«Робити добро потрібно не тільки до свята Миколая чи до Різдва, а постійно. Ми зрозуміли це дуже давно і почали говорити з дітьми про гідність, про добро, про толерантність, бо ці речі повинні бути з нами повсякчас. Ми не можемо когось зобов’язувати робити добру справу. Дитина повинна в цьому жити, розуміти потребу робити добро, поважати інших. Ми почали працювати в цьому напрямку передусім з учителями, які хочуть, які можуть долучити до цього дітей. Для мене дуже значущим є вислів Антуана де Сент-Екзюпері: якщо ти хочеш побудувати корабель, не треба скликати людей, діставати інструменти, планувати, ділити роботу, треба заразити людей прагненням до нескінченного моря, і вони самі побудують цей корабель. І ми почали так працювати: ми пропонуємо, а школи долучаються. Ми не зобов’язуємо до участі в проєктах тих, що не хочуть. Але це дуже добре працює: зробили один проект, отримали добрі результати – і інші школи, навіть окремі вчителі, просять долучити їх до нього. Коли ми вирішили розпочати торік навчальний рік з уроків толерантності, то спершу отримали чимало негарних відгуків. Але нам залежало на тому, щоб наголосити на толерантності одне до одного, до дітей із особливими потребами, на любові до ближнього. І ми їх провели, і задоволені ними. Цього року в нас уже були уроки гідності, але що означає бути гідним? Вже другий рік поспіль двічі на рік маємо тижні толерантності, під час яких звертаємо увагу на навчання дітей із особливими потребами. Бо зараз нема проблеми з дітьми, вони все чудово розуміють. Проблема є з батьками, адже маємо чимало звернень на кшталт «заберіть таку дитину з нашої групи в садочку чи з нашого класу». І ми повинні йти до них, пояснювати, нести добро. Проводимо різноманітні заходи в закладах, де навчаються діти з особливими потребами, намагаємося щонайбільше залучити до цього батьків здорових дітей, щоб вони могли по-іншому ставитися до дітей, які мають певні порушення. Три роки тому методисти нашого навчально-методичного центру започаткували проєкт «Сонцелеви», щоб навчити дітей, як це – бути волонтерами. Починаємо з учителів, які воліють долучитися, запрошуємо громадські організації, і їхні представники розповідають зі свого досвіду, як правильно волонтерити, як залучати людей, щоб нікого не образити. Також із ними працюють психологи. Здобутий досвід вчителі використовують у школах, поширюють серед своїх учнів, а діти волонтерять як у своїх школах, так і в садочках. Уже проведено дуже багато акцій, які відбуваються впродовж цілого року. Наші діти, учителі та вихователі вже так звикли, що мають волонтерити, що шукають нагод для цього. Для нас не проблема організувати якийсь захід, ми не шукаємо волонтерів, навіть самі можемо допомогти громадським організаціям, якщо вони цього потребують. Ми проводили акції і навчали волонтерства представників учнівського самоврядування, і нині старшокласники радо відгукуються на заклик допомогти. Також у школах організовують дуже багато акцій, спрямованих на підтримку тих, що зараз на сході захищають нашу державу. Дітки створюють малюнки, готують подарунки для воїнів. Аптечки на схід, допомога армії вже стали звичною річчю для наших школярів. Крім того, ми дуже добре співпрацюємо з громадськими організаціями, які створили батьки дітей із особливими потребами. Це і флешмоби, і акції на кшталт «Кольорові шкарпетки». Допомагаємо хворим дітям. Наприклад, збирали гроші для хлопчика, який потребував операції на серці. Організували для цього виставку-продаж його малюнків, а також малюнків дітей із наших дошкільних установ. Дітей у школах багато, і, на жаль, у когось важка хвороба. Тож ми розсилаємо листа по школах, і діти радо відгукуються. Нещодавно збирали кошти, щоб допомогти з харчуванням дітям, які отримують паліативну допомогу, бо воно специфічне і дороге. Даруємо книжки бібліотекам і сиротинцям, закладам на сході України. Це акція, яку організовують щороку, і діти дуже активно долучаються до неї. Кілька років триває акція «Корок життя», під час якої збираємо корки, а виручені кошти передаємо на лікування дітей. До Дня пам’яті жертв Голодомору організували акцію «Жменька зерна – жменька добра», під час якої діти в маленьких торбинках приносили зерно як символ життя тих людей, яких страчували за п’ять колосків. Це зерно ми сортували і передавали крупи до геріатричних центрів. Уже третій рік в нас працює проєкт із аніматорства, яке було започатковане як форма християнського виховання. Учні проходять навчання з аніматорства і працюють