Святий мученик Роман був дияконом храму в місті Кесарія Палестинська наприкінці ІІІ століття. Але під час Діоклетіанових гонінь на християн переселився до Антіохії, де зміцнював християн у вірі своїм прикладом і гарячими проповідями. 

І коли правитель Антіохії Аскліпіад задумав зруйнувати християнський храм, святий Роман закликав віруючих відстояти цю святиню. 

“Нам нині, – говорив він своїм одновірцям, – найперше стоїть боротьба за вівтарі Божі. Аскліпіад – ворог батьківщини, він хоче відняти Бога у нас, і ми добре зробимо, якщо, захищаючи вівтарі Божі, впадемо поранені на порозі святого храму. Чим би не закінчилася боротьба, ми, християни, опинимося переможцями, якщо не дамо зруйнувати будинок Божий, то возрадуємося в Церкві войовничій на землі, а якщо впадемо убитими при святому вівтарі, то заспіваємо переможну пісню в Церкві, торжествуючій на небесах!”

Такими словами він порушив всіх стати на захист Святого храму, з рішучістю опиратися до самої смерті і не дозволити правителю ввійти у нього та зруйнувати його. Бачачи таку рішучість народу, Аскліпіад не посмів виконати свого наміру… 

Через якийсь час настало одне з ідольських свят, і безліч язичників з усієї округи прийшло до Антіохії  – до ідольського капища – з дружинами та дітьми. Тоді святий Роман, запалавши божественною ревністю, вступив у натовп нечестивого народу і гучно почав викривати його помилку. Зупинив навіть самого правителя Аскліпіада, коли той входив до ідольського храму, сказавши йому: “Спокусився ти, царю, йдучи до ідолів: ідоли – не боги, але Один є істинний Бог, Ісус Христос!”

За це погани схопили Романа і піддали тортурам, примушуючи зректися Христа, а потім, бачачи його непокірність, засудили до спалення живцем. Але сильна злива загасила вогонь, і святий знову почав прославляти Єдиного Бога, тоді Аскліпіад наказав відрізати йому язика. Але й після того Роман закликав християн до стійкості та мужності, а правителеві докоряв за те, що той не хотів пізнати істини, після чого був засуджений до повішання.