Гарячі голови потребують холодного розуму

“Пошта” запитала батьків, як вони реагують на перехідний вік своїх дітей, а фахівців – як правильно сприймати фізіологічні й психологічні зміни в поведінці сина чи доньки, пов’язані з цим періодом

фото: dobrenok.com
У одному рекламному ролику йдеться про те, що “мами не беруть лікарняного”. І справді, здавалося б, недоспані ночі з немовлятами минули, ми підтримували своїх малюків, коли вони робили перші кроки, розраджували, коли в них виникали труднощі спілкування з ровесниками в садочку, потім – у школі. Але річ у тім, що піклуватися про своїх дітей ми повинні завжди. Батьки – це не професія, це спосіб життя!
Досягнувши підліткового віку, діти стрімко починають дорослішати, і через це батьки часто втрачають із ними контакт. Не можуть збагнути причини непорозуміння, конфлікту поколінь, тому так важливо не залишати цей період поза увагою. 

Якими є характерні прояви

Неможливо точно сказати, що саме відбувається з дітьми-підлітками, оскільки це все індивідуально. “Одні швидко розвиваються і рано досягають статевої зрілості, інші, навпаки, не поспішають дорослішати”, – каже “Пошті” гінеколог Надія Саєвич. З її слів, такий період переважно починається тоді, коли дитині виповнюється десять років, і може тривати аж до досягнення нею сімнадцятирічного віку.  
“У підлітків спостерігаємо підвищену емоційність, вразливість. І на такий психоемоційний стан опосередковано впливають статеві гормони. В підлітковому віці дитина починає усвідомлювати, що вона вже доросла, відчуває так званий юнацький максималізм. Але це не зовсім так, бо статевий розвиток часто випереджає розумовий. Крім того, для справжнього дорослішання підліткам ще необхідно набути життєвого досвіду. Проте вони цього не розуміють, для них поняття “дорослий”, “крутий”, “незалежний від батьків”, “самостійний” є тотожними”, – веде далі гінеколог. І переконує, що саме в такому віці діти легко підпадають під вплив оточення. Добре, якщо такий вплив позитивний, коли авторитетами є батьки. 
Що ж відбувається у фізичному розвитку дитини, всім добре відомо. “Ознаками дорослішання вважаємо статевий розвиток підлітків: у дівчаток, зокрема, появу менструального циклу, коли вони зовні стають схожі на жінок, їхні форми округлюються, а на інтимних місцях починає рости волосся; у хлопчиків також помітно змінюється рельєф тіла і також починає рости волосся на інтимних місцях, збільшуються статеві органи, змінюється голос. Ознаки ці загальновідомі, саме за ними батьки визначають, що відтепер синові чи доньці варто приділити більше часу, підготувати їх до майбутнього дорослого життя. Треба пояснити їм усі тонкощі дотримання гігієни, правила користування контрацептивами і так далі, але насамперед налагодити довіру, якщо вона ненароком була втрачена”, – пояснює Надія Саєвич. 

Що кажуть батьки

У міру дорослішання в підлітків розвивається мислення, відбувається формування моральних принципів. І дуже часто ці принципи не збігаються з батьківськими. Тато і мама в той час намагаються усіляко контролювати свою дитину, обмежувати її свободу. Однак такий контроль може спровокувати бунт. Бо ж не кожен батько чи мати здатні змиритися з тим, що їхнє чадо стало дратівливим, агресивним, відмовляється від виконання хатніх обов’язків, постійно заявляє про свої права, які, як правило, переважають над обов’язками. 
“У нас не було перехідного віку, ми жили в селі, знали, що маємо піти до школи, опісля – виконати домашнє завдання, допомогти батькам у господарстві. В суботу – генеральне прибирання, в неділю – до церкви, відтак – прогулянка в компанії друзів. Нас у сім’ї було шестеро, і ми, діти, ніколи не дозволяли собі підвищити голос на батьків або не виконати їхнього прохання. Про дотримання особистої гігієни, стосунки з протилежною статтю нам ніхто не розповідав. Але ж виросли якось! Тож і я не маю наміру терпіти вередування і непослух своєї тринадцятирічної доньки! Їй уже не два рочки, щоб так поводитися!” – наголошує Марія, мати трьох дітей. 
Іноді ми хочемо, щоб наші діти були схожі на нас, і таким чином забираємо в них право на самовизна­чення, на самостійний розвиток. А те, як діти поводитимуться у підлітковому віці, залежить виключно від батьків. 
“Будь-яка агресія тата чи мами, намагання змінити свою дитину провокує зворотну реакцію”, – ділиться думками з “Поштою” Ольга, мати п’ятьох дітей. – Треба старатися слухати і чути, намагатися розуміти і пояснювати. Буває, що дитина замикається в собі, не хоче батькам нічого розповідати… Не варто на неї тиснути, розпитувати про особисте. Якщо виникає якийсь конф­лікт, краще вирішити його відразу. Можна навіть дати змогу дитині висловити свій гнів, навіть якщо це стане образою для батьків! Але, повірте, це все одно краще, аніж тижнями гніватися, не розмовляти, живучи під одним дахом. Бруно Ферреро якось сказав, що ми звикли дивитися на своїх дітей як на милих кошеняток і нам важко потім їх нормально сприймати, коли вони стають трішки агресивними цуциками. Він написав дуже хорошу книжку “Ваші діти мають лише вас. Тільки виховання може змінити світ”, яку я радила б прочитати тим батькам, що стикаються з подібними проблемами”, –  каже багатодітна мати Ольга.