із молодшими дітьми в своїх навчальних закладах. Бути аніматором – це також творити добро. Спочатку було п’ять шкіл, цього року долучилося ще кілька. У таких школах нема проблем із проведенням великої перерви чи організацією табору «Веселі канікули». Це учні 7 – 9 класів, які пройшли дворічне навчання, відпочивали самі й допомагали організувати цікавий відпочинок для інших у наших заміських таборах. Які гарні відгуки вони отримали за свою працю від дітей і провідників таборів! Уже багато років діти долучаються до акцій до Дня святого Миколая. Це вже стало традицією. Часто діти навіть запитують, коли вона розпочнеться, бо хочуть щось подарувати іншим. До Великодня збирали «Кошик для потребуючих», проводили багато інших різноманітних заходів. Маємо тісну співпрацю з громадськими організаціями, і якщо хтось має добру ідею, радо долучаємося. Намагаємося розповідати на наших сторінках у соцмережах про наші акції, про тих, що долучилися. Адже для дитини важливо, щоби про зроблене нею добро дізналися інші, важливо отримати схвалення. Тоді вона почувається окриленою і хоче робити це знову. Всі наші акції спрямовані на те, щоб дитина могла побачити, що добро і потреба його творити є невід’ємною частиною нашого життя. Бо не можна когось зобов’язати робити добро, але можна заохотити, створити нагоду, заразити ним інших. І це «вірусне поширення» добра є найефективнішим. Добро має бути і вдома, і в школі, щоб дитина мала з кого брати приклад. Тоді вона наслідуватиме дорослих».

«У Новій українській школі є така річ: ми починаємо день з ранкової зустрічі «Ранкове коло», під час якої проговорюємо різні необхідні для гармонійного життя дитячого колективу речі – вчимося вітатися, знайомитися, миритися, довіряти одне одному, допомагати, залагоджувати конфлікти, співчувати чи радіти за когось. У цей передріздвяний час в нас також виникає тема добра, подарунків – як їх не тільки отримати, а й зробити те, що може стати подарунком. У першому класі маємо велику тему про подарунки: чому їх приємніше робити, аніж отримувати? У другому класі в грудні маємо велику тему «Спільнота», під час якої говоримо про те, що кожен із нас є частинкою якоїсь спільноти: удома, в школі. Намагаємося пояснити, що добро не завжди має бути матеріальне, а бути якістю людини. Тобто робити добро собі – це допомогти собі стати кращим, щоб завтра могти зробити ще більше добра для себе, для своєї спільноти – класу чи родини. Стараємося створити можливість програвати в дитячому колективі різні ситуації, різні нагоди, щоб діти відчули, що добро не тільки матеріальне. Наприклад, коли ми вітаємо іменинників, то діти кажуть, що для них не так важливий подарунок, як добрі побажання і підтримка друзів. У своєму класі я не дуже даю завдання, але діти мали написати вітальну листівку, спільно з батьками приготувати щось смачне і пригостити когось. Наші учні, як і в багатьох інших школах, беруть участь у акціях для воїнів на сході, для потребуючих. Уже традиційною стала акція «Миколай про тебе не забуде», під час якої допомагають зібрати подарунки для дітей із сімей, які отримують соціальну підтримку. Завдання на доброту мають стосуватися і батьків. Бо як би ми в школі не говорили і не давали можливість практикуватися в цьому, все ж виховання загальнолюдських цінностей починається з родини, з дому. І закладатися має в родині. А ми лише закріплюємо, звертаємо на щось увагу, пропонуємо нові варіанти. З огляду на цінності Нової української школи спонукаємо дітей проговорювати добрі вчинки, наміри. І розглядаємо це не як похвальбу, а як сходинки зростання до своєї кращої версії, до розкриття своїх можливостей. І коли дитина ділиться своїм досвідом добра, відчуває свою важливість у колективі та в світі, ми це вітаємо, бо кожна дитина хоче бути доброю, хоче отримати схвалення. Але ми акцентуємо на тому, щоб ці добрі вчинки були реальними, правдивими, адже діти часом люблять дофантазувати. Тому вчителі намагаються наголосити: нехай це буде зовсім маленький вчинок, але зроблений від щирого серця! За такі речі ми часто аплодуємо, тиснемо руку. Однак тут важливе почуття міри, бо якщо дитину не хвалити, то її бажання робити щось добре згасає, а якщо захвалювати, то вона втрачає відчуття реальності, розуміння, чого саме від неї хочуть. Часом дитина хоче чимось похвалитися, але не має чим, не знає, як це зробити, тому й вигадує. Тож їй варто дати таку нагоду, підказати, що і як можна зробити. Але тут потрібна підтримка батьків, бо самих зусиль учителів замало».

