Втомлені соцмережами
“Пошта” запитала лікаря і психолога, в чому небезпека соціальних мереж, чому люди марнують час, сидячи там, і як позбутися залежності від інтернету
фото: starylev.com.ua
Під кабінетом дитячого лікаря – батько з дванадцятирічним сином. І поки чоловік по телефону жваво розповідає комусь, що стоїть у черзі до лікаря, дитина тим часом активно “юзає” новенький айфон.
Відразу помітно, що це заняття приносить хлопцеві неабияке задоволення. З татком школяр спілкується короткими фразами на кшталт “ну та”, “ага”, “добре”. З розмови стає зрозуміло, що батько стурбований тим, що син не може спати вночі. “А от тому й не спить, що весь час сидить у тому Фейсбуці!” – резюмує він, телефонуючи, напевно, дружині.
І таких дітей тепер чимало. Проте не всі батьки звертаються до лікарів... Та що там діти? Кожен другий офісний працівник одночасно працює і “висить” у соціальних мережах, а кожному десятому українцеві вони заважають працювати. Ще 9%, обговорюючи новини з колегами, відволікаються самі та відволікають інших. Такими є результати дослідження Міжнародного кадрового порталу HeadHunter-Україна.
П’ята частина респондентів заявила, що все залежить від ситуації – заважає перегляд новин роботі чи не заважає. Більша частина працівників офісів не лише відкриває стрічку новин, а й активно обговорює їх із колегами. Більшість (57%) робить це під час обідньої перерви.
Цікаво, що чим більша кількість співробітників компанії, тим вищий відсоток тих, що спілкуються з колегами щодо останніх подій. У кожній третій компанії, в якій працюють до 50-ти або до 100 осіб, не обговорюють новин у колі колег, а у великих компаніях (понад 100 осіб) і дуже великих (до 1000 осіб) лише в кожній четвертій не заведено ділитися своєю думкою про те, що відбувається.
Якщо все ж таки треба виконати роботу, третина працівників закривають свої сторінки в соцмережах та намагаються зосередитися на своїх посадових обов’язках. А ось 8% опитаних, як самі призналися, й далі марнуватимуть час, жертвуючи якістю і кількістю зробленої роботи.
Якщо раніше люди вкладалися спати, коли сіло сонце, з винаходом електрики почали лягати, коли вимикали світло, то тепер тоді, коли закривають браузер. У підсумку наш власний простір утікає від нас, як пісок крізь пальці.
Побічні ефекти
Цікавий парадокс: з одного боку, людей ніби й тягне зайти в соцмережу, а з другого – вони почуваються виснаженими постійним перебуванням у ній. Мозок прагне захиститися від невластивої йому діяльності? Може, й так.
Утома від медіа – це вже світова тенденція. На перших порах існування соцмереж люди цікавилися тим, що відбувається в світі, увесь світ став “великим селом”. Та й тепер усіх цікавить не тільки власна сім’я, робота. Страх залишитись осторонь заважає відмовитися від соцмереж.
А Facebook, Twitter постійно розповідають про те, чим цікавляться і що роблять інші люди. Ми мимоволі порівнюємо своє життя з життям друзів, знайомих, відомих особистостей, тоді як у докомп’ютерну епоху всі перебували в щасливому невіданні того, чим зайнята решта людства.
Небезпека від тексту
По суті, соцмережі – це середовище, в якому стають видимими думки, стосунки, підсвідомі реакції. Коли людина думає, вона пише пост, лайкає, блукає сторінками, додає когось у друзі, тобто ніби розучується сприймати живих людей із плоті й крові, які відчувають, страждають, приймають рішення на основі почуттів, а не раціональних аргументів.
Плин часу в інтернеті зовсім не такий, як у реальному світі. Там він дорівнює інформації. В інтернеті все стало текстом – і люди також. Але люди – не текст та й, зрештою, текст – це ідеальний світ! Соцмережі небезпечні тим, що ми про це забуваємо.
Дійшло вже того, що окремі користувачі висловили ініціативу організувати… сповідь через Facebook
Людська душа потребує чогось більшого, аніж лайки, пости і коментарі. Дійшло вже того, що окремі користувачі висловили ініціативу організувати… сповідь через Facebook. На щастя, Церква відреагувала вчасно, хоча й отримала на свою адресу шквал коментарів невдоволених. Раніше люди читали книги, а зараз маленькі тексти – твіти або пости. Але ж є думки, які можна передати тільки в більшому тексті. Всі ці афоризми і цитати є незрозумілими, якщо нема базису, губиться навичка шукати причинно-наслідкові зв’язки.
Інформація із соцмереж надходить у вигляді “різнобарвних шматочків”, тож мозку потрібно витрачати енергію на збирання цих шматочків у єдину мозаїку, а енергії на виділення змісту часом просто не залишається. В сучасному суспільстві виграє той, хто вміє читати більші тексти, але писати маленькі.
Альтернатива – офлайн
Соцмережі з’явилися порівняно недавно. Втомлені ними – також. Не до всіх прийшло усвідомлення, що вони роблять у тому ж Facebook. Напевно, в кожного з нