Школа, в якій креативно і комфортно
“Львівська Пошта” продовжує цикл матеріалів про львівські школи, які працюють за новою системою освіти – Нова українська школа. Цього разу “перевірку” пройшла екошкола №23, що у Шевченківському районі Львова
фото: Олег Огородник
Нова українська школа (НУШ) по всій Україні відпрацювала перший навчальний рік. Уже можна зробити висновки й щодо того, як це – вчитися за новою системою, які можливості або труднощі виникали за цей рік та чи справді школярі на уроках бавилися конструкторами, могли вільно пересуватися класом і не робити домашні завдання.
Отже, “Львівська Пошта” продовжує цикл матеріалів про місцеві школи, які працюють за новою системою освіти – НУШ. У планах обійти школи в кожному районі Львова і з’ясувати, як воно тепер – бути першокласником, чи подобається учням їхня школа, як ставляться батьки до таких змін і з якими труднощами зіткнулися учителі.
Нагадаємо, про чотири школи Львова, а саме школу “Джерельце”, що у Франківському районі (“Школа, до якої хочеться ходити”, №11 (2126) від 08.02.2019 р.), школу №4, що у Галицькому районі (“Школа, де панує повага та любов”, №20 (2135) від 13.03.2019 р.), школу №53, що у Шевченківському районі Львова (“Ця школа дає стрижень”, №28 (2143) від 10.04.2019 р.) та ліцей “Інтелект”, що у Сихівському районі (“Європейська школа з національним корінням”, №30 (2145) від 17.04.2019 р.) вже писали. На черзі екошкола №23, що на вул. Варшавська, 126.
Особлива шкільна любов
“Інноваційно, креативно, затишно та комфортно, як удома” – саме такі відгуки про цю школу можна почути ледь не від кожного учня та його батьків. Тут давно немає лінійок, батьківських зборів, слів “наказ”, “педрада”, наглухо прибитих стендів чи плакатів із розповідями про те, як саме повинні поводитися діти і вчителі у школі. Натомість повсюди “живі” стіни, які дихають життям школи. На кожній із них – тільки записи про майбутні плани розвитку та покращення шкільного життя. Сама ж директорка навчального закладу працює за принципом “не роби так, як я сказала, а роби так, як я” і показує на власному прикладі як треба самовіддано любити школу, не забуваючи при цьому давати дітям добрі знання.
Школа №23, що на вул. Варшавська, 126, вперше відчинила двері 1 вересня 1963 року. В записах міського архіву цей навчальний заклад у 1921-1922 навчальному році розташовувався на вул. Коперника і викладали у ньому польською мовою. В 1947-ому школу перенесли в три різні приміщення на вул. Варшавська, 23, 68 та 85. У серпні 1963 року здали в експлуатацію єдиний будинок-новобудову в мікрорайоні згаданої вулиці – середню школу №23. Перший випуск учнів відбувся в 1968-ому.Ось уже шостий рік поспіль директором школи є Любов Мирославівна Милян. До цього навчального закладу в директора особлива повага та любов, адже 23-тя школа, за висловом самого керівника, є її альма-матер. Річ у тім, що саме в стінах цієї школи Любов Мирославівна вчилася разом зі своїм теперішнім чоловіком, 10 років сиділа з ним за однією партою.
Зараз у цій школі навчається 725 учнів, з них 427 – в початковій. У чотирьох перших класах, які навчаються за програмою НУШ, 123 учні. Один із класів початкової школи, а саме другий, вчиться за освітнім проектом “Інтелект України”. “Маємо великий мікрорайон, де інтенсивно розвивається інфраструктура. Наразі досі триває прийом заяв від батьків майбутніх першокласників, але вже зараз розуміємо, що є перенасичення. Тож мусимо набрати дітей тільки на чотири класи, – розповідає директор школи. – Цього навчального року за проектом “Інтелект України” першокласники не вчилися, а вже з наступного такий клас відкриємо: є велика потреба в цьому батьків”.Загалом 23-тя школа двомовна: з першого класу діти вчать англійську, а з п’ятого додається польська.
