Що день, то ближче до Великодня. Уже цієї неділі вітатимемо один одного: “Не я б’ю – верба б’є, за тиждень – Великдень!”. Так через символіку вербової гілки, яка тільки пробуджується до життя після зимового сну, передаємо наші очікування як на нове життя після нашого воскресіння, яке нам передвіщає Воскресіння Христове, так і на нове, повніше, життя вже сьогодні, вдосконалене в часі Великого посту. Адже піст не задля традиції чи тому, що “так треба”, а задля того, щоб через духовні практики, обмеження в їжі, у тому, що краде наш час, відчути своє покликання як людини, створеної Богом, і через сповнення заповідей, занурення у Святе Письмо, глибше спілкування зі своїм Творцем через молитву, більше співпереживання з ближнім ставати досконалішими, людянішими…

Добігає кінця Великий піст, і вже ця субота, яку звемо Лазаревою, розпочинає Велику седмицю. У суботу ми згадуємо про Лазаря, якого на третій день після смерті воскресив Христос, передвістивши в такий спосіб свою смерть і воскресіння. А в неділю разом із єрусалимськими дітьми вітатимемо урочистий вхід Господа до Єрусалима. Це водночас і радісне, і сумне свято. Радісне, бо нарешті Син Божий урочисто визнаний Месією, Сином Давида. А сумне, бо знаємо, що буде за цим визнанням.

Єрусалимські діти зривали пальмове віття, в Україні ж величну пальму замінила скромна верба. Але й вона, як кожне творіння Боже, прославляє свого Творця, до того ж на відміну від своєї вічнозеленої посестри звіщає наше відродження і воскресіння. Тож краще, аби наша вербиця не була засушеною заздалегідь, а живою. Раніше по селах освячену вербу роздавали в церквах. Не була вона так гарно прикрашена, як нині, але звіщала близькість Великодня, тішила дітей, ставала символом нашої живучості сьогодні і вічного життя в засвітах, адже нерідко таку гілку встромляли у сиру весняну землю, і вона проростала окрасою та оберегом обійстя.

А ще вербу, чи як подекуди її називали “лоза”, “базька”, “шутка”, зберігали вдома цілий рік як нагадування: які б негаразди чи клопоти не спіткали, а настане Великдень – свято свят і торжество торжеств!

У нас, в Західній Україні, це не тільки ті, що дотримуються в церковному житті григоріанського календаря, а й ті, що за доброю традицією святкують із родичами чи друзями. Адже в нас чимало мішаних родин. Багато греко-католиків вважають за необхідне у дні Великого триднев’я та Пасхи помолитися в костелі, взяти участь в богослужіннях, адже так робили попередні покоління в часи підпілля УГКЦ. І хоч для християнства назагал така розірваність, поділеність у святкуванні є прикрою, маємо нагоду краще пізнати обряд, традиції одні одних, а отже, глибше пережити таїнство Воскресіння.