«За виховання дітей відповідають передусім батьки. Тож першими учителями добра є саме батьки: відповідальне ставлення в родині, чуйність, співчуття, милосердя, готовність прийти на допомогу, а також заохочення дітей змалечку допомагати, вчити бачити, що є добро для інших і добро для себе. Школа може це лише розвивати. На жаль, у нас дуже часто ці повноваження делегуються школі. Але, ще раз наголошу, саме батьки відповідальні за своїх дітей і навіть за те, що відбувається в школі, незалежно від того, знають вони, що там відбувається чи ні! Метод проєктів для навчання добра – це дуже круто, дуже сучасно. Бо це стимулює, дає нагоду бути милосердним, робити щось добре разом чи в школі з однокласниками, чи вдома з батьками, чи з друзями. У виховному плані це значно краще, аніж читання чи розв’язування задач на канікулах. Але такі проєкти не обов’язково прив’язувати до Різдва чи інших свят – їх можна робити впродовж цілого року! Бо під час проєкту діти співпрацюють, спілкуються, роблять звіт, розповідають, що і як вони зробили, діляться цим із іншими та мають нагоду отримати позитивний відгук, схвалення. Але головний ефект у тому, що коли вони бачать, що зробили інші, то отримують дуже багато стимулів і готових прикладів для наслідування. Бо коли вчителька скаже робити те й те, то це одне, а коли ти бачиш, що роблять інші, це надихає. Добро можна робити й таємно, але для дитини важливо отримати схвалення. Тому треба створювати нагоди розповідати про добро. Добра не варто встидатися, бо коли ми розповідаємо про добро, то помножуємо його, даючи приклад іншим. А якщо є якийсь проєкт із гарною метою, то звіт про нього гідний потрапити в інтернет, щоби про добрі вчинки дізналися багато людей. Це буде нагодою, щоб у думках, у серцях інших людей з’явилося бажання зробити щось добре. Зрештою, ми так потребуємо добрих новин і добрих прикладів у тому потоці пустої та негативної інформації, який щодня на нас виливається… Якщо ми не говоритимемо про щось добре, значить ми покинули поле бою, не використали своїх можливостей. Не варто боятися того, що проєкт стане лише проєктом, нагодою для звіту, що більше уваги буде звернено на формальні речі. Є такий педагогічний метод «тренування», коли ми щось робимо вперше, вчимося, знайомимося з процесом, пробуємо, як це можна зробити. Наступного разу буде легше виконати цю справу. І навіть якщо дитина щось зробить тому, що бере участь в проєкті, то наступного разу зробить це легше, особливо якщо матиме позитивний відгук і позитивні емоції з першого разу. Тоді той перший досвід доброго вчинку, здобутий завдяки проєкту, буде стимулом зробити це ще раз. Можливо, наступного разу дитина зробить це більш обдумано і свідомо, тобто задля ідеї і задля милосердя, а не тільки тому, що має прозвітувати».

