Усмішки “особливих” дітей надають сил
Задля привернення уваги до дітей із особливими потребами у Львові організували креативну фотосесію. 20 березня – справжній Весняний дитячий благодійний бал, на якому свій перший віденський вальс танцюватимуть понад 500 дітей
Ще донедавна в Україні діти із особливими потребами були ізольовані. У першу чергу від суспільства. Мешкали в інтернатах і спілкувалися лише з такими, як вони самі. Школи неохоче відчиняли двері для “особливих” дітей, та й самі батьки часто ховалися від сторонніх очей, намагаючись вберегти свого сина чи доньку від зайвого стресу.
Зараз наше суспільство, на щастя, змінилося: у школах щораз частіше відкривають інклюзивні класи, де діти із особливими потребами мають змогу здобувати якісну освіту. Батьки таких діток стали менше боятися розголосу про них, світ став до них відкритішим та добрішим. Люди почали розуміти, що ці діти, може, й “особливі”, інші, різні, але вони можуть і мають бути повноправними членами суспільства!На сьогодні у Львівській області налічується майже 30 тисяч дітей із особливими потребами. Більшість із них соціалізовані, відвідують спеціальні центри, звичайні школи, отримують корекційну підтримку та є успішними в житті.
Зокрема, всю необхідну допомогу дітям із особливими потребами надають Освітній соціально-культурний центр Святого Антонія (на базі школи Марії Покрови, вул. Личаківська) та Освітній соціально-культурний центр Святого Миколая (смт Брюховичі). Саме тут “особливі” діти соціалізуються, мають змогу отримати реабілітацію, корекційну підтримку (психолога, дефектолога, логопеда) та набути різних навичок. Крім того, у Львівській області є 26 інклюзивно-ресурсних центрів. І хоч у них не передбачена соціалізація чи денне перебування, консультацію або оцінку потреб дитини все ж отримати можна. Уся допомога надається безкоштовно!
Особливий проект про “особливих” дітей
Для того, щоб жодна “особлива” дитина не залишилася без уваги, не була покинута зі своїми батьками напризволяще, щоби нарешті українське суспільство навчилося сприймати таких дітей як рівних, а чиновники робили все для того, аби ці діти почувалися повноправними членами суспільства, створюють різні соціальні проекти.
Одним із останніх таких у Львові є благодійна ініціатива “Особливі”. Зі слів автора та співініціатора проекту Володимира Місяйла, в рамках його реалізації передбачена колаборація здорових та “особливих” дітей через інтеграційні зустрічі, спільне дозвілля, безкоштовне відвідування дитячих розважальних закладів, креативних просторів, арт-центрів, а також соціальний фотопроект “Ми різні, але ми рівні”, зірковий челендж на підтримку цієї благодійної ініціативи та Весняний дитячий благодійний бал.“Ідея проекту виникла досить спонтанно. Спочатку ми планували у Львові влаштувати перший дитячий благодійний бал, де мала б відбутися невеличка благодійна акція із незрячими дітьми. Але так 
сталося, що все дуже швидко переросло у велику благодійну ініціативу під назвою “Особливі”, – розповідає “Львівській Пошті” Володимир Місяйло. – Як на мене, зараз “особливим” діткам часто бракує уваги, інколи вони почуваються покинутими суспільством. А ідея проекту полягає у тому, що про таких дітей треба розповідати щонайбільше. Ви не повірите, але я сам до п’яти років не говорив. Батькам казали, що або глухонімий, або розумово відсталий. Був замкнений, агресивний, нікого до себе не підпускав. У школу пішов майже з восьми років… Та, дякувати Богові, батькам і людям, які були поруч, все ж став щасливою і доволі успішною людиною. Тому зараз хочу дарувати щастя іншим дітям, які цього потребують”.
сталося, що все дуже швидко переросло у велику благодійну ініціативу під назвою “Особливі”, – розповідає “Львівській Пошті” Володимир Місяйло. – Як на мене, зараз “особливим” діткам часто бракує уваги, інколи вони почуваються покинутими суспільством. А ідея проекту полягає у тому, що про таких дітей треба розповідати щонайбільше. Ви не повірите, але я сам до п’яти років не говорив. Батькам казали, що або глухонімий, або розумово відсталий. Був замкнений, агресивний, нікого до себе не підпускав. У школу пішов майже з восьми років… Та, дякувати Богові, батькам і людям, які були поруч, все ж став щасливою і доволі успішною людиною. Тому зараз хочу дарувати щастя іншим дітям, які цього потребують”.Яке воно – “особливе” життя – сьогодні показують світлини, які 17 березня презентували у Львівському палаці мистецтв, що на вул. Коперника. Символічно, що проект “Ми різні, але ми рівні” започаткували незадовго до 21 березня, коли у суспільстві привертають увагу до осіб із синдромом Дауна.
