Великі християнські свята завжди супроводжуються передсвятковим постом. Наприкінці року є тривалий піст перед празником Різдва Христового. В українських православних і греко-католиків він почався в суботу, 28 листопада, i триватиме до 6 січня включно, а в римо-католиків – у неділю, 29 листопада, і триватиме до Надвечір’я Різдва, тобто до 24 грудня.

Різдво Христове, як і свято Воскресіння Господнього, належить до найбільших празників у році, тому піст перед Різдвом творився на зразок Пасхального посту і навіть має назву Чотиридесятниця. “Колискою” цього посту, як зазначає у книзі “Пізнай свій обряд” отець Юліян Катрій, є давня Галлія (сьогоднішня Франція). Згадки про підготовчий піст до Різдва Христового на цих територіях сягають V століття. Єпископ Григорій з Тур (+ 594 р.) говорить, що святий Перпетуус, єпископ Турський (+ 491 р.), починаючи від дня святого Мартина (11 листопада) аж до Різдва Христового постив у понеділок, середу й суботу. Тобто Другий Турський собор (567 р.) приписує монахам постити кожного дня в грудні аж до Різдва. Дещо пізніше цей піст переходить до Риму й Італії, а відтак – до Англії. 

Різдвяний піст на Заході з часом дістає назву “адвент”, що з латинської означає “прихід”, тобто прихід у світ Христа. Спершу слово “адвент” означало сам празник Різдва Христового, а пізніше почало означати час перед Христовим Різдвом. У IX столітті перша неділя адвенту стає на Заході початком церковного року. 

І якщо на Заході Різдвяний піст у VI столітті вже є загальним, то на Сході під впливом Заходу лише починається. Першу згадку про Різдвяний піст (від 14 листопада за старим стилем) подає Коптійський календар у VIII столітті. Іванові Постнику (582 – 595 рр.), Патріархові Царгорода, приписують таке правило: “Годиться, щоб миряни здержувалися від м’яса в дві Чотиридесятниці – це є піст св. Пилипа і піст св. Апостолів Петра й Павла”. У ІХ столітті Різдвяний піст стає загальним на всьому Сході. 

На Русі в домонгольську добу впродовж року були, окрім Пасхального, ще три пости. Як розповідає Київський митрополит Георгій у “Білеческім Уставі”, ці пости починалися тоді ж, що й нині, лише Успенський не був поширений усюди й був коротший. Митрополит Георгій називає Різдвяний піст Пилипівкою, що означає, що він починався від святого Пилипа, 27 (14) листопада, і під час Пилипівки приписує такий самий піст і поклони, як у Петрівку: споживання їжі раз на день без молока і без м’яса, а в суботу і неділю можна їсти рибу. Київський митрополит Максим (1283 – 1305 рр.) називає Різдвяний піст Чотиридесятницею. 

В наш час Церква з різних причин досить злагіднила колись дуже строгі пости, залишивши їх добрій волі вірних. Та це не означає, як наголошує отець Юліян Катрій, що ми не зобов’язані до практики духа жертви, покути й посту. Час посту – це насамперед час очищення душі та приготування особи до відзначення світлого християнського свята, зокрема події приходу в світ Ісуса Христа. Піст для християн супроводжується частою молитвою та прийняттям Святих Таїн, які повинні бути постійною практикою християн і не в час посту. 

Головна мета посту, встановленого ще у ранні століття християнства, – духовне очищення людини. Тому піст є відмовою не тільки від скоромної їжі, але й від гріховних думок, згубних пристрастей і звичок для того, щоб можна було з чистим серцем зустріти свято Різдва. Без молитви і покаяння піст може стати тільки дієтою…