Так важливо, аби у скрутні моменти життя було в кого попросити допомоги, а ще краще, коли є той, кому довіряєш, до кого можеш звернутися за порадою. Таку довіру у львів’ян і не тільки, за свою багаторічну самовіддану працю мають працівники Фонду святого Володимира.

За понад 20 років праці Фонду було надано допомогу на понад 80 мільйонів гривень особам з особливим потребами, багатодітним родинам, особам похилого віку, релігійним та громадським організаціям, дитсадкам, школам, вишам, державним, військовим, медичним установам, особам, що відбувають покарання, а також переселенцям з тимчасово окупованих регіонів України.

Чимало людей тут знайшли найнеобхідніші на певному відрізку життя речі: дитячі візочки чи речі, крісла-візки для хворих чи людей з інвалідністю. Тільки благодійниця лауреат премії блаженного Омеляна Ковча Бригіта Вебер привезла в Україну, співпрацюючи з Фондом, більше тисячі тон допомоги. Друзі з-за кордону, які відправляють ці вантажі, обрали Фонд саме тому, що переконані – допомогу отримають саме ті, хто її найбільше потребує, все буде розділено чесно і прозоро.

“У Святому Письмі сказано: “Завжди будете мати бідних”. Тому ця соціально-харитативна ділянка нашої праці є дуже важливою і ми й надалі будемо її провадити і розвивати. З досвіду в понад 20 років бачимо, що дуже важливо не тільки допомогти людям у критичний момент, дати негайну допомогу, але й навчити, скерувати, підтримати, щоб вона надалі могла давати собі раду, могла рухатися вгору. Тобто не щодня давати рибу, а дати в руки вудку”, – розповідає голова Фонду св. Володимира Ігор Матушевський.

Проте з плином часу змінюються обставини, а отже і акценти у роботі з потребуючими. Через воєнний стан Україна має нові суспільні виклики та потреби.

“Є багато травмованих родин, родин, які втратили синів, батьків, чоловіків. Є чимало родин, що зірвалися з місць. Тому допомогу, яку ми отримуємо від наших друзів з-за кордону, спрямовуємо нині переважно в нові напрямки. Раніше більшим пріоритетом була родина, передусім багатодітна, парафія, а тепер більше стараємося працювати для родин, що пережили потрясіння через війну – мігруючі родини і родини, які втратили годувальника. Також п. Бригіта Вебер, яка 27 років нам допомагає, акцентує, що нині в найбільшій потребі є схід України. Цього тижня ми передали значну частину чергової партії допомоги у Кримсько-одеський екзархат. Там є дуже багато родин в потребі. Ми ніколи не робили різниці, якої хто національності, якою мовою розмовляє чи до якої належить конфесії. Людина в біді – це для нас є визначальним”, – каже заступник голови Фонду св. Володимира Леся Крип’якевич.

Нині Фонд переживає непрості часи. Дуже ймовірно, що найближчим часом Фонд мусить покинути приміщення, в якому нині перебуває бюро і його найбільший проект – Центр родини, який провадив навчально-виховний напрямок діяльності Фонду, бо спливає термін договору оренди. І хоч було вкладено багато коштів та зусиль у цей проект, так складаються обставини, що його, мабуть, доведеться згорнути. “Парафія запевняє, що продовжить цю працю, але Центр родини – це спільне дитя Фонду і парафії, тому дуже б хотілося, щоб це “розлучення” було цивілізованим. Як при розлученні батько і мати намагаються не травмувати дитину і створити для неї якнайсприятливіші умови для подальшого розвитку, так і ми шукаємо таку форму співпраці, аби спільно провадити цей проект на благо тих, кому він приносить користь. Бо такий проект це не приміщення і не майно, а інтелектуальна цінність, це люди і їхній досвід, а передусім – це благословення блаженнішого Любомира, який вірив у нього і казав, що такі проекти конче потрібні Церкві”, – каже Леся Крип’якевич.

Голова ж Фонду Ігор Матушевський запевняє, що навіть якщо доведеться піти, цей напрямок і далі розвиватиметься, хоча це не будуть такі великі проекти. “Хочемо більше інвестувати в людей, в особистості. Тож цей напрямок не відкидаємо, але мусимо переформатувати і змоделювати у такий спосіб, щоб ця праця не вимагала таких величезних приміщень. Передусім плануємо створити координаційний центр, який скеровуватиме осіб, що звертаються, саме до тих фахівців, чия допомога буде найбільш дієвою”, – каже він.

