Глянувши на добре фото, впевнено скажу, чи це моя робота. А як візьму в руки – точно впізнаю. Останнім часом я вже підписую свої писанки, хоча іноді забуваю це робити. Тепер усі хочуть, аби писанки були підписані.

Найулюбленіше в роботі – її початок, коли ідея “записується” на яйце, коли щойно малюю взір, ще без кольорів. Може, це наслідок того, що я дуже багато писав, і тепер мені менш цікаво розмальовувати. Ніколи не “веду” одну писанку від початку до кінця. Початих є дуже багато. І вже під настрій беруся до тої чи тої.

Ніколи наперед не знаю, як виглядатиме писанка. Часом навіть думаю, чи варто так робити. Бо коли хтось хоче її придбати, навіть не знаю, як її оцінити. Упевнений, що другої такої не буде.

Однакові писанки, чи радше дуже подібні, можу робити тільки традиційні. Наприклад, за мотивами Гуцульщини, Східного Поділля. Тут я можу повторити і орнамент, і колористику. А от квіткові не повторю. Бо яким є процес? Спочатку написав те, що має бути білим, поклав у жовту фарбу. Потім написав те, що має бути жовтим. Тоді, аби відбілити (щоби писати іншими кольорами), не кладу писанку в розчин “Білизни”, бо він доволі агресивний і після нього не всі фарби хочуть чіплятися до шкаралупи, а мию в мильній воді. Сам до того дійшов. Буває, фарба швидко відходить, тож треба зачекати. Відмию, тоді кладу в бірюзову барву і записую воском те, що має бути цього кольору. І знову – в мильний розчин. Бірюзова фарба сильна, відходить повільніше. От уже трохи відмилося, і мені сподобався на якомусь етапі відтінок. Знову записую воском. Тоді знову відмочую – вже до білого. Тоді кладу в ясно-рожевий. І можу вже не відмивати, а накладати поверх якісь темніші барви. І останній етап – обводжу рослинний контур темним кольором. Тут така специфіка, що як почав, то мусиш закінчити. Бо яйце темне, і воску не видно. Якщо відволічешся, то втрафити, щоб усе обвести і нічого не пропустити, дуже важко. Потім беру звичайну поролонову губку для миття посуду, витискаю на неї трохи мийного засобу і під водою з крана, не натискаючи, тру та дивлюся, як “відкривається” поверхня писанки. Як бачу, що на ній нема потертостей, що фарба сходить і шкаралупка біла, то можу покласти в розчин “Білизни”, який виїсть фарбу з незаписаної поверхні. Тоді маю ідеально білу писанку з кольоровим малюнком. Якщо бачу, що там утворюються потертості, то всю писанку так замиваю і затираю жорстким боком губки, а тоді вже змиваю віск. Мушу розуміти, що треба витерти навіть трохи забагато, бо коли змиватиму віск, все стане темнішим –поглибиться на тон. Таку писанку, навіть якби дуже хотів, повторити не зможу, бо кожна шкаралупа надається до роботи по-різному.

Є багато легенд про писанки, але насамперед спадає на думку та, що ще в юнацькі роки запала мені в душу. Коли Мати Божа фарбувала яйця, то на них капали її сльози і ставали кольоровими крапками. Так виникли крапанки. А ще мені пригадується карпатська легенда, що допоки люди пишуть писанки, доти нечистий буде в ланцюгах мучитися. Бо коли люди пишуть писанки, то пута міцніють, і він щороку запитує, чи пишуть люди писанки.

Символіка писанки дуже багата, деякі символи дуже давні. Деякі ще є на кераміці, яка належить до трипільської культури. Знаходимо подібність і з меандровим орнаментом на браслеті зі стоянки поблизу Мізина. Звичайно, та орнаментація багато для людини значила як оберег. Але не можна сказати, що воно так само називалося і що люди вкладали в певний знак те саме значення, що й ми нині. Навіть тепер у різних регіонах їх по-різному називають, трактують. Наприклад, S-подібний знак, що ми кажемо на нього “сварґа”, на Полтавщині називали “ґлаґолі”, бо нагадував літеру “г”, а в Карпатах – “вужики”. Без сумніву, всі ці знаки мали якесь позитивне значення для людей. І використовуючи ті самі знаки, ми наче підтверджуємо свою духовну тяглість із нашими попередниками на цій землі.

Завжди пишу писанки з добрим настроєм, а починаю з молитви. Хто спостерігає за мною в процесі, вважає, що я щось чаклую, шаманю. Бо витворив для себе магію такого дійства: кожну шкаралупку мию в теплій воді у емальованій мисці і тільки я знаю, скільки разів за ходом сонця обертаю її. І тільки я сам для себе визначив, скільки разів маю занурити яйце у фарбу. Цей ритуал я не переймав – він склався сам.

Працюю інструментом, який подарував мені Тарас Городецький, і тим, який він мені заповів, коли вже був на Божій дорозі. Майже щодня сідаю щось трошки пописати. І кожного разу цей процес є спілкуванням із Тарасом. Закладаю у свій твір все добре, що маю в душі.