– Дитина, якій виповнилося десять років і з якої знущаються в сім’ї, може прийти до судді і повідомити про це. Тоді суддя знайде спосіб вжити відповідних заходів. А офіційну вимогу про позбавлення батьківських прав вона може пред’являти з 14 років. І таких випадків чимало. До визначеного віку, окрім батьків, за дитину відповідають органи опіки і піклування, бабуся і дідусь. У Сімейному кодексі вони мають статус законних процесуальних представників, мають право звертатися до суду та в різні інституції щодо захисту інтересів дитини. Якщо нам – знайомим, сусідам, вчителям, родичам – відомо, що хтось десь знущається з дітей, то в загальному положенні сказано, що повідомлення про такий випадок є нашим моральним обов’язком. Є поняття недоторканності дітей, закріплене в законі, але ми, звісно, маємо право доторкнутися до своєї дитини, маємо право її обійняти, дати легенького ляпаса (з любов’ю). Проте кожна дитина може сприйняти це по-різному, зокрема, образитися, замкнутися в собі. Тому батькам треба тонко відчувати, як на ній це позначається. Безперечно, тут дуже нечітка межа – зневага до своєї дитини, яка неприпустима. Але наші люди Сімейного кодексу не читають, його не популяризують, немає радіо- і телепрограм про мораль у сімейних стосунках. Нас всіх треба виховувати, особливо старше покоління, яке часто повторює: “Мене били – і я б’ю”. Виходить замкнене коло, і цей стереотип треба ламати. Це дуже тривалий процес, про який потрібно більше говорити. Скажіть дитині: “Я тебе люблю!”, поцілуйте її, пригорніть до себе, і вона менше вередуватиме. А при вихованні вже своєї дитини закарбує у пам’яті, що її саму батько не вдарив жодного разу. В нашій державі найперше потрібно виховувати батьків! І треба сказати “стоп” фізичному насиллю над дітьми!

– Насилля є проявом безсилля. Сила – це здатність провадити діалог, враховувати інтереси інших, можливість керувати власними емоціями. Коли ми порушуємо безпеку іншої людини, завдаємо їй болю, це свідчить лише про те, що ми безпомічні, безпорадні та, окрім насилля, не вміємо використовувати інші засоби. Доросла людина, яка б’є маленьку дитину, не є сильною проти неї, а лише психічно неврівноваженою, незрілою у своєму розвитку. Це травмує дитину, як і будь-яке інше насилля. Психологічні травми дуже індивідуальні, вони завжди мають наслідки залежно від того, скільки у своєму житті дитина зазнала цього насилля. Реакція і сприйняття дитиною насилля залежить від того, хто його чинить. І якщо це найближчі люди, то дитина сприймає покарання дуже болісно. Ще одним аспектом є вік дитини: підлітки можуть в той чи той спосіб себе захистити, а є вік абсолютної залежності, коли дитина ще маленька і батьки для неї – все. Всі їхні дії у той час сприймаються дитиною як належне. Що більше дитина почувається безпомічною, то фатальнішими є для неї наслідки такого ставлення, виховання. Треба пояснювати, чому не можна робити того чи того, наприклад, не пхати пальці в розетку. Якщо дитина ще зовсім маленька і не розуміє, що це небезпечно, то розуміння це прийде з досвідом. Тоді потрібно або дитину контролювати, аби не завдала собі ушкоджень, або ж подбати про безпеку, правильно організувавши простір, у якому вона росте. Порушуючи ці рамки, дитина водночас розвивається. Вона ж не знає, що вогонь пече, а ніж ранить. Це знаємо ми, батьки, тому не можна дитину за таке карати! Якщо діти вже свідомі, мають сім-вісім років, то елементарні правила безпеки життєдіяльності вже повинні були засвоїти. А якщо порушують їх, то й покарання повинно бути адекватним – як у Кримінальному кодексі, наприклад, за крадіжку – штраф, за побиття – арешт. Важливо: – Пояснити, чому того чи того не можна робити. – Сказати, що буде, якщо дитина це зробить, наприклад: візьмеш чайник – обпечешся; візьмеш ножа – поріжешся”. – Які “санкції” будуть запроваджені, якщо цю заборону порушити, наприклад, треба сказати: “Не ображай сестричку, бо як робитимеш це, не дивитимешся мультики”. Перед тим як карати, треба попередити дитину, щоб вона засвоїла покарання як реакцію на свої дії. Головне, щоб вона сприймала ваші слова однозначно, а не так, що ви говорите одне, а робите цілком інше. У будь-якому випадку фізичного покарання треба уникати, бо це може негативно вплинути на дитину в майбутньому. По-перше, вона засвоїть цей спосіб взаємодії з людьми як норму і або чинитиме насильство, або потерпатиме від нього (вибере собі насильника-чоловіка). По-друге, виросте з психічною травмою і комплексами, буде невпевненою у собі і матиме занижену або неадекватну самооцінку.