“Ходитимеш на карате і крапка!”
“Пошта” довідалася, чи можуть батьки вирішувати за дитину, який гурток або спортивну секцію вона відвідуватиме, та що робити, аби позашкільні заняття приносили і користь, і радість
Сьогодні дитячий клуб і освітній центр, завтра – творча студія і репетитори, післязавтра – спортивна секція, а потім знову дитячий клуб і ще якийсь гурток… Складається враження, що деякі сучасні діти впродовж тижня працюють значно більше, аніж середньостатистична доросла людина!
Та, як виявляється, таку завантаженість не завжди радо сприймає дитина. Адже батьки дуже часто, не питаючи згоди сина чи доньки, нав’язують їм свої уподобання щодо відвідувань якогось гуртка або спортивної секції. І як виправдання таких дій часто говорять фрази на кшталт “доню, це тобі знадобиться в майбутньому”, “синку, ось сусідський хлопчик там також займається”, “це зараз модно” тощо.
Та чи не хочуть батьки завдяки дітям утілити власні нереалізовані мрії? Чи не наражають їх на небезпеку появи синдрому хронічної втоми? Як узагалі підтримувати баланс між навчанням і дозвіллям? Відповіді на ці запитання шукала “Пошта”.
Головне мати бажання
Свого семирічного сина Антона Зоряна водить на гуртки, як кажуть, із пелюшок. Свого часу в родині через це всі ледь не пересварилися: мама хотіла бачити сина музикантом, бабуся – танцюристом, а батько – чемпіоном з боксу. Отож, за цей час хлопчик спробував себе в різних заняттях. Зараз після уроків Антон також зайнятий – ходить на великий теніс, карате і гурток, де займається ліпленням. На переконання Зоряни, в теперішній час дітей потрібно чимось навантажувати.
“Якби не моя наполегливість, він би взагалі нікуди не ходив і нічим не цікавився. Сидів би вдома за комп’ютером, максимум виходив би гуляти на вулицю, – пояснює жінка. – А так у нього є заняття. Вважаю, що дітей потрібно підштовхувати, переконувати, що просто так сидіти склавши руки не можна”.
Додаткові заняття не повинні бути щоденними: максимум два-три рази на тиждень
Чимало додаткових занять після уроків має й восьмирічна Настуня. Двічі на тиждень дівчинка ходить на плавання, один раз на тиждень бере урок гри на сопілці, крім того, відвідує додаткові заняття з німецької. Дитина каже, що всі ці заняття їй дуже подобаються, що жодного примусу, тиску батьків вона не відчуває.
“Плаванням я займаюся вже кілька років. Мені це дуже подобається. Інколи рахую дні, коли наступного разу знову пірну у воду, – розповідає Настуня. – Коли призналася, що хочу ще спробувати грати на якомусь інструменті, мама цього серйозно не сприйняла. Тоді я сама підійшла до вчительки, взяла у неї контакти, щоб мама домовилася з нею про мої заняття. А іноземну мову просто хочу добре знати”.
Зі слів дівчинки, якби її воля, вона б і в інші гуртки записалася, проте боїться, що не встигатиме з уроками. “На танці я ходила кілька місяців, але вони мені не сподобалися. Краще б я дзюдо займалася. Але мама каже, що з мене вже досить, принаймні зараз”, – пояснює Настуня.
Потрібно відійти вбік і дати дитині простір для самореалізації
Однак буває й таке, що дитина ніби й не проти ходити на гурток чи записатися в спортивну секцію, а їх перелік у школі невеликий.
“Моя тринадцятирічна Роксолана чим тільки не займалася: і на гурток малювання ходила, і на танці, і на хор, і на шахи. Все покинула… Бо, мовляв, на танцях – одноманітні рухи, у хорі співають нецікавих пісень, на заняттях із шахів дощок не вистачає… Ніби й має бажання чимось зайнятися на дозвіллі, а чим саме, визначитися не може, – розповідає мама Наталя. – Нещодавно заявила, що піде на карате. Я не проти, але заняття ці не в школі. Потрібно добиратися автобусом. І якщо зараз, коли день більший, вона це зможе робити, то як бути взимку, коли швидко темніє? Дозволити дівчинці самій повертатися додому і переживати, щоб з нею дорогою нічого не трапилося? А зустрічати її нема змоги, бо працюємо з чоловіком до восьмої вечора. Ось де проблема…”
Знайти золоту середину
На сьогодні вибір гуртків і секцій для дітей дуже великий – художні школи, співи, танці, басейн – усього не перелічити. Якщо дитина мріє чимось займатися, але ще не вирішила, на чому спинити вибір, рішення повинне залежати насамперед від неї самої і лише потім від бажання батьків. Але якщо дитина не цікавиться нічим, на допомогу мають прийти тато чи мама.
