Зібратися з думками і діяти правильно, коли пропала ваша дитина, важко. Втім правоохоронці дають поради, що робити в таких випадках. «Передусім треба встановити обставини зникнення, звідки пропала дитина, довідатися у найближчих родичів, друзів, чи вона не в них, – каже Віктор Новачук. – Коли ж дитини ніде немає, одразу потрібно повідомити поліцію, тоді будуть більші шанси знайти зниклого. Коли ж дитина пропала, скажімо, о 17.00, повідомляти про це у поліцію опівночі пізно, це ускладнить пошук».

Голова ГО «Варта-1», депутат Львівської міської ради Ігор Зінкевич розповів «Пошті», що зауважив певну тенденцію: «Восени підлітки часто втікають з дому через кохання. Літо минуло, потрібно повертатися до школи, а як же бути з любов’ю? Таких втікачів знайти важче, бо вони переховуються. А весною, коли навчальний рік уже йде до завершення, а діти бачать, що оцінки погані, що виправити їх часу мало, вирішують утекти через паніку, безвихідь, боязнь. Якщо ж діти вирішили покинути дім через конфлікти в сім’ї, то такі втікачі зазвичай гуляють у дворах. Що стосується дітей із неблагополучних сімей, то їх можна знайти у сумнівних компаніях або закладах».

У Львові торік пропали 315 дітей. На щастя, знайшли усіх. Патрульний Богдан Чупик розповідає, що до пошуків часто долучаються сторонні особи: уважні водії, працівники цілодобових магазинів, просто перехожі.

«Зникло двоє дітей, ми отримали орієнтування, надіслали його «Варті-1».  Шукали не лише патрулі, а й пересічні громадяни, – розказує «Пошті» патрульний. – Один водій казав, що бачив схожих за орієнтуванням хлопців поблизу вулиці Гонти. То була пізня година, після опівночі. Він вказав напрямок, у якому варто шукати. Ми – туди, обшукали всі околиці, дітей нема... Вирішили з напарником об’їхати нічні магазини. Розпитували людей, може, десь бачили цих дітей. Це також дає свої результати. Аж раптом їде якийсь чоловік, опускає у автомобілі скло і каже, що на вулиці Личаківська бачив тих двох із орієнтування. Спитали у нього де, та й бігом туди. Це було в районі вулиць Личаківська і Богдана Котика, хлопці якраз ішли вгору, помітили нас і навіть пробували втікати».

Дитина протестує, хоче привернути до себе увагу і кидає батькам виклик – іде з дому

Поліцейські розшукують переважно таких спраглих до пригод підлітків, та бувають і менші авантюристи.

«Знайшли ми якось хлопця років семи. Заїхав на ровері із Сихова на вулицю Івана Франка і там зупинився, бо велосипед зламався», – розповідає поліцейський.

На жаль, знайти дитину швидко вдається не завжди. Буває, пошуки затягуються на тижні, місяці, роки…

До пошуків часто долучаються сторонні особи: уважні водії, працівники цілодобових магазинів, просто перехожі

На сайті Служби розшуку дітей Всеукраїнської громадської організації  «Магнолія» є повідомлення про дітей, які давно пропали безвісти. Мовиться, зокрема, про Максима Шкварка зі Львова, який пішов із дому 13 квітня 2013-го. На той час йому було 13 років. Тоді ж  пропав 14-річний Рубен Третьяков. А 28 листопада 2007 року з міста Городок зник шестирічний Рома Роман. У Нацполіції Львівщини «Львівську Пошту» повідомили, що слідство стосовно зниклих дітей триває досі, проте коментувати ці справи докладніше відмовилися…

Діти, як правило, дуже довірливі, радо пристають на пропозицію, за цукерку чи інший малий сюрприз сліпо йдуть за чужими… Насправді непросто пояснити комунікабельній трирічній дитині, що далеко не всі дорослі доброзичливі. Їхніх прихованих намірів не розгледіти, тож безпека дітей є справою передусім батьків!