Як розповіли “Львівській Пошті” директорка Любов Милян і дві її заступниці – Лідія Пилипчак та Галина Васюта, в школі є інклюзивні класи. У шести класах навчається семеро дітей із особливими освітніми потребами. Ще троє вчаться за індивідуальною програмою. Усі діти з різними нозологіями: синдромом Дауна, аутизмом, ДЦП та затримкою психічного розвитку.“Кожен учитель, в класі якого є дитина із особливими потребами, має асистента. Працюємо над тим, щоб така людина була ще й на групі продовженого дня, – пояснює Галина Васюта. – До речі, цього року наш заклад ввійшов у число шкіл, де створять кімнату інклюзивно-ресурсного центру. Насправді таких приміщень не так багато на Львівщині – лише в 22 школах, тепер і ми поповнимо їхні лави. Кошти на це з обласного бюджету вже виділені, тож за літо плануємо на базі нашої школи все це обладнати”.
Якщо вчитися, то цікаво
Для школи №23 програма НУШ не є новою, невідомою. За таким принципом, зі слів керівництва, вона працює вже давно, точніше відразу після того, як Любов Милян стала її директоркою. Саме тоді в школі почали відбуватися кардинальні зміни. Звісно, на краще.
Наприклад, ранок кожного учня початкової школи розпочинається з так званого ранкового кола. Діти разом із учителем обговорюють цікаві теми, розповідають про свій настрій, складають плани на день. О дев’ятій годині ранку вся школа “завмирає” – звучить спільна ранкова молитва (директорка каже, що так захотіли батьки). А відтак починається копітка праця – як у вулику.
Кожен у класі креативить по-своєму. Головне у навчальному процесі – дитина, все решта – навколо неї. “Будь-які стереотипи ми руйнуємо давно. Цікаво, по-різному розставляємо парти, вмикаємо мультиборди, шукаємо нові методи навчання та викладання предметів. У нас присутня педагогіка партнерства і дитиноцентризм, де в центрі дитина, а ми навколо неї, – веде далі співрозмовниця. – До нас приходять діти, і наше завдання – зробити з них “відшліфовані діаманти”. Спочатку маємо пізнати дитину, виявити її здібності, а потім вже чогось навчити”.Є в цієї школи і свій девіз, який об’єднує вчителів та учнів. Звучить він просто і водночас співзвучно з номером школи: “Два, три – до мети!”. Директорка каже, що цей девіз вони застосовують досить часто – і на уроках, і на позапланових заняттях, і навіть тоді, коли дуже гамірно і дітей треба заспокоїти. Діти знають, що цей девіз є таким собі символом тиші.
“Я входжу в 50-ку тренерів Нової української школи, тому часто їжджу по цілій Україні, інколи буваю за кордоном. Багато інформації черпаю з таких поїздок. Зрозуміла, що в рамці зручно лише картинці, а решті треба виходити з них! Тому стараюся для своєї школи робити усе цікавим, – розповідає Любов Милян. – Наприклад, у нас немає жодних лінійок, зборів. Замість них влаштовуємо фестивалі, концерти, батьківські зустрічі. На шкільній раді вирішили, що в початковій школі до вчителя діти звертатимуться на ім’я, додаючи слово “пані”. Я як директорка активно спілкуюся з учителями у вайбері, тобто якщо є потреба, пишу все у групу. А навіщо відволікати учителя від уроку чи стояти під дверима? На сайті нашої школи навіть є віртуальна учительська”.Директорка запевняє, що зовсім не любить таких слів, як “наказ”, “педрада”, вважає їх догмами, від яких треба відходити. “Взагалі усі розмови, пропозиції та висновки щодо навчально-виховного процесу висвітлюємо наочно, на папері, складаємо спільні плани роботи і вивішуємо їх у коридорі для всезагального ознайомлення. Свої пропозиції можуть подавати й батьки. Зокрема, зараз можна прочитати, що хтось хоче, аби на території нашої школи покращили освітлення, в самому приміщенні замінили дах, поставили великі вікна, закупили принтери, нові реактиви для кабінету хімії, зробили відео-онлайн, відремонтували кабінет малювання, створили ще одну релакс-зону тощо”, – каже вона.
Усе, що відбувається в цьому навчальному закладі, направду захоплює. Поза навчанням у шкільному холі можна пограти в настільний теніс, посидіти за екостолами з дерев’яних ящиків, погойдатися на підвісних гойдалках, а якщо холодно – погрітися біля каміна чи просто помилуватися картинами відомих художників. Річ у тім, що тут розміщена справжня виставкова зала. Зі слів заступниці директорки Галини Васюти, експозиція її періодично змінюється. До прикладу, зараз там представлені роботи львівської художниці Анни Верес. Загалом уся школа дихає життям – стіни навчального закладу світлі, пофарбовані у різні кольори, на кожній них висять яскраві дитячі малюнки, які додають настрою до навчання.До речі, з 1998 року у 23-ій школі існує Музей-світлиця І. Франка – один із найкращих шкільних музеїв міста, осередок культури та духовності школи. Саме тут часто проводять тематичні уроки, екскурсії, читацькі конкурси, зустрічі з письменниками. Є у школі й каплиця Матері Божої.
