірство! Справжня духовність передбачає критичну і розумну віру, тому не треба в страху творити культ «дуже важливих молитов». Будь-яка моя молитовна практика, яку я звершую, є люба і приємна Господові, коли я роблю це щиро, коли я роблю це з усвідомленням, коли я не тільки молюся, а й працюю. Дуже добре було б для кожного з нас завжди пам’ятати про 90-ий псалом. Книга псалмів дихає молитвою, а 90-ий псалом говорить мені про Божий захист, про Господа, який охороняє мене в тіні крил своїх. І коли ми маємо якусь тривогу, молімося цей псалом! Він дасть нам відчуття, що Бог поруч, що він із нами, що він нас чує і завжди охороняє. 

– Сім’ї наших військовослужбовців можуть нам допомогти пережити цей час. У них ми маємо навчитися зберігати спокій. Війна у нас триває від 2014 року, і за ці вісім років сім’ї наших військовослужбовців, добровольців, волонтерів уже пережили не одне пекло тривоги, поки ми перебували в досить комфортних, мирних умовах. Так, вони постійно переживають і моляться за своїх рідних, які в зоні бойових дій, але саме від них ми маємо вчитися миру, спокою та рівноваги. Вони можуть стати для нас прикладом стійкості, додати нам сили, наснаги і витривалості рухатися вперед.