– Із досвіду скажу, що у нас кількість побутових травм, дитячих переломів, падінь чи ушкоджень під час карантину значно скоротилася. Ймовірно, через те, що діти шкільного віку вдома сиділи, онлайн вчилися. Та зараз такий сезон почався, що діти бігають, по деревах лазять, тому падають. Часто з переломом рук привозять, ніжок, також стають на ржаві цвяхи, скалки, інші сторонні тіла потрапляють у стопи. На майданчиках дитячих травмуються, з гематомами привозять, надбрівні дуги розбивають, доводиться зашивати. У разі таких травм раджу батькам на місці обробити рану перекисом, зупинити кровотечу і приїхати в лікарню, щоб оглянув лікар та надав кваліфіковану допомогу. Лікарня «ОХМАТДИТ» надає цілодобову допомогу дітям по травматизму, хірургії, ургентна допомога цілодобова і невідкладна. Лікар виходить до пацієнта захищений, у засобах індивідуального захисту і, збираючи анамнез, вирішує, куди класти пацієнта. Бо в нас є зона, де кладемо дітей, хворих на Covid-19, і зона з іншими пацієнтами. Хворих на коронавірус нині в нас дітей немає. Якщо дитині необхідна ургентна допомога, то самі визначаємо і проводимо без попереднього ПЛР-тестування. Для планових хірургічних втручань потрібно робити ПЛР. Планової госпіталізації ми не можемо робити, бо продовжили карантинні заходи до 5 червня. За тиждень було проведено 14 ортопедичних травматологічних операцій. Це небагато, порівняно з минулим роком у цей час. Торік на тиждень таких операцій проводили 50-60 в середньому. Раджу як батько трирічної дитини, аби уникнути травматизму, дітей потрібно доглядати. Це головне правило у всьому світі. Наприклад, на дитячому майданчику поруч має бути дорослий. За травматизм дітей відповідають батьки, вони мають прорахувати мінімальні ризики травмування, які дитина може отримати. Від своєї дитини на майданчику не відходжу. Бо знаю, що він залізе кудись, якщо є можливість, за місто гуляти їздимо, аби дитина під час карантину почувалася вільно. Мініаптечка для прогулянок – це антисептик, розчин Бетадину, стерильні серветки чи лейкопластир, аби у разі потреби одразу зупинити кровотечу, обробити рану. Якщо дитина впала і травмувалася, треба викликати швидку.

– Моїй доньці два з половиною роки. Гуляємо зазвичай біля дому, у парку Франка чи Стрийському парку. Як на мене, там гойдалки та гірки досить безпечні. На майданчику я спостерігаю за дитиною, дозволяю їй самостійно себе проявляти, бавитись в пісочниці, ділити іграшки з однолітками. Спостерігаю, що багато діток, старші, ніж моя донька, незалежно, чи це хлопці, чи дівчата, можуть проявляти себе досить агресивно. Якщо моя дитина може дати собі раду, то не втручаюся, та буває доводиться зробити зауваження дітям чи їхнім батькам, коли це може бути небезпечно для моєї дитини. Аби уникнути травматизму вуличного чи побутового, треба, як на мене, формувати межі дозволеного-недозволеного. Але також не забувати давати і вільний простір для її розвитку, щоб дитина вчилась ухвалювати рішення самостійно. Батькам не потрібно проявляти відносно дитини гіпертривожність: повторювати дитині, що, наприклад, гірка небезпечна, гойдалка небезпечна. Бо тоді у дитини формується таке уявлення про цей світ, що він небезпечний, люди небезпечні. Коли дитина дорослішатиме, то вона боятиметься самостійно щось вирішити. І це таке негативне переконання мама може навіть несвідомо передати дитині. Найкраще донести дітям дошкільного віку інформацію про те, як потрібно поводитись під час карантину за допомогою прикладу батьків. Дітки бачать, що батьки, до прикладу, одягають маску, користуються антисептиком частіше, ніж завжди, миють руки. І тут важливо, коли вони питають, чому так і що відбувається, бути чесними з ними, відкрито говорити про небезпеку, яка є, та не перебільшувати її. Для дітей важливо знати, що вони можуть розділити своє хвилювання чи страх із дорослими, яким вони довіряють. І навіть якщо ці дорослі не будуть знати відповіді на всі запитання дитини, вони будуть чесними з нею, а головне будуть поруч і дадуть їй свою підтримку та опору. Коли дорослі розповідають дітям про карантин і всі заходи, яких важливо дотримуватись, щоб зменшити розвиток пандемії, вони показують дитині, що долучають її до спільних дій, щоб подолати вірус, дають відчуття контролю над тим, що від нас залежить. Карантин та пандемія – це ті ситуації, які викликають стрес не тільки у дорослих, а й у дітей. І дитина може на цей стрес реагувати по-різному: це може бути тривога чи злість, занепокоєння чи страх. Важливо, аби дорослі могли сконцентрувати ці емоції дитини, бути поруч і підтримувати її, давати розуміння того, що відбувається, опираючись на факти. Важливо пояснювати дитині зрозумілою для її віку мовою та наголосити, що і дорослі, і сама дитина можуть робити певні речі, аби зменшити ризик зараження. Якщо дітки люблять малювати чи, наприклад, ліпити з пластиліну, можна разом із ними виліпити чи намалювати вірус. Можна придумати свою історію чи казку, та важливо, аби в усій цій творчості не додавати дитині страху від вигляду вірусу чи опису його, а навпаки показати, наскільки те, що Віталік чи Оленка будуть відповідально ставитись до своїх обов’язків, мити руки, користуватись антисептиком чи одягати маску, допоможе у боротьбі з вірусом. В усій цій історії батькам найважливіше бути поруч і не покидати дитину на її думки, емоції і дофантазовування, а давати опору і підтримку, говорити, прояснювати те, чого дитина не розуміє, проводити разом час, гратись. Ну і, звісно, любити.

– Дитині треба рухатися, бігати, пізнавати світ. Гуляємо щодня, бо дитина в мене річна, і без сонця та свіжого повітря ще захворіє, сидячи вдома. Гуляємо зазвичай біля шкільного стадіону неподалік дому. Знайшли собі безлюдну місцину, увесь карантин туди ходили. Нещодавно наважилися на майданчик дитячий піти. Коли йдемо на вулицю, зазвичай беру зі собою антисептик, вологі серветки, але дедалі частіше помічаю, що не надто переймаюся дезінфекцією рук. Передусім намагаюся уникати контактів. Тож якщо і гуляємо на майданчику, то тоді, коли там немає багато дітей, мам. Загалом наші майданчики небезпечні для маленьких діток. За професією я дизайнер та архітектор, тож наведу приклад, чому мене вони не влаштовують. Є на майданчику гірка, облаштована для маленької дитини, але сходинки незручні, підйом високий. Дитина може впасти і травмуватися. Виробники майданчиків погано дотримуються ергономіки. Якщо будувати такі комплекси ігрові, то для маленьких гойдалки чи гірки мали би бути окремо збудовані, збоку. Старші діти можуть маленьких зачепити, ударити, навіть не спеціально. Різниця між моїми дітьми – 17 років, і якщо порівнювати, які були раніше майданчики і зараз, то сучасні діти, звичайно, мають рай. Майданчиків багато, діти мають де гратися. Втім усі пісочниці повинні бути закриті, територія обгороджена, бо часто вони облаштовані біля проїжджої частини. Під час прогулянки завжди маю зі собою ще лейкопластир та гель Траумель. Хлопчик у мене шустрий, завжди синці отримує. Але коли сильна травма, то краще дзвонити у «швидку» або сімейному лікарю.