Ще одне ноу-хау – власна система оповіщення, а саме “Радіо 23”. “Вмикається радіо щодня об 11-ій ранку і починає свою роботу символічно: “Один, два, три – з вами “Радіо 23!”. Далі упродовж трьох хвилин діти та вчителі можуть почути всі новини школи, цікаву інформацію про визначні дати, послухати привітання для іменинників, уродинників або переможців олімпіад і конкурсів”, – пояснює заступниця директорки.
Життя із префіксом “еко”
Загалом 23-тя школа позиціонує себе, як “Авторська модель Екошкола”, адже є учасником всеукраїнського експерименту “Теоретико-методологічні засади моделювання розвитку авторських шкіл”. Відтак усе, що відбувається в ній, спрямоване на екологічність. Наприклад, школа бере активну участь в українсько-норвезькому проекті “Демократична школа”, всеукраїнському проекті “Абетка харчування”, всеукраїнському науково-методичному проекті “Інтелект України”, проектах “Шкільна екосистема”, “Хмарні сервіси в освіті” та багатьох інших.
Зі слів ще однієї заступниці директорки школи Лідії Пилипчак, завдяки проекту “Демократична школа” у цьому навчальному закладі проводять демократичні вибори учнівського самоврядування. Отож, є у 23-ій школі і свій президент. Цього року нею стала учениця 11-А класу Сюзанна Тисовська. Дівчина каже, що робота ця дуже цікава. “По кілька разів на рік збираємо учнівське самоврядування школи, обговорюємо плани і подальші дії. Займаємося переважно волонтерством, допомагаємо військовим, бавимося з дітьми на перервах, ходимо до них на уроки. Крім того, в нас є рада школи, де батькам і вчителям пропонуємо те, що хочемо втілити у стінах нашого навчального закладу. Наприклад, завдяки нам уже купили кавовий апарат, облаштували арт-зону, плануємо тематичні тижні та дні. Понад те, ми провели тиждень стилю, “кольоровий” тиждень, а ще тижні зачісок, масок тощо. Тож всі ті ідеї, які я пропонувала на початку навчального року як кандидат, майже реалізувала”, – каже президент учнівського самоврядування.
Кожен клас вивчає певні спецкурси з екології “Навігатор по етикетках”, “Аптека природи”. Крім того, вже п’ятий рік у школі стоять контейнери для сортування сміття. Є вони й у першокласників: в один смітник вони викидають папір, у другий – пластик, у третій – залишки харчових продуктів.Вже не перший рік у школі відбуваються екофестивалі. Відвідати їх можуть всі охочі. Під час таких заходів зазвичай організовують майстер-класи, ігри, конкурси, виставки. Черговий екофестиваль у 23-ій школі запланований на наступний тиждень, 24 травня. Пройде він під назвою “Живемо по-натуральному”. Директорка і заступниці обіцяють здивувати відвідувачів зірковими гостями, а також запевняють, що буде весело, цікаво та креативно. Вхідним “квитком” на екофестиваль слугуватиме макулатура або пластикові корки.
У найближчих планах школи, крім ремонту стадіону, завершення масштабного проекту “Домофонна система”. Його мета – аби ніхто чужий не зміг зайти до школи. Думають тут і над пропускною системою. В процесі й сам ремонт школи – заміна вікон, фарбування фасаду, стіна для скелелазіння, велопаркінг, нові сходи.
Найцікавіше про 23-тю школу
* Уперше свої двері школа відчинила 1 вересня 1963 року.* Школа розташована на вул. Варшавська, 126, що у Шевченківському районі Львова.
* Зараз у ній 725 учнів, з них 123 першокласники, які навчаються за програмою НУШ.
* У школі є інклюзивні класи. Із особливими освітніми потребами навчається семеро дітей, ще троє – за індивідуальною програмою.
* У початковій школі учні звертаються до вчителя “пані”.
