Бувало, що відмовлялися від допомоги: коли їх могли підвезти тільки на коротку відстань. Зі слів дівчини, “стопери” не можуть собі дозволити заїхати в якесь маленьке містечко і загубити магістраль. 

Найдовше мандрівники проїхали з люб’язними жінками – приблизно 500 км. Зі слів Саїди, в Україні також зустрічали розуміючих і хороших людей. 

В Італії автостоп заборонений законом, тож за нього можуть навіть оштрафувати. Там дуже вузькі дороги і майже ніде немає з’їздів, тому транспортний засіб на автобані краще не зупиняти. 

У Трієсті наша пара зустріла чоловіка, який допоміг купити квитки, аби виїхати з міста. Вечоріло, тому Артем і Саїда хотіли знайти місце для ночівлі та розбити намет. Аж раптом чоловік, який посадив їх на рейсовий автобус, знову забіг у салон і почав запевняти, що він помилився, а їм треба негайно виходити. Проте Артем наполіг, що все добре, оскільки вони хочуть усього-на-всього виїхати за межі міста.

Коли мандрівники вийшли на своїй зупинці, почули сигнал якоїсь автівки і зрозуміли, що це знову їх помічник. Звідки він узявся там, досі залишається загадкою… “Словесно ми порозумітися не могли, адже чоловік зовсім не знав англійської, – каже Саїда. – На жестах він пояснив нам, що хоче допомогти. Ми були настільки вражені його добротою, що не знали, куди подіти очі”.

Італієць прийшов на допомогу вкотре. Але на їхні намагання пояснити, що вони хочуть переночувати десь у парку чи лісі, повторював: “Нет кемпинг”. Він, зрештою, зупинив автівку недалеко від кордону зі Словенією, де документи подорожуючих перевірили карабінери (поліцейські. – “Пошта”). 

Тоді їхній водій показав на карті автокемпінг, і так вони з ним попрощалися. Але не востаннє. “З’ясувалося, що автокемпінг зачинений, тож ми розклали намет у лісі, – розповідає Саїда. – Вранці нас радо підібрав якийсь хлопчина, а з невеликого містечка, звідки дорога вела до кордону, ми вирішили рухатися пішки. Той шлях видався довшим, аніж ми уявляли, тому зупинилися, щоб зловити автівку”. 

Вони ніколи б не повірили, що невдовзі знову сидітимуть у автомобілі чоловіка, який іще вчора купував їм квитки на автобус. 

Неймовірними краєвидами запам’яталася Хорватія, де Саїда з Артемом подорожували за компанію з чоловіком, який ділився з ними життєвим досвідом. Разом їхали вздовж узбережжя Адріатичного моря. 

“З водієм ми заїхали до Ріджеки, де на оглядовому майданчику завмерли від побаченого: величезне безкрайнє море, десь за сотні кілометрів видніються острівці”, – захоплено розповідає Саїда. Діставшись до селища Святого Юра, “стопери” попрощалися з водієм. Він сфотографував їх на свою камеру, аби показати рідним, кого зустрів дорогою. 

Дівчина каже, що вночі “стопити” не практикували, тому в тій же Хорватії, коли погода почала псуватися на очах, пара була змушена знайти нічліг. Оскільки жоден із гестхаусів (гостьовий дім для економних, або гостел. – “Пошта”) не хоче приймати подорожніх без відома туристичного центру, наші туристи винайняли помешкання в іншому місці. Ціна за кімнатку з балконом, який виходив у до моря, була досить “кусючою” – 40 євро. 

“З наступного ранку, коли погода не покращувалася, ми два дні жили у фургончику однієї пари з Німеччини, – каже Саїда. – Були довгі нічні розмови, шторм на морі та гра у “Скіббо” під час проливних дощів”.

“Усе, що ми взяли зі собою: намет, спальні мішки, набір каструльок і каремати, – ділиться Саїда. – А ще купили кашу, газовий балончик і пальник. Крім речей першої необхідності, взяли фотоапарат і відеокамеру”.

Дівчина запевняє, що зважитися на таку поїздку й подолати свої страхи досить просто. Найперше, що пригодиться в подорожі, це комунікабельність. Із тими людьми, які допомагають, потрібно поводитися привітно і ввічливо. Каже, що спершу вони ніяковіли, але з кожним разом ставало все легше і легше підтримувати розмову.

Також потрібно набратися терпіння, бо ті незручності, з якими доводиться зіткнутися, ніщо, коли порівнювати із враженнями, які залишаться на все життя! Замість комфорту і проведення часу серед натовпу туристів можна побачити справді запаморочливу красу, познайомитися з класними людьми, перейняти в них досвід і зарядитися натхненням. А коли приймаєш таку підтримку і допомогу від абсолютно чужих та незнайомих людей, починаєш розуміти, що й тобі потрібно змінюватися, ставати привітнішим і добрішим до інших.

“Ця мандрівка навчила нас, що бувають моменти, коли й тобі треба зупинитись, аби подати комусь руку допомоги”, – поділилася цінним досвідом Саїда.

Як писала “Пошта” раніше, в Україні автостоп здобув поціновувачів у середині 90-их. Найбільше такі мандрівки практикують молоді винахідливі люди, яких із кожним роком стає все більше. Це пояснюється тим, що платоспроможність українських туристів цього року зі зрозумілих причин суттєво знизилася, тож саме час шукати дешевші варіанти поїздок і проживання. 

Тому гайда запасатися наплічниками, карематами і наметами! А якщо додамо до цього крихту терпіння, нам будуть підвладні нові кордони!