До них не треба їхати за тридев’ять земель, щоби прикластися. До них можна приходити і молитися щораз, як виникне потреба! Маю на увазі львівські чудотворні ікони.

Думка написати про них виникла у мене під час довготривалого стояння у черзі до Святоюрського храму, коли в ньому перебував  Нерукотворний образ Ісуса Христа. Тоді, в лютому, здивував той факт, що віряни були готові стояти там добу-дві, аби вклонитися святині з папської каплиці. 

У Львові доволі часто можна бачити святині, привезені з-за кордону. А проте не всі знають, що в нашому місті понад десять чудотворних образів, молитви перед якими творять справжні дива! Нині, за два дні до світлого празника Христового Воскресіння, “Пошта” вирішила розповісти про них.

Ікона з Княжої церкви датується XVIII століттям. Кажуть, цей образ допоміг одній львівській родині скерувати свого сина на праведний шлях. Хлопець вчився у семінарії, але мав проблеми з поведінкою. Його мати стала ревно молитися до чудотворної ікони Миколая, і він почув її прохання – по закінченні навчання у Відні син висвятився і став єпископом. 

З того часу образ Миколая почитають як чудотворний. У Енциклопедії українознавства про почитання святого Миколая в нашому народі написано: “У численних народних переказах Миколай боронить людей від стихійного лиха; найбільше він опікується тими, хто перебуває у плаванні, тому чорноморські рибалки, виходячи на промисел, брали з собою образ Миколая... У давнину святий Миколай також заступник перед небезпеками із степів”. 

Перебуваючи свого часу Львові, Антіохійський Патріарх Йоаким подарував цьому храму частку мощей святого Миколая. В Княжій церкві можна  почути свідчення людей про те, що ця ікона виліковує важко хворих дітей.

Біля образа Миколая Чудотворця моляться за зцілення дітей і мандрівників, торговців, послів і рибалок.

Звідки у нашому місті ікона з Кам’янця-Подільського, достеменно невідомо. Датована вона XVII століттям. У Кам’янці-Подільському (звідси, власне, й назва ікони) вона зберігалась у вірменській церкві, яку згодом зруйнували. Відтак образ перевезли до вірменської церкви у Львові. 

Колись ця ікона від часу дуже сильно потемніла, проте, як розповідають у храмі, самостійно відновилась (без реставрації!) та висвітлилась. Цей образ також коронований і має срібно-золочені шати.

Кажуть, всі ті, що моляться біля нього, відчувають Господню допомогу. Ця ікона Матері Божої належить до типу “Одигітрія” (з грецької – “Провідниця”), адже Богородицю вважають провідницею вірян на шляху до Христа. 

Матір Божу, прославлену в Кам’янецькій чудотворній іконі, просять про допомогу у різних справах. 

Містечко Глиняни Золочівського району Львівської області є паломницьким місцем Львівської архиєпархії УГКЦ. У цьому живописному містечку на Святвечір 1936 року в старенькій дерев’яній церкві Успення Пресвятої Богородиці сталося диво – відновився запрестольний образ Розп’яття Ісуса Христа: темне почорніле тло 150-літньої ікони засяяло ясно і випромінювало світло ще три тижні!

Комісія, яка обстежувала тоді цей чудотворний образ, визнала, що його відновлення, без сумніву, надприродне. Святіший Отець Папа Пій ХI 18 травня 1938 року надав церкві Успіння Пресвятої Богородиці право проведення відпустів.

Чудесне відновлення ікони потверджене не лише церковною владою, а й безліччю чудодійних оздоровлень, які відбулися як у довоєнний час, так і в 90-ті роки минулого століття, коли молитва в храмі знову відродилася.

Створена в 2000 році напередодні освячення церкви Різдва Пресвятої Богородиці ікона є точною копією чудотворного образа Розп’яття Ісуса Христа, який з XVIII століття зберігається у Глинянах.

Біля копії чудотворного образа моляться за зцілення від різних недуг – не лише фізичних, а й душевних. 

Цей образ Божої Матері є тут ще з XVII століття. Про його походження відомо дуже мало, можна почути не одну історію чудесного вислухання прохання під час молитви перед іконою: хтось після тривалих пошуків нарешті знайшов собі пару, когось покинула важка недуга, хтось виграв суд, який тривав роками… 

Проте чи не найчастіше, зі слів вірян, Пресвята Богородиця, зображена на чудотворній іконі, допомагає оздоровитися тим, що мають невиліковні недуги.  

Перед іконою Пресвятої Богородиці найчастіше моляться за щасливе заміжжя і сприяння у сімейних справах, за дар материнства.