Це має бути на кшталт лікарської порадні, яка вже діє. Її створив лікар Всеволод Чума, який вже двадцять років консультує пацієнтів у Фонді. Він організував мережу лікарів – фахівців у різних галузях медицини, до яких скеровує своїх пацієнтів. Усі лікарські послуги є безкоштовними, ними скористалися майже 17 тисяч людей. Також вже діє підліткова, родинна, психологічна порадня. Нині дуже актуальною є психотерапевтична допомога сім’ям учасників АТО, чимало з яких пережили та ще переживають важкі випробування.

Також планують продовжити роботу центру “Паломник”, який створила Адріана Огорчак, до якого також належить хоч не дуже велика, але дуже якісна та сучасна бібліотека. “Це велика праця з Форумом видавців, який щороку давав нам найкращі книжки як для дорослих, так і для дітей. Це також краєзнавчий центр із розробленими маршрутами і ліцензована школа екскурсоводів, де вже успішно закінчили навчання майже 1700 осіб. Так ми даємо людям можливість освоїти новий напрямок, багато хто з наших “випускників” знайшов себе в ньому і нині успішно працює в нашому місті. Нині пані Адріані вже тяжко провадити цей напрям роботи, і ми дуже радо приймемо в нашу команду активних ініціативних людей, незалежно від віку, готових взятися за таку роботу, а можливо і запропонувати та реалізувати свої нові цікаві проекти. Дуже хочемо молодих людей, які в нових умовах, новими ідеями будуть розвивати цю справу”, – каже Леся Крип’якевич.

“Поле праці є дуже велике і потребує відповідальних працівників. Тож нині найбільше завдання Фонду омолодити наше товариство і виховати нову зміну, яка візьметься за ту місію, яку ми виконуємо”, – додає голова Фонду.

Третій напрямок праці – громадсько-політичний та екуменічний. Фонд організовує заходи, до участі в яких залучає людей активних в громадському і політичному житті. “Колись приятель нашого Фонду Ганс-Йозеф Нюхель, відомий німецький політик, сказав, що політика не є брудною, такою її роблять виконавці і люди. А ми вбачаємо наше завдання у тому, щоб гуртувати людей, які будучи політиками, є передусім добрими християнами. Сподіваємося, що вони докладатимуть зусиль, щоби політика не була брудною. Маємо гарний досвід екуменічних проектів, тож плануємо продовжувати працювати і в цьому напрямку”, – розповідає Ігор Матушевський.

А нещодавно з’явилася нова ідея, її подав під час візиту давній друг Фонду доктор Петер Штраубе з Німеччини: організувати табір примирення для молодих людей з України, Білорусі та Росії у с. Гійче на Жовківщині. Поблизу цього села є меморіал, де по один бік дороги поховані російські вояки, а по другий – австрійські тірольські єгері, що загинули тут на початку Першої світової. “У 1995 ще в УМХ ми були серед організаторів табору примирення, в якому брали участь молоді люди з Німеччини, Польщі, Чехії та України. Він мав на меті загоїти рани Другої світової війни. Зараз ми є в стані війни з Росією, але кожна війна закінчується, і тоді сторони сідають за стіл переговорів. Закінчиться і ця війна, я в цьому переконаний. І нині маємо готувати тих, хто засіватиме мир, хто буде посланцями примирення, бо Бог нам дав цю землю, а отже мусимо прийняти, що маємо таких сусідів і навчитися жити в тих обставинах і з тими сусідами, яких маємо. До речі, в Росії є багато тверезомислячої молоді, яка не хоче жити в Росії Путіна”, – розповідає Ігор Матушевський.

Нинішній сільський голова цього села, молодий, активний, ветеран російсько-української війни, який пройшов через Дебальцево і без втрат вивів звідти своїх хлопців, зацікавився цією ідеєю і готовий до співпраці. А Фонд шукає тих, хто б зайнявся організацією такого табору.

Триває робота і з підготовки до Колоквіуму європейських парафій, який відбудеться у Львові наступного року. Тут також потрібно чимало волонтерів, передусім тих, хто добре знає іноземні мови.

“Маємо показати делегаціям, як розвивається наша Церква, як функціонують наші парафії, а тема конгресу в Україні “Чи можуть відмінності нас об’єднати?”. Ми вже продумали програму. Це потрібно і для нас, і для Європи. Нам – аби уникнути їхніх помилок, аби люди не відходили від Церкви, від храму. А їм – щоби пізнати наш досвід передання віри, досвід Церкви, яка не так давно вийшла з підпілля, відродилася і нині розбудовує свої структури, шукає нові форми праці і нові можливості”, – запевнила Леся Крип’якевич.

---