На самому початку травня християни східного обряду відзначали величне свято Воскресіння Христового, сповіщаючи одне одному “Христос воскрес!”. Це радісне привітання ми повторювали донині, тобто до Його Вознесіння. А що потім? Як бути нам, земним мандрівникам, які залишились тут?..

Як свідчить Святе Письмо, впродовж 40 днів після свого воскресіння Христос спілкувався із учнями, а на сороковий день вознісся на небо з Оливної гори просто у них на очах. Причому пішов на небо з того ж самого місця, де розпочиналося Його відкупительне страждання.

Чимало відгалужень християнства містифікують цей день, створюючи довкола нього незрозумілий ажіотаж. Як маємо розуміти Вознесіння Господнє, “Пошта” запитала в отців Михайла Сивака, проректора Львівської православної богословської академії, і Михайла Димида, доктора канонічного права і богослов’я 

“Про цю подію в Священному Писанні є три згадки – в Євангелії від Луки, яке чуємо в храмі у цей день, в апостола Марка і в книзі “Діяння святих апостолів”. Коли прочитаємо їх усі, то побачимо, що після свого Воскресіння Ісус Христос сорок днів являвся учням, навчаючи їх, настановляючи, утверджуючи у вірі. І ось на сороковий день, коли всі учні Христа були в Єрусалимі, Спаситель явився перед ними, дав настанови проповіді по всьому світу, починаючи з Єрусалима, вивів їх у бік Вифанії, на гору Єлеонську, і почав возноситися від землі на небо. Простяг свої руки, благословив їх, і хмара забрала Ісуса Христа з їхнього погляду, і учні побачили, як Він уже зник у висотах небесних. Після цього, як в книзі “Діяння святих апостолів” сказано, явилося два ангели і сказали: “Мужі галилейськi, чого ви стоїте i дивитеся на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо”. І з великою радістю учні пішли в Єрусалим, чекаючи обіцяного Духа Святого”, – розповідає отець Михайло Сивак. 

“Ісус відкрив нам нову перспективу, в яку ми не могли повірити після Його Воскресіння, бо ще не були готові. Без цієї небесної перспективи – ніяк, самі ми не впораємося. І сьогодні перед Всеправославним собором, нам знову потрібна Божа перспектива, щоби працювати на об’єднання”, – каже отець Михайло Димид.

Iсус Христос вознiсся на небо i душею, i тiлом. Проте ми також знаємо, що раніше, до Нього, такої можливостi удостоїлися ще двоє осіб. “В Священному Писанні можна знайти відомості про те, що живими на небо були взяті старозавітні пророки Ілля та Єнох. Однак Вознесіння Христове кардинально відрізняється від цих подій, адже Спаситель не лише вознісся на небо, але й сів праворуч Бога Отця. Це означає, що Христос обожив людську природу, ввівши її в лоно Пресвятої Тройці. Таким чином Він завершив свою земну місію спасіння людини, давши нам усім можливість також стати причасниками Божества”, – пояснює отець Михайло Сивак.

Саме тому для християн Вознесіння має велике значення. Зі слів священика, це свято святі отці називають одним із завершальних етапів нашого спасіння. “В цей день перед розумом людським постає вся картина людства. Виникають питання: від чого нас спасає Христос? Яка мета людського життя? Для чого взагалі було створене людство? Відповіді на них дає Церква через Священне Писання, твори святих отців, практику, історію християнського життя. Ми бачимо, що Адам і Єва були створені Богом заради великої мети, для того, щоб досягнути абсолютного блаженства, щастя, яке може бути тільки в Бозі. Адам і Єва, перші люди, і загалом людство твориться для того, щоб осягнути цю блаженну Віч­ність. А оскільки Вічність може бути тільки в Бозі, то можна сказати так, що мета людини полягає у тому, аби досягти вічного життя в Бозі. Для цього є такий богословський термін “обожнення”, тобто досягнення єдності з Богом, – веде далі священик. – Як ця єдність виглядає? Богослови наводять таке порівняння: якщо взяти металевий предмет, залізячку якусь, поставити на вогонь і довго гріти, то він почне спочатку червоніти, біліти і через якийсь час вже не можна буде розрізнити, де метал, а де вогонь. Хоча і залізо залишається залізом, і вогонь вогнем. Але разом вони наче одне ціле. Так само і людина: перші люди були створені досконалими, повинні були через послух Богові настільки вдосконалюватися, щоб досягнути повного блаженства, повної єдності з Богом, досягнути богоподібності. Але сталася велика катастрофа – гріхопадіння! Адам і Єва згрішили через непослух, і цей гріх настільки уразив перших людей, настільки скалічив людство, що від цієї великої мети – єдності з Богом, абсолютного блаженства людина впала в таку прірву, що потьмарила і свою душу, і своє тіло, уразила природу людську. Але Господь не залишає людину, бажає зцілити її і знову поставити на шлях до великої цілі, до обожнення. Для цього Христос приходить у світ, стає людиною і бере на себе ось цю ушкоджену природу людську – втілюється. І цю хворобу гріха та смерті Ісус лікує. Гріх і смерть перемагає воскресінням. Але на цьому справа спасіння людини не завершується – Христос не лише перемагає смерть, не лише перемагає гріх, а й возноситься, тобто людську природу вводить в лоно Пресвятої Тройці, освячує, обожує. І те тіло, яке прийняв Христос, стало не лише вилікуваним, оздоровленим, але й освяченим, обоженим. Господь звершує спасіння. Порівнюючи Воскресіння і Вознесіння Господнє, святитель Афанасій Великий каже, що перший празник дарує людям переможну зброю проти смерті, а другий, преображаючи життя людини на землі, возводить її на небо”.

