Проголошена 1985-го М. Горбачовим так звана перебудова, швидко облетіла терени колишньої радянської імперії, як казали, “до самых окраин”. Дійшла чутка і до мешканців Сколівщини, зокрема селян с. Опорець. Тут була церковиця Воздвиження Чесного Хреста (дерев’яна, зведена 1844 р. – Шематизм Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ на рік Божий 1998. – с. 101). До слова, згадка про неї публікувалася навіть у радянському виданні (російський варіант) про Львівську область (1978): “В селе сохраняется деревянная церковь, построенная в 1842-1844 гг. жителем с. Хитара Биленем. В церкви хранятся издания Львовского братства начала XVII века” (с. 581). У часи хрущовської безбожної політики органи радянської влади храм закрили, перетворили на недіючий. Тож вірні поспішили відновити історичну справедливість.

16 грудня 1985 р. на адресу Президії Верховної Ради СРСР надійшов колективний лист із с. Опорець, підписаний громадянином Кечком та іншими. Йшлося про відкриття церкви. Із Москви запит адресували обласній раді. Там її секретар скерувала до апарату обласного уповноваженого у справах релігій із приміткою: “Ответ заявителям через райисполком”. 13 січня 1986 р. (все-таки вклалися у місячний термін) нова депеша надійшла до виконкому Сколівської районної ради: “Надсилаю Вам для розгляду, відповіді заявнику та відповідної роботи чергового листа віруючих жителів с. Опорець (без підпису, зі зворотною адресою гр. Кечка В. І.), адресованого до Президії Верховної Ради СРСР, з клопотанням про відкриття церкви”. 

У відповідь районна влада повідомила уповноваженого, що релігійне об’єднання с. Опорець фактично перестало функціонувати уже понад 20 років: “Віруючі даного села задовольняють свої релігійні потреби в діючій православній церкві с. Лавочне (“В селе имеется памятник народной архитектуры – церковь 1827 года” – дані згаданого видання.  – с.580.), яка знаходиться на відстані 2 км від с. Опорець (за даними того ж видання, відстань між селами становить 3 км).

На прохання більшості населення села та активістів (штамп радянської системи, бо ж ніхто ніколи не запитував думки людей!) виконавчий комітет Опорецької сільської Ради у 1984 р. підняв клопотання перед районною радою про зняття даної культової споруди з реєстрації. У свою чергу виконком районної ради підняв клопотання перед вищестоячими органами. Але на сьогоднішній день (початок 1986-го) просьба більшості жителів села Опорець та активістів  залишається не вирішена. Тому незначна частина (???) фанатично віруючих громадян останнім часом пишуть анонімні листи у вищестоячі партійні та радянські органи з вимогою поновлення діяльності релігійної громади.

Комісія сприяння по дотриманню законодавства про релігійні культи при виконкомі Опорецької сільської ради спільно з активом села та районною комісією сприяння ведуть відповідну роботу з фанатичними віруючими села по питанню роз’яснення діючого законодавства про релігійні культи. Питання про необхідність освоєння культової споруди під соціально-культурні потреби села обговорено на сільських сходах. Культове майно з недіючої церкви с. Опорець буде вивезено в 1987 р., а культове приміщення буде використано під будинок громадської панахиди”, – такими словами завершується відповідь із району.

Ще одного аналогічного листа мешканці с. Опорець (тепер заявником став громадянин Коряга Ф. К.) надіслали на адресу XXVII з’їзду КПРС. В області його знову скерували в апарат обласного уповноваженого у справах релігій: “Вместе с руководством района дать ответ по существу”. Звідти відповідь надійшла заявнику та копія – виконкому Сколівської районної ради. Повідомляємо, йшлося в ній, що православна громада згаданого села вже більше 15 років (???, раніше йшлося про 20!) об’єднана з громадою с. Лавочне, в церкві якого віруючі Опорця мають можливість і повністю задовольняють всі свої релігійні потреби (чого ж люди тоді пишуть листи, звернення?). Про це Вам неодноразово роз’яснювалось, як у виконкомі Сколівської районної ради, так і в апараті уповноваженого Ради у справах релігій. Дещо раніше, у довідці від 10 червня 1985 р., голова Сколівського виконкому на адресу обласного уповноваженого писав, що культова споруда с. Опорець являється недіючою вже протягом 25 років (!!!) і її діяльність поновлюватися не буде. Райвиконком просить прискорити вирішення питання зняття з реєстрації релігійної громади с. Опорець. Матеріали надіслано в 1984 р.”.

Працівники обласного релігійного відомства доповіли також обласній владі: “…Заява віруючих с. Опорець вивчена із керівництвом Сколівського райвиконкому. Райвиконком категорично заперечує проти направлення служителя культу в це село. Апарат уповноваженого підтримує думку виконкому. Твердження про те, що віруючі нібито не одержують відповідей на свої листи є неправдивим. Райвиконком, апарат уповноваженого неодноразово давали письмові і усні роз’яснення віруючим про церкву в с. Опорець… Гр. Корязі Ф. К. (заявнику) нами надіслано листа, яким ще раз роз’яснено, що православна громада с. Опорець вже більше 15 років об’єднана з громадою села Лавочне, в церкві якого віруючі Опорця мають можливість і повністю задовольняють всі свої релігійні потреби. Разом з тим, повідомляємо, що місцеві органи влади Сколівського району проводять недостатню профілактично-роз’яснювальну роботу серед населення, слабо виявляють інспіраторів (!!!) безпідставних вимог, не вживають заходів до порушників законодавства про релігійні культи”.

Нарешті, третій лист від 28 листопада 1985 р. на підставі аналогічного звернення із с. Опорець, надійшов в апарат обласного уповноваженого від республіканської Ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР. Читаємо: “Направляем Вам для соответствующей работы на месте письмо гр. Мевкало П. Н. из с. Опорец Сколевского района по вопросу открытия церкви”. Тут лист отримав скерування: “Письмо в район для принятия соответствующих мер”. І новий текст (папір все витримає) знову полетів у Сколівську районну раду: “Надсилаємо для відповідної роботи на місці листа гр. Мевкала П. М. з с. Опорець по питанню відкриття церкви. Просимо встановити авторів, провести необхідну роз’яснювальну роботу з ними, а потім повідомити апарат уповноваженого про релігійну обстановку в селі і плани райвиконкому щодо використання приміщення церкви”.

Резюме: храмове майно із церкви не встигли вивезти, не зуміли її трансформувати у будинок громадської панахиди, інспіраторів (авторів) листів, звернень не виявили. 1986-го храм швидко передали Російській православній церкві. 1989-го церковиця була повернена у власність греко-католикам (за о. Євстахія Міллера) (Шематизм… –с.101). Віруючі, але не фанатики, а греко-католики, вибороли природне, конституційне право, долаючи викрутаси, лабіринти, казуїстику колишнього радянського  режиму.