“За іконами завжди треба бачити Бога”

– Передовсім маємо розуміти одне: жодна ікона чуд не робить. За будь-якими чудами завжди стоїть Бог чи хтось із святих, які звертаються у своїх молитвах у наших наміреннях до Бога. Не можна розглядати окремо Бога і чудеса – вони пов’язані. Все ж я просив би не застановлятися надміру над фактом чудес, адже головним у будь-якому чуді є Бог, Його могутність, а не окремий факт зцілення від хвороби чи ще щось.

– Чудо – це коли має статися щось, що виходить за межі розуміння законів природи, як-от зцілення від недуг, що не піддаються лікуванню доказовій медицині. Для чуда Бог використовує й матеріальні речі, приміром, як це робив Ісус під час свого земного служіння. Пригадуєте зцілення незрячого? 

Бог використовує часом навіть такі нетипові засоби. Ісус наклав на його повіки ґрунт з-під ніг, заліпив слиною – і так незрячий прозрів. Що ми тут бачимо? Силу Бога, яка проявилася через певні матеріальні засоби. Так само маємо розуміти чудотворні ікони – як певну матеріальну річ, яка задіює нашу віру, народжує в душі молитву, на яку Бог відгукується через таке потрібне нам чудо. Адже ми не думаємо, що саме ці матеріальні речі дали зцілення! Не маємо таблеток під назвою “цілюща слина Христа” чи щось подібне! 

Дивом можемо вважати й зміну свідомості, підказку шляху, рішення, як бути у складній ситуації. Всі ці речі може робити тільки Законотворець природи, оскільки він її сотворив і управляє нею.

– Причиною чуда є потреба в ньому. Бог відгукується на молитву чудом, якщо воно не суперечить Божому плану спасіння кожної конкретної людини. Ми ніколи не можемо передбачити чуда, спрогнозувати його, не завжди чудо є результатом особливо праведного життя, подвигу, не завжди постів-молитов. З цієї причини не можемо всім радити один спосіб – тут усе строго індивідуально. 

Не можна також ображатися на Бога, бо ви такі самі молитви знайшли, такі ж пости тримали, на ті ж самі Служби ходили, до того самого священика, а чуда у вас не сталося, а в сусідки сталося. Єдина передумова для дива – чисте серце. Бо головним адресатом чуда є Бог, а не людина. Якщо ви пережили своє особисте чудо, будь ласка, не забувайте, що через це чудо повинен бути прославлений Господь, а не ви. Бо не можна хотіти чуда більше, ніж Бога… Чудо є лише одним із Його дарів.

– Справжня, жива віра може “запустити” чимало матеріальних речей – ікон, мощей, багато чого. Але тут матеріальні складові – не головне. Головне зрозуміти, що Господь говорить у матеріальному світі через матеріальні засоби (фарбами по дереву – через ікону) про нематеріальне, вічне, нетлінне. В цьому випадку нематеріальне співвідноситься з вічністю. 

У жодному випадку не можемо говорити про Матір Божу як про неіснуючу, символічну – вона реальніша від нас! Просто Вона – у вічності, а ми перебуваємо в часі та просторі. Не варто зосереджуватися на матеріальному, адже “віра без діл мертва”, як і діла без віри. Тому все треба робити з вірою. Маємо виховати у собі таку віру, щоб вона могла “запустити” наше власне чудо.

Якщо буде віра – будуть і чуда. Зрештою, якщо віра народжується в серці, то для людини відкривається багато чуд, яких вона просто раніше не помічала. Тоді кожна ікона буде для такої людини чудо­творною, навіть маленький образочок-репродукція, навіть чорно-білий його варіант. Чудотворність ікони в тому, що вона “промовляє” до Бога через святого, на ній зображеного. Чи ви помітили одну закономірну для Божої Матері, святих річ? Вони самі ніколи нічого не роблять, а передовсім моляться до Творця. Відтак стається чудо. 

Пригадуєте перше чудо Ісуса – весілля в Кані Галилейській. Що зробила Матір Божа? Звернулася до Ісуса. Те ж саме робили й святі, апостоли, подвижники, до яких ми звертаємося з проханнями про чудо. Їхній спосіб життя, молитви так зворушують серце Бога, що він відгукується чудом! Оця “маленька хитрість” і є ключем до розуміння та пошанування всіх ікон. За ними завжди треба бачити Бога. І немає значення, хто її малював, що робив у процесі малювання. Не в пишноті оздоби річ, не в рекламі. Ікона має інші цінності: вона говорить нам про авторитет Бога і спонукає нас до молитви.

– Знаєте, а я не бачив ікони, до якої мають молитися ті, що народилися в рік Миші (сміється). Що ж тоді робити цим людям? Не молитися зовсім, бо мудрагелі в інтернеті не придумали ікони Божої Матері, до якої якась частина людства мала б молитися? Абсурд! Кожен відповідає за те, що Бог йому дав. І за голову в тому числі. Якщо люди вирішують молитися, просити в Бога дива, то мають забути про всілякі гороскопи, бо диво може створити хтось інший.