«Ти маєш мене бачити, – вчить своїх дівчаток блогерка Оксана Собко. – Ми замінили стандартне «не відходь далеко, я маю тебе бачити» на «не відходь далеко, ти маєш мене бачити». Тримати за руку і не втрачати зі свого поля зору – ось золоті правила. Також із дитиною треба розмовляти, поясненнями та обговореннями різних ситуацій коригувати її поведінку. «Я ставлю Поліні запитання на кшталт «Чи візьмеш ти цукерку в незнайомої жінки? Як вчиниш, якщо загубишся у натовпі?» і слухаю, що вона мені на те скаже. Відповіді  за потреби коригую, – розповідає блогерка. – У нас є правило: якщо загубишся на вулиці, потрібно зачекати, щоби дорослі повернулися. У разі необхідності звертатися по допомогу лише до людей, що перебувають у той час на роботі (продавці, офіціанти, працівники пошти ), і попросити, щоб вони викликали поліцію. Адресу, прізвище, імена батьків вона знає».

Життям підлітка треба цікавитися, дивитися інколи, що він пише чи виставляє у соцмережах, аби не пропустити чогось

Поліні шість років, батьки не залишають її саму, до школи, зі школи, усюди вона ходить з кимось із дорослих. «Та все одно запитую її, що вона робитиме якщо… Маю надію, що в екстремальній ситуації дитина згадає, що потрібно робити», – каже жінка.

Дитина має розуміти, що якщо щось їй нав’язуватимуть, вона завжди може  сказати «ні»

«У дитини є різні кола спілкування. У першому – рідні люди, в другому – близькі, друзі батьків, можливо, хресні, сусіди, третє коло – незнайомці, чужі, – пояснює дитяча психологиня Тетяна Луцик. –  Дитині в прийнятній для неї формі варто розповідати, що люди бувають різні, як у казках герої. Бувають добродушні, та є й погані, яких треба остерігатися. Дитина має розуміти, що якщо щось їй нав’язуватимуть, вона завжди може сказати «ні».

Говорити про це з дитиною треба у віці чотири-п’ять років. «У три роки хтось із дорослих постійно перебуває з дитиною. У неї нема усвідомлення загрози, що б ви їй не вкладали у голову, вона все одно піде за тим, хто пропонуватиме погладити щеня чи поманить іграшкою!» – наголошує психологиня.

Проте старшим дітям варто навчитися відстоювати свої «кордони» і, як це не дивно звучить, не бути занадто ввічливими.

«Раніше діти були більш адаптовані, уміли захищати свої «кордони», бо росли на вулиці. Зараз вони живуть, як правило, в ілюзорному світі. Коли виходять надвір, їм важко адаптуватися, – веде далі Тетяна Луцик. – Над кожною дитиною в пісочниці сидить мама, яка миттєво береться вирішувати дитячі конфлікти. Дитина не може проявити себе, захистити свої «кордони», відтак інколи боїться сказати «ні». І ще одне: батьки вчать дитину бути ввічливою, усміхатися, чемно поводитися з усіма, а її треба вчити захищати «кордони» змалечку! Не варто виховувати «вигідну» дитину, бо вигідні діти, як правило, вигідні для насилля».

У Львові за рік реєструють понад 300 повідомлень про зниклих дітей, які самі втікають із дому. Чому? Яка на те причина? Як виховувати дітей, аби не пропустити момент, коли підтримка, розмова чи просто присутність старших може вберегти їх від халепи.

«Старші діти свідомо йдуть із дому. Переважно це підлітки, які протестують або ж потерпають від батьківської гіперопіки. Працюю зараз із дівчинкою з гарної, дисциплінованої сім’ї, але вона залюблена. Потрапила у специфічну компанію, хоче вражень і трохи відійти від тієї батьківської любові. Тож вона втекла з дому, – розповідає Тетяна Луцик. – Буває, навпаки, на дитину не звертають уваги. Батьки живуть своїм життям або ж розлучаються, конфліктують між собою. Дитина протестує, хоче привернути до себе увагу і кидає батькам виклик – іде з дому».

Також діти втікають від батьків-тиранів, щоб уникнути покарання за погану оцінку, до прикладу.

«Життям підлітка треба цікавитися, дивитися інколи, що він пише чи виставляє у соцмережах, аби не пропустити чогось, – радить психологиня. – Та найголовніше довіра в стосунках. Має бути час, який ви проводите разом, щоб дитина могла поділитися чимось, захотіла довірити вам свій світ».