“Завдання батьків – стати другом для своєї дитини”

Наталія Маркевич, дитячий психолог, – про те, як мають поводитися батьки підлітків, як правильно вирішувати конфлікти, що виникають в процесі дорослішання дітей, та яких помилок варто уникати 

– Підлітки часто намагаються відстоювати свою самостійність. Порадьте, будь ласка, як на це реагувати батькам?
–  Майже кожен підліток намагається обмежити свій індивідуальний простір, і це нормально. Якщо не дозволяти розвиватися самостійності, потім дитина не зможе нічого зробити без зовнішнього поштовху. Виховувати ініціативу потрібно, але не вседозволеність! Підтримувати, стимулювати і, якщо вдалося, показувати, що ви щиро радієте з того. На жаль, батьки частіше критикують своїх дітей-підлітків, тож треба змінювати ракурс. 
Підлітковий вік – це період, коли діти потребують ставлення до них як до дорослих. Сімейні проблеми варто вирішувати спільно, і дитина повинна бути учасником цього обговорення. Варто спитати її думки. Таким чином підліток відчує потребу радитися із батьками з приводу тих питань, що його турбують. 
– Чи варто контролювати те, з ким дитина спілкується в інтернеті, та як краще це робити?
– “Контролювати” звучить надто директивно. Такими стосунки в сім’ї не мають бути! Якщо батьки цікавляться життям дитини, вона це відчуває і сама їм усе розповідає. Тато чи мама часто припускаються суттєвої помилки: якщо до певного часу вони не забороняли дитині спілкуватися в соцмережах, а з настанням підліткового віку почали активно її контролювати, всіляко обмежувати. Реакцією дитини в такому випадку буде намагання ще ретельніше приховувати свої контакти. Звичайно, знати, на які сайти найчастіше заходить дитина, все ж треба – щоб уникнути негативних впливів, однак між батьками і дітьми повинна бути комунікація, а не тотальний контроль. Підлітки дуже вразливі, і якщо ви дізналися про щось негативне, то це в легкій формі треба їм повідомити і обов’язково пояснити, чому те, що вони роблять, недобре. 
– Скажіть, а як треба вирішувати конфліктні ситуації? Яким може бути покарання?
– Покарання має бути чітким і стосуватися конкретного вчинку. Карати можна тільки відразу після порушення якогось правила. Треба дохідливо пояснити дитині, де саме вона оступилася. Але, з іншого боку, якщо ми вже вирішили ставитися до підлітків як до дорослих, то чи сподобається дорослому, що його у якийсь спосіб карають? Тому оптимальною буде розмова з чіткими поясненнями. Якщо ж дитина не зрозуміє батьків, значить вони використовують не ті слова… 
Буває, дивишся на підлітка, візуально він нібито й дорослий, а помилки може робити дитячі. Тоді стає незрозуміло, як таке можливо, бо чекаєш зовсім іншого. А насправді перед нами дитина зі своїми дитячими труднощами, яка часто сама не розуміє, що з нею відбувається, і емоційно перебудуватися їй буває дуже важко. Вимагати від підлітка відповідальності дорослого не варто, але спільно працювати над вихованням цієї відповідальності необхідно! Не можна пригнічувати дитину звинуваченнями на кшталт: “Такий дорослий, а так по-дитячому вчинив!”. Запитання потрібно ставити відкриті, приміром: “Чому ти так зробив?”. Звичайно, підліток не завжди зможе вам на нього відповісти. До цього також треба бути готовим. 
– Часто підлітки починають будувати дорослі стосунки. Що робити батькам у такому випадку?
– Телебачення дає спотворене розуміння про те, як ці стосунки будувати. Поведінка американських тинейджерів у фільмах нерідко неприпустима. Тож варто знову ж таки пояснювати, що в їхньому віці означає дружба, що таке симпатія. Але все має бути в міру. Нав’язувати свої симпатії не варто, бо це те саме що сказати: “З’їдати одразу цілу шоколадку шкідливо!”. Чи відмовиться дитина від шоколадки? Навряд чи… Виховання, особливо підлітка – процес тривалий і не є справою одного дня. Часто батьки через брак часу або бажання намагаються розпочати розмову одразу про все: і про зміни в організмі, і про статевий розвиток, і про те, як варто поводитися з протилежною статтю, а як – із батьками. Дитина при цьому дивиться на них, кліпає очима, але не чує, бо знає, що до того тата і маму це не цікавило і не цікавитиме опісля. Не раджу батькам влаштовувати такі “показові лекції”. Виховання – це різновид становлення дружби. Завдання батьків – стати другом для своєї дитини!
– Підлітки часто відчувають потребу спілкування з друзями, інколи обирають собі з-поміж них авторитет, надовго затримуються в компанії. Чи варто обме­жувати час повернення їх додому? 
– Потрібно зробити так, аби дитина хотіла повертатися додому, аби знала, що там її люблять і розуміють, аби їй не хотілося вештатися вулицями, засиджуватися на лавочці, ховатися від дорослих. 
Обмежувати час, коли  дитина має повертатися з прогулянки, варто, але це потрібно аргументувати. Наприклад, об одинадцятій вечора сім’я лягає спати, тож приходити пізніше не можна. Якщо ж підліток десь затримається, повинен обов’язково попередити про це батьків. Якщо ж самі батьки дозволяють собі кудись піти і не сповістити про це дитину, настане відповідна реакція з її боку. Приклад батьків – вирішальний, бо, як відомо, діти копіюють поведінку дорослих. Потрібно розпочинати виховний процес не тоді, коли дитина стане підлітком, а ще в утробі. Дитина більше сприймає поведінку, а не мовлення. І коли тато або мама говорять одне, а роблять інше, вона цього не розуміє.
Розмовляла Ірина Левицька
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4844 / 1.65MB / SQL:{query_count}