– У цей передріздвяний час, у час самого Різдва ми переживаємо багато позитивних емоцій, і вони пов’язані з тим, що ми робимо щось доброго одне для одного. Дорослі хочуть зробити щось доброго для дітей, готують подарунки, щоб діти відчули, що дорослі є носіями добра. У тому й полягає місія батьків і, зрештою, всіх дорослих – своєю працею, своїми стараннями вчити дітей творити добро! Бо сам процес творення добра і є тим щастям, якого всі ми прагнемо. І коли діти беруть приклад з батьків, то стають не лише споживачами добра, а й співучасниками, починають його по-справжньому цінувати. Коли ми говоримо про свято Різдва, то кажемо, що Бог послав на землю свого Сина, аби людство, яке потопало в гріхах, стало добрішим не через якусь силу, могутність чи революцію, а через убогість, скромність, самопожертву – все те, що по-справжньому високе і цінне. Тому свята, які ми переживаємо, є часом застанови над тими високими речами, які роблять нас людьми, роблять нас кращими, а також, щоб навчати дітей їх цінувати і помножувати своїми добрими вчинками. Виховання дітей потребує від батьків самопожертви. Не досить навчати лише словами, треба, щоб наші слова збігалися з нашими вчинками, тоді є надія, що це вдасться. Дуже важливо не розчаровуватися, якщо не вдається відразу переконати чи спонукати дитину до доброї дії, бо навчання шляхетності й творення добра не є одноразовою акцією, яка приносить швидкий результат. Це постійний процес, який вимагає витривалості й певності у Тому, Хто є джерелом усякого добра, – в Бозі. І лише тоді є великі шанси, що навчання добра дасть результати. Тішить, коли ця наука добра приносить плоди, коли діти вже самі проявляють ініціативу в добрих вчинках. Мені, наприклад, дуже приємно, що мої старші діти захотіли стати помічниками Святого Миколая і подбали про подаруночки для молодших сестричок і братика. Це справді надихаюче. Дуже приємно, коли одна з доньок вирішила встати раніше за всіх і приготувати для всіх сніданок. З таких маленьких приємностей складається у родині загальна атмосфера добра. Приклад одної дитини надихає інших. Але дуже важливо, щоб кожна добра справа була поцінована. Тоді це надихає ще більше, бо кожен бачить, що це є чимось гідним і приносить радість для всієї сім’ї, що це цінують усі, що добро родини є не наслідком самопожертви когось одного, а спільною справою усіх, що кожен вносить свою частку. Коли ж дитина помилилася або з добрих намірів вийшло так, як вийшло, маємо пам’ятати заповідь «Люби ближнього свого, як себе самого». Навіть якщо нам щось не вдається, ми хотіли б, щоб це сприйняли з любов’ю. Так маємо ставитися до всіх, тим більше до своїх дітей, цінувати їхні зусилля. Ми потребуємо в таких випадках підтримки – бодай співчутливим поглядом, доброю усмішкою. І ця усмішка спонукатиме нас зробити наступного разу краще. Не шкодуйте усмішок для своїх дітей!

– Коли в сім’ї є кілька дітей, до кожної дитини треба знайти свій підхід, кожну треба любити і навчати по-своєму. Але передусім дітей можна навчити добра лише власним прикладом. Бо скільки б про це не говорив, якщо дитина не бачитиме прикладу, то результат буде невеликий. Діти підсвідомо переймають модель поведінки батьків. Передусім стараюся, щоб мої діти були добрими одне до одного. Звичайно, між ними існує конкуренція, кожна дитина прагне любові і уваги батьків, а коли в сім’ї багато дітей, ця конкуренція особливо відчутна і часом породжує негатив, з яким потрібно справлятися. Потрібно кожен раз наводити приклади. Часто в пригоді стають біблійні притчі. Якщо не вдається щонеділі, то хоча б через тиждень стараємося разом бувати у храмі, бо на богослужінні вони також багато черпають доброго! Своїм дітям завжди кажу: коли Господь створив людину, то створив її доброю, і всі діти народжуються добрими, а все те недобре, що закрадається в їхні душі, приходить ззовні, і від цього нашарування бруду потрібно себе захищати. І ми, дорослі, покликані допомогти тому білому ангелику, що живе в кожній дитині, боротися зі злом, яке напосідається на дитину. В сучасному світі, де нашими дітьми керують ґаджети і все, що вони через них черпають з інтернету, дуже важко протистояти цьому. Думаю, треба більше розповідати про Бога, про цінності, виховувати дітей християнами, тоді вони будуть добрими людьми. Часом дитині не вдається втриматися, десь вона нашкодила, щось зробила не так. Треба вміти вибачати. Нехай за вашим прикладом діти вчаться пробачати. Бо дитина, яка вміє пробачати, вже є доброю. Коли дитині важко прийняти рішення, як вчинити у тому чи тому випадку, раджу: постався до іншого так, як би ти хотів, щоб поставилися до тебе у подібній ситуації. І це стосується будь-яких випадків: не можуть поділити іграшку, не хочуть допомогти, щось у когось забрали… Іноді це спрацьовує, іноді ні, але якщо постійно про це говорити, то десь це відкладається і згодом дасть