“Зараз дуже багато дітей, які через залежність від телефонів, комп’ютерів втрачають активність, стають лінивими. Вони не бажають відвідувати гуртки, бо їм легше годинами сидіти вдома за електронними пристроями, аніж відволікатися на якесь інше заняття. Це просто епідемія! З такою проблемою до нас щодня приходять по кілька дітей, – розповідає “Пошті” практичний психолог Львівського обласного дитячого психоневрологічного диспансеру Любов Андрієвич. – Якраз таким дітям було б корисно на щось відволіклися, відвідувати якийсь гурток. Бо це найперше розвиток, навички, спілкування з іншими дітьми”.
Якщо бажання самої дитини не буде, нічого з неї не вийде!
Проте є й такі діти, що, навпаки, надто сильно навантажені – записані у відразу кілька гуртків чи секцій. Часто розпорядок дня дитини похвилинно розписують самі батьки. І роблять це з різних причин. Одна з них – “бо це зараз модно”. Дорослі часто не вникають у сам навчальний процес, не дуже цікавляться особистістю викладача або й узагалі не знають, чим займається їхня дитина в тому чи тому гуртку. Проте фрази “ми ходимо на танці” або “ми вже давно плаваємо” можна почути від них часто.
Зі слів психолога, дитина й так втомлюється у школі, а якщо на неї ще чекають щоденні гуртки, то недалеко до соматичних і психічних розладів! “Надто навантажувати дітей не потрібно. Варто знайти золоту середину і розробити оптимальний графік. Додаткові заняття в жодному разі не повинні бути щоденними: максимум два-три рази на тиждень”, – каже співрозмовниця “Пошти”.
Модним може бути одяг, а не життя чи розвиток дитини!
Якщо ж вашій дитині не підходить жоден гурток, бо їй нічого не подобається, або вона непослідовна в своєму виборі, тобто проситься на хор, а через кілька днів каже, що передумала і воліє займатися карате, це може свідчити про певні особистісні порушення.
“Потрібно з’ясувати, чому дитина така пасивна, чому їй нічого не подобається. Можливо, не подобається власне цей гурток, а мама стоїть на своєму, мовляв, “запишу, ходитимеш, і чути нічого не хочу”. Часто активність батьків може позбавити активності дітей. Цього допускати не варто. Потрібно, образно кажучи, відійти вбік і дати дитині простір для самореалізації”, – зазначає психолог.
Аби син чи донька залюбки відвідували заняття в гуртку чи секцію, потрібен діалог між дітьми і батьками. Варто запитати, що саме подобається дитині, чим би вона хотіла займатися. Треба зважати на темперамент, характер. “Батьки повинні звернути увагу на здібності дитини, її таланти, аби розвивати їх. Наприклад, якщо дитина гарно малює – записати в гурток малювання, якщо не дуже добре розвинена фізично, часто хворіє – на плавання, а якщо сором’язлива – в драматичний гурток”, – переконує Любов Андрієвич.
 Андрій Надопта,майстер спорту з дзюдо, заслужений тренер України: |  Роман Лобай,проректор Львівського держуніверситету фізичної культури ім. І. Боберського, голова опікунської ради ОХМАТДИТу: |
– Якщо раніше вважалося, що спорт – це модно, групи з дзюдо складалися з 30, а то й 45 дітей, то зараз їх набагато менше. Звісно, на це є різні причини: по-перше, велика кількість видів спорту, а по-друге, різноманітні комп’ютерні “пастки”, від яких діти не можуть відмовитися, тому їм не до спортивних секцій. Єдине, що можу сказати напевне, це те, що справді в останні роки на заняття приходять діти, яких приводять батьки. Тобто бажання батьків переважають над бажаннями дітей. Чому так, важко пояснити. Можливо, свого часу самі батьки займалися таким же видом спорту, тому воліють, аби й дитина спробувала себе в ньому, а можливо, батьки не до кінця реалізували себе в цьому і хочуть, аби син чи донька досягли більших висот. На заняттях одразу помітно, яка дитина прийшла з власної волі, а яка під тиском батьків. Той, хто справді хоче займатися якимось видом спорту, робитиме це, а той, хто ходитиме в різні гуртки і секції, так нічого й не досягне… Батьки і діти повинні розуміти, що результату одразу не буде. Це – як глина: спочатку її треба вимісити, аби потім вийшов бездоганний виріб. Дітей спочатку треба вчити певних навичок, дисципліни, прийомів і лише згодом варто чекати якихось досягнень. А тато і мама часто хочуть бачити результат щонайшвидше, мріючи про нагороди, медалі. І якщо їх немає, забирають дітей і шукають для них якесь інше заняття або віддають у секцію тільки через те, щоб вони, до прикладу, схудли. Я ж пояснюю їм, що це станеться тоді, коли дитина “витягнеться”. Аби не виникало якихось непорозумінь, коли батьки починають приводити дітей на заняття, я їх запитую, яка в них ціль, що я маю “зліпити” – спортсмена чи здорову дитину, яка б чогось навчилася? Для мене головне, щоб дитина ходила на заняття. Якщо вона це робитиме, то й навички здобуде, а якщо бажання самої дитини не буде, нічого з неї не вийде! Нормальні батьки у всьому підтримуватимуть дітей, а не підганятимуть їх. Займатися треба наполегливо, бажано щодня, але якщо в дітей щось не виходить, батьки завжди можуть зателефонувати мені. Для моїх дітей школа на першому місці. І ще одне. Якщо раніше вважалося, що силовими вправами можуть займатися лише хлопці, а дівчата повинні ходити на танці чи гімнастику, то зараз все це нівелювалося. Якщо їм це подобається, нехай ходять! До слова, пишаюся своєю вихованкою, яка є майстром спорту міжнародного класу з дзюдо, чемпіонкою та призеркою чемпіонату Європи, членом Національної збірної України з дзюдо – це студентка Франкового вишу Василина Кириченко. | – До шкільного віку своїх дітей ми не повинні надто навантажувати. А ось починаючи зі шкільного віку дитина вже психологічно готова працювати над своїм розвитком. Ми, дорослі, повинні це підтримувати, давати їй певні навички, розповідати, що над собою потрібно працювати завжди. Зараз гуртків дуже багато. Але важливим є те, на який саме гурток дитина ходить і скільки їх є в її графіку. Батьки повинні розуміти, чим є гурток для дитини – роботою, відпочинком чи чимось таким, що привчає до дисципліни. Ходити на гуртки дітям потрібно однозначно, бо вони розвивають, додають живого спілкування, навчають якогось аналізу, а деякі, окрім загального розвитку, дають ще й фізичний. Але гуртків не повинно бути надто багато! Це як із м’язами: коли йдемо у зал і тренуємо їх, відбувається виділення молочної кислоти, що негативно позначається на тілі – виникає біль. Але якщо цей біль ми ще можемо перетерпіти, то перевантаження мозку не кожен витримає. Знаю випадок, коли батьки так хотіли навантажити дитину різними заняттями, що вона перепробувала, мабуть, усе. Так чинити не можна, особливо якщо після цього дитині все одно нічого не подобається. Річ у тім, що на підсвідомому рівні в неї закладено, що їй нічого не підходить. Дитина навіть не намагатиметься працювати задля досягнення мети, а кидатиме все на півдороги. Тому перед тим, як записувати дитину в якийсь гурток, важливо визначити, які в неї цілі. Щоб був баланс між навчанням та відпочинком, достатньо ходити на один гурток, якщо, звісно, заняття відбуваються не раз, а два-три рази на тиждень. Надто велике навантаження різноманітними заняттями не залишатиме дитині часу на себе, вона не відпочиватиме. Отож, кожна дитина сама повинна визначитися, в який саме гурток вона хотіла б записатися. Важливим є й те, наскільки дитині цікаво ходити у той чи той гурток. Деякі діти самі хочуть відвідувати багато занять. А буває й так, що батьки вирішують це за дітей. Наприклад, записують їх у гурток тільки через те, що не хочуть сидіти з ними вдома, або тому, що це модно. Проте модним може бути одяг, а не життя чи розвиток дитини! Ми не можемо з усіх дітей зробити артистів чи спортсменів, бо так модно. Потрібен діалог між дітьми і батьками. Останні можуть просто скоригувати бажання і підштовхнути до бажаного. Крім цього, в житті має місце й меркантильність, що, на жаль, часто переважає над справжніми здібностями дитини. Маю на увазі, що зараз багато гуртків є платними, тому часто їхнім керівникам легше запевнити батьків, що дитина має великі здібності до того чи того виду спорту або має талант до гри на якомусь музичному інструменті, аніж відверто сказати, що їй це не підходить, бо вона не має слуху чи ще чогось. Батьки платять – гуртки працюють! |
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