Проте якщо Господь в тому тілі, яке прийняв, звершив справу спасіння, якщо Він те тіло оздоровив, воскресив, ввів у лоно Пресвятої Тройці в день Вознесіння, то як же ж нам долучитися до цього тіла, умовно кажучи, свої тіла і душі обожити, освятити, вилікувати? Адже ми й далі грішимо, вмираємо, хворіємо, немічна природа робить нас такими... Зі слів отця Михайла Сивака, долучитися до цього оздоровленого Тіла Христового ми можемо через Євхаристію.

“У вознесінні на небо Господь не залишив нас. Він завжди поруч із тими, що, згідно із заповіддю, збираються двоє чи троє в Його ім’я. Він серед всіх тих, що не полінувалися прокинутися в неділю і прийти до старенького храму. Він серед тих, що обрали непопулярні рішення і змінили професію на менш оплачувану, переїхали в маленьке містечко, щоб могти бути поруч із хворою мамою. Він із тими, що не скаржаться на військовий податок і збірки волонтерів для нашої армії. На небеса Господь зійшов не для того, щоби піти від людей, а для того, щоби ще більше наблизитися до них в Святих Тайнах. Але від самої людини залежить, чи готова вона Його зустріти”, – пояснює отець Михайло Сивак.

“Христос каже: “Прийміть, споживайте: це є тіло Моє, що за вас ламається; це чиніть на спомин про Мене”. Ми приймаємо в Дарах якраз ці вилікувані, обожені, освячені Тіло і Кров Христову і тим самим долучаємося до цієї справи, спасаємося. Але у зв’язку з тим, що людина є немічною і по своїй немочі й далі грішить, то потребує причастя знову і знову. Отож, Євхаристія  є надзвичайним даром Божим. Христос сам себе віддає під виглядом хліба і вина – Тіла і Крові. Ось чому Євхаристія є центром духовного життя. І нині, в день  Вознесіння Господнього, є тим вогнем, тим металевим прутиком, який у вогні єднається з ним”, – резюмує священик і закликає подякувати Спасителю за те, що Він вилікував нас від гріха та смерті, проклав дорогу у вічне життя і дав засоби спасіння – таїнства, поміж яких Євхаристія посідає перше місце.

“Свято Вознесіння сьогодні має бути празником молитви, бо тільки так ми можемо здобути сміливість оцінювати все із перспективи небес”, – підсумовує отець Михайло Димид.

І тут немає жодної таємниці – у християнстві суть справжньої Тайни у тому, що її не потрібно приховувати, від її розкриття вона все одно не перестає бути таємницею. Те, що можна знати про Вознесіння Господнє, не потребує від християн проходити якісь ритуали втаємничення, не має ступенів. Сказав апостол Павло: “Таємниця, захована від віків і поколінь – Христос в нас, надія слави!”. Таємниця Вознесіння, як вона була показана з Євангелія, викладена простими, доступними словами. Господь подолав смерть, якийсь час ще перебував зі своїми учнями на землі, а невдовзі повернувся до Дому Отця свого, залишивши послідовникам надію, що смерть не є кінцем усього: “Іду наготовити вам місце…”