* Один клас у школі, а саме другий, навчається за програмою “Інтелект України”.
* Школа двомовна: із першого класу – англійська, з п’ятого – польська.
* О 9.00 в усіх школярів розпочинається спільна ранкова молитва.
* У холі школи діє виставкова зала, де можна оглянути роботи відомих художників.
* Школа вже кілька років тому відмовилася від лінійок та батьківських зборів.
* У школі немає актової зали – всі урочистості проводять у холі або в шкільному дворі.
* При школі працює один із найкращих шкільних музеїв міста – Музей-світлиця І. Франка.
* Школа має свій девіз – “Два, три – до мети!”.
* Працює власна система оповіщення – шкільне радіо “Радіо 23”.
* У школі повністю забезпечений питний режим.
* Навчальний заклад позиціонує себе, як екошкола.
* Вже п’ятий рік у школі стоять контейнери для сортування сміття.
* Школа бере участь у циклі програм підтримки освітніх реформ в Україні “Демократична школа”.
* Навчальний заклад бере участь в багатьох проектах: “Абетка харчування”, “EXIT Tour”, “Запроси полярника до себе” та багатьох інших.
* У школі традиційно проводять екофестивалі.
* Як мінімум двічі на місяць проводять мотиваційні уроки від батьків, а також практикують тематичні уроки: тиждень стилю (день джинсового, піжамного, спортивного, камуфляжного, ділового одягу), “кольоровий” тиждень, тиждень зачісок тощо.
* У школі є багатофункціональний пристрій, ламінатор, комп’ютери в кожному класі, два мультиборди.
* На базі школи працюють безкоштовні гуртки: шахів, хореографії, “Своїми руками”, “Вишиванка”, “Художня палітра”, “Основи зеленого підприємництва”, “Комп’ютерний світ”.
* В найближчих планах – завершити капітальний ремонт стадіону, облаштувати футбольне поле.
Діти про школу
Марко, сім років: “Найбільше люблю математику, фізкультуру і українську мову. Дуже люблю свій клас, він у нас красивий, адже ми все зробили в ньому самі, разом з учителькою і батьками. У нас навіть є стенд – як справжній акваріум. Наша вчителька дуже добра, але трохи сором’язлива. Зараз нашої вчительки у класі нема, бо пішла у відпустку, але ми нетерпляче чекаємо на її повернення”.
Олексій, сім років: “Дуже люблю читати, роблю це найкраще в класі. Найбільше мені подобається Біблія. Читаю книги і вдома, і в школі. Навіть на перервах та групі продовженого дня не перестаю цього робити. До речі, моя вчителька – письменниця, пише гарні твори. На день народження мені подарувала дуже цікаву книгу”.
Катруся, вісім років: “До школи ходити я люблю. Інколи нам задають домашні завдання, але я з усім справляюся. Маю у школі багато друзів, усі такі милі, привітні”.
Аніта, сім років: “Люблю вчитися у своїй рідній школі. Тут цікаво, весело, інколи навіть додому не хочеться йти, навіть канікул не хочу… Люблю наші шкільні ранкові зустрічі. На них ми з учителькою можемо говорити на різні цікаві теми. Подобається мені й те, що місце сидіння за партою можна обирати. Кожен день у нас проходить по-різному. От зовсім нещодавно до нас приходили одинадцятикласники. Радили нам не пропускати уроків, добре навчатися, слухати вчителя і вставати з дзвінком будильника, щоб не проспати уроків. Певно, так і робитиму”.
Наталя Тріщ, класний керівник 1-В класу:
– Нова українська школа – це програма, за якою цікаво вчитися як учням, так і вчителям, адже ми також вчимося. Згідно з новою платформою, тепер учителеві треба набагато більше готуватися до уроків, придумувати щось нове. Інколи доводиться вести заняття нестандартно, самим сідати на килимок – як кажуть, опускатися до рівня дитини, але це тільки заохочує. Як на мене, НУШ – це лише великі можливості для всебічного розвитку, творчості та навчання і аж ніяк не проблеми!
Кожен день у класі проходить цікаво. Наприклад, перед тим, як зайти в клас, діти чіпляють наліпку на “куточку настрою”. Вона може бути сумною або веселою. Якщо дитина засмучена, з’ясовуємо причину такого її стану. Далі в нас відбувається “ранкове коло”, де ми обговорюємо різні цікаві теми, погоду, настрої дітей, ділимося різними цікавинками, робимо компліменти, обіймаємося, вчимося любити природу. А вже після цього розпочинаємо до навчання. Воно у нас також цікаве, бо практикуємо так звані уроки “вінегрету” – інтегровані уроки. Від них діти у захваті.