Головними героями фотопроекту стали 30 здорових та “особливих” діток із вадами зору, слуху, інтелектуального розвитку, рухового апарату, дітей-аутистів віком від семи до 12 років. Усі вони – вихованці кількох реабілітаційних центрів, зокрема Освітньо-соціального центру для дітей із особливими потребами імені Святого Антонія, навчально-реабілітаційного центру “Джерело”, Львівського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, гуманітарного центр розвитку “У світ разом” та інших.
“Місія всього проекту, зокрема й фотопроекту – аби “особливі” діти були нарівні зі здоровими, щоб мали можливість так само ходити у школи, відпочивати, розвиватися. Перебуваючи поруч із такими дітьми, переоцінюєш своє життя, дякуєш Богові за кожну хвилину, кожен день свого життя і розумієш, що твої клопоти, негаразди, невдачі чи проблеми – просто мізер! Фотосесії дітям зробив львівський фешн-фотограф Ярослав Савчак” – розповідає автор проекту.До речі, після Палацу мистецтв згадані фотографії покажуть у приміщенні Львівської міськради та у обласній держадміністрації. Далі ці знимки можуть розвісити на стінах реабілітаційних центрів. Зі слів Володимира Місяйла, ця соціальна ініціатива буде постійною. “Усмішки “особливих” дітей надають сил, тому хочемо й надалі підвищувати увагу до них. Гадаю, наступного сезону цей проект переросте у велику соціальну акцію. Найближчим часом маємо на меті зареєструвати петицію про переобладнання однієї з дитячих бібліотек у Львові під креативний центр для “особливих” дітей. Хочемо створити там соціальний салон-перукарню і соціальний магазин”, – додає співрозмовник.
Усі на бал!
Сьогодні, 20 березня, за сприяння та підтримки концерт-арени Malevich вперше у Львові відбудеться масштабна подія та справжнє родинне свято – Весняний дитячий благодійний бал. У рамках цієї події на дітей чекатиме незабутнє дійство, червона доріжка, ігрова дитяча зона, казкові герої, яскрава фотозона, феєрична шоу-програма з повітряними акробатами та світлодіодними роботами, спільні фешн-покази із зірками, а найголовніше – вихід у розкішному вбранні у стилі Віденського балу. На сцені співатиме Роман Скорпіон, Олена Корнєєва, Ірена, Brava, Anastel, гурт “ЛТК” та інші.У заході візьмуть участь понад 500 дітей та їхніх батьків, а також учасники проекту “Особливі”. Початок о 17.00. Вхід вільний!
Галина Амеліна-Царьова, координатор мережі Освітніх соціально-культурних центрів, заступник голови комісії освіти громадської ради при ЛОДА:
– Участь у фотосесії “Ми різні, але ми рівні” взяв не лише мій син, а й ще кілька діток із нашого Освітньо-соціального центру. Загалом на зйомках дітей було три десятки – кожен зі своїми емоціями, щирістю та радощами. Фотосесія пройшла у неймовірній атмосфері! А як вони гарно поводилися, комунікували, підтримували одне одного!
Хоч за задумом фото робили у чорно-білих тонах, але саме в такому вигляді вони чи не найкраще показують сердечність і теплоту діток, яких знимкували. Ще більші емоції переповнювали, коли ті дітки побачили себе на світлинах. Для більшості з них це був перший досвід фотографування, але вони все гідно витримали, бо, як признавалися самі, відчували, що долучаються до великої благодійної справи. Були задоволені і діти, і батьки.
Зараз наше суспільство дуже різне. Але вважаю, що слоган “Ми різні, але ми рівні”, який є співзвучний із назвою фотосесії, насправді якраз про всіх нас. Кожна дитина по-своєму особлива і кожна вносить свої барви у світ, тому він такий кольоровий і барвистий.
У момент деінституалізації дуже важливо порушувати теми особливих дітей – розповідати людям, що вони так само, як і інші, хочуть вчитися, уміють радіти життю, співчувати. Підтримувати варто і батьків дітей із особливими потребами, зокрема, нагадувати, аби ті не боялися більше розповідати про своїх чад, у жодному разі не замикалися в чотирьох стінах із дитиною. Бо, як показує практика, інколи їхні амбіції заважають поступовому нормальному розвитку темпу особливої дитини.
Зараз особлива дитина, чи то з порушенням розвитку, чи з іншим відхиленням, може народитися у звичайній сім’ї, особливо коли цього не очікуєш. Тому нам дуже важливо показувати усім, що це не кінець, що з таким можна жити, бути щасливим, що дитина не буде відкинута суспільством, а навпаки – може себе реалізовувати. Особливі діти – це великі вчителі безумовної любові, і нам від них потрібно ще багато вчитися!
Олександра Юрченко, віце-президент ГО “Ділові українські жінки у Львівській області” з напряму “Духовність і патріотизм”, доцент кафедри обліку й аудиту ЛНУ ім. І. Франка:
– Про фотопроект “Ми рівні, але ми різні” я дізналася напередодні самих зйомок. Коли побачила, що це за проект і хто у ньому бере участь, дуже захотілося всіх підтримати. Насправді від “особливих” дітей іде неймовірне тепло. Вони хочуть, аби їх любили, і самі випромінюють цю любов.
На щастя, Львів дуже активний щодо процесів інформативності, популяризації ідей, задумів чи відкриття закладів, у яких розвиваються і виховуються діти із особливими потребами. Це дуже змінює наш світ, робить людей морально багатшими.
Тож якщо хочете скерувати свої думки у позитивне русло – ідіть на фотовиставку! Показуйте своїм дітям, як треба любити ближнього, піклуватися про нього, наскільки важливо вміти підтримувати інших!
Мені було важливо зрозуміти ставлення нашого Єгорчика до таких діток. І воно виявилося дуже позитивним. Що для мене, як мфами, дуже важливо. Адже моя дитина виховується в сучасному світі, де поряд за партою у школі може бути “особлива” дитина.
Про презентацію прочитала на сторінках Facebook. Крім того, хотіла висловити повагу до жінок, які такими дітками опікуються, займаються їхнім навчанням та розвитком, – Дани Мехедової та Галини Амеліної-Царьової.
Дана Мехедова, засновниця і директор гуманітарного центру розвитку “У світ разом”,
голова ГО “Спілка жінок Львівщини”:
– Коли Володимир Місяйло запропонував діткам нашого центру долучитися до благодійної акції, звісно, ми радо погодилися. Відверто кажучи, напередодні певні нюанси все ж виникали, зокрема, деякі батьки дітей із особливими потребами мали певні перестороги, адже не всі були готові розповідати про своїх “особливих” дітей, тим паче показувати їх. Та коли стали пояснювати їм, якою важливою для них є соціалізація, то вони дещо змінили думку. Згодом, під час фотографування, батьки самі побачили, наскільки їхні діти були щасливі та задоволені. Організатори все зробили для того, аби діткам було комфортно: подбали і про умови перебування, і про музику, і про теплу та приємну атмосферу спілкування.
Наш центр із нормотиповими, а також дітьми з різними нозологіями працює плідно вже давно – з 2012 року. Серед наших головних фахівців є логопеди, дефектологи, коректологи. За роки роботи можу сказати, що соціалізація та різні корекційні речі набагато важливіші, аніж певні навчальні процеси. Сприйняття суспільством “особливих” діток не завжди таке приємне, як часом розповідають. Часто батьки нормотипових дітей самі не надто радо сприймають те, аби, наприклад, їхні діти працювали з дітками із особливими потребами. Тому працювати ще є над чим.
І хоча поінформованості та розуміння соціалізації “особливих” дітей нашому суспільству не бракує, бо тут уже створено і реалізовано чимало проектів, нам досі не вистачає правильної інформаційної подачі цього питання. Усе, що зараз потрібно, це частіше показувати таких діток, розповідати, як і чим вони живуть, що ми можемо виховати різне суспільство. Наприклад, коли людина незряча чи глуха, це не означає, що вона не може себе соціалізувати в якомусь напрямку! Знаю багато успішних художників, майстрів, архітекторів із синдромом Дауна чи ДЦП. А один мій знайомий узагалі проектує дороги!
Потрібно розповідати про таких дітей позитивне, щоб суспільство могло їх сприймати не як загрозу, а рівноправних членів суспільства. Фотосесія “Ми різні, але ми рівні” якраз на це й спрямована: одночасно показати здорових і “особливих” дітей і те, що вони можуть існувати нарівні. Найголовніше, що в цій фотосесії немає жалю! Загалом проект чудовий, і я дуже сподіваюся, що він матиме продовження.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
