«Львівська Пошта», як і обіцяла, розпочинає цикл матеріалів «Скарби Львова» про найцікавіші музеї міста та області і таким чином долучається до їхньої промоції. Мета проста – аби львів’яни щонайбільше знали про свої музеї і захотіли їх відвідати. Першим ми відвідали Музей іграшок, який буде цікавий і дітям, і дорослим.

Порцелянові ляльки, целюлозні ведмедики, механічні машинки з пультом керування, місяцеходи, а також спінери з висувними деталями та «планшет», виготовлений у час, коли ще не було сучасної техніки… Саме такими іграшками бавилися наші мами і тати, дідусі й бабусі. Деяким із них сто років. Зараз таких уже не виготовляють і не продають.

Найцікавіше те, що усі ці раритети можна не лише побачити, а й доторкнутися до них, навіть погратися! І зробити це є змога в центрі Львова!

Уже більш ніж рік (із серпня 2018-го) у нашому місті працює Музей іграшок – місце, яке беззаперечно можна назвати порталом у дитячий світ. Це єдиний у Західній Україні музей і третій в Україні.

Упізнати Музей іграшок досить легко: з другого поверху будівлі, з балкона, відвідувачів «запрошує» велика м’яка іграшка у вигляді собаки.

Незмінним власником, засновником, ініціатором та директором цього музею є Павло Морозовський. Він буквально живе своєю справою. Сам шукає експонати, сам їх реставрує, сам проводить екскурсії, навіть виїзні майстер-класи. Каже, що Музей іграшок – його дітище.

Приміщення музей орендує, і воно невелике – 26 квадратних метрів. А проте у ньому вміщаються майже три тисячі експонатів. Щоправда, серед виставлених – невелика частина, решта – за «лаштунками», у комірчині, бо нема місця. Є в колекції музею іграшки, виготовлені у Радянському Союзі, Німеччині, Австрії, Польщі, Японії.

При вході розвішані ляльки, ведмедики, на полицях – святкові листівки, журнали «Мурзилка» і «Барвінок». Поруч каса: вхідний квиток для дорослого коштує 50 грн, для дітей, студентів і пенсіонерів – 30 грн.

Павло Морозовський каже, що виручені кошти йдуть на оплату оренди приміщення і купівлю та реставрацію іграшок.

«Музей запрацював, коли у мене вдома назбиралося приблизно дві тисячі іграшок. Усі вони з моєї колекції. Зараз експонатів суттєво побільшало. Коли люди дізналися, що я колекціоную і навіть відкрив музей, стали приносити іграшки, надсилати зі всієї України, навіть з-за кордону. А все тому, що хочуть зберегти пам’ять про своє дитинство і дитинство своїх батьків, – розповідає «Львівській Пошті» Павло Морозовський. – Ціную кожну іграшку, яка в мене є. Але для себе вирішив, що не просто триматиму їх у своїй комірчині, а покажу загалу, нащадкам. Те, чим бавилися ми, і те, що цікавить теперішніх дітей, суттєво відрізняється. Як на мене, сучасні іграшки занадто яскраві, звуки занадто дзвінкі. Усе це не найкраще впливає і на без того надто активних нинішніх дітей».

Усі іграшки в музеї унікальні. Найдавнішими є два австро-угорські пупсики з 1910 року. Тобто їм уже понад сто років! Директор музею розповідає, що вони фарфорові, а принесли їх люди, які займаються пошуком металу.

Є тут і лялька 1930 року виробництва польської фабрики Адама Шраєра. Цю іграшку принесла до музею бабуся-полька, яка мешкає у Львові. Лялька була в не надто хорошому стані, проте Павло Морозовський її реставрував, і тепер вона стоїть на почесному місці – за склом у серванті.

Проте це не єдина лялька у цьому музеї. Їх тут десятки – малі, великі, виготовлені з пластику, каучуку, одягнені та голі. Наприклад, є лялька з Німеччини, виготовлена в 50-ті роки минулого століття. Власник музею каже, що звати її Фліртушка. Одягнена лялька в блакитну сукню і може дивитися праворуч-ліворуч. Крім того, серед експонатів є так звані ростові ляльки (заввишки 76 сантиметрів). Більших колись не випускали, а якщо такі й були, то їх уже вважали манекенами.

Чимало в Музеї іграшок гномів, виробництво яких сягає 1940-их років, товарів побуту (мініатюрні металеві холодильники, кухонний посуд, м’ясорубка, дерев’яні ліжечка, стільці, столики), а також всіма улюблені нині бейблейди і спінери. Наприклад, у минулому столітті спінер був розвивальною іграшкою, яку хлопці використовували як кермо від авта, а дівчата витискали із нього на піску фігурки. Він, як і сучасний спінер, крутиться, хоча дещо повільніше, бо не має підшипників.

А ще в Музеї іграшок є ціла новорічна колекція. Понад тисячу експонатів із неї Павло Морозовський має намір виставити ближче до Дня святого Миколая і Нового року. «У цій колекції більш ніж 100 Дідів Морозів та Снігуроньок. Найстаріший Дід Мороз, який у нас є, це ватяний Мороз Іванович, або Морозко, якому понад 90 років. У той час він приносив дітям не подарунки, а продукти харчування».