Загалом, теперішні учні дуже рухливі, але це їм не заважає вчитися. Вони рухаються і одночасно слухають. Багато часу проводимо в грі, тож особливо заохочувати їх до навчання не потрібно. Головне на початках прищепити любов до навчання! До речі, коли я набирала перший клас, то поставила собі за мету зробити усе, аби діти хотіли йти до школи та охоче відвідували мої уроки. І мені дуже приємно, що зараз батьки саме про це мені й кажуть: мовляв, навчальний рік уже закінчується, а діти зі школою розлучатися не хочуть, воліють далі вчитися, навіть без канікул! Розумію, що завдання, яке я свого часу поставила перед собою, виконала. І це дуже приємно.
До всього навчального процесу у нашому класі активно залучені батьки. Вони тісно з нами співпрацюють, часто організовують екскурсії, майстер-класи, походи. Нещодавно працювали над цілим проектом, який ми назвали “Цибулька”. Батьки принесли у клас контейнери, діти садили цибулинки, доглядали їх, а згодом зробили канапки.
Наталя Павелко, класний керівник 1-Г класу:
– Я пропрацювала у школі 26 років. І лиш перший рік працюю за програмою НУШ. Спочатку, зізнаюся, побоювалася змін і того, як саме працюватиму за такою системою. Проте невдовзі зрозуміла, що НУШ – це не лише нескладно, а навіть цікаво. Головне не боятися змін!
Зараз навчання залишається майже таким самим, як було колись. Просто з НУШ змінилися методи і підходи до викладання та сприйняття інформації. Через те, що тепер присутні інтегровані уроки, є більше можливостей для застосування комп’ютерної техніки і взагалі більше наочності, діти стали дістали більшу охоту до навчання і менше втомлюються.
У нашому класі завжди гамірно, весело, але дисципліну стараюся тримати. Головне чимось зацікавити дітей. Доводиться розставляти по-різному парти, проводити нестандартні уроки, готувати цікаві матеріали, ходити в бібліотеки, музеї, театри, проводити екскурсії, майстер-класи.
Змінами у навчальному процесі задоволена, з усім намагаюся впоратися. А допомагають мені у цьому батьки та мій асистент.
Галина Мурин, асистент учительки початкових класів:
– У нашому класі є одна дитина з особливими потребами, а саме з порушенням опорно-рухового апарату. Тому моя присутність обов’язкова. Допомагаю цьому учневі під час уроків виконувати завдання, спостерігаю за його роботою, за виконанням завдань, дивлюся, чи встигає він за тією програмою, яку йому встановили. Коли щось не так – мушу допомогти, припильнувати. Але той хлопчик дуже розумний, усе встигає, тож особливих проблем не виникає. Також моя роль як асистента – допомагати вчительці у класі з іншими учнями. Звісно, якщо на те є потреба. Загалом робота за програмою НУШ дуже цікава. Головне, що дітям подобається вчитися, ходити до школи.
Віра Гут, мама першокласниці:
– Моя донька Вікторія зараз навчається у 1-Б класі. Їй у цій школі подобається – цікаво, пізнавально, захопливо. А оскільки в мене є ще старший син, якому 21 рік, можу порівняти те, як діти вчилися колись, а як тепер. Різниця колосальна! Якщо раніше учні з не надто великою охотою ішли до школи, то зараз – навпаки. Раніше все було набагато строгіше, зараз у дітей більше волі. Через те, мабуть, їх до навчання не треба нічим заохочувати, бо й так радо ідуть до школи!
За перший рік навчання у цій школі за програмою в НУШ донька дізналася дуже багато. Здавалося, ніби особливо нічого й не вчила, бо все у них відбувається через гру, а знання має! Наприклад, знає увесь алфавіт, вміє гарно читати, рахувати в межах сотні, додавати, віднімати, розв’язувати різні задачі. Гадаю, до навчання її заохочує сам метод підходу до здобутих знань – інтегрованість. Усім дітям до вподоби виїзди, нестандартні уроки. Тож ми, батьки, намагаємося їм у всьому допомагати: організовуємо майстер-класи, зустрічі, домовляємося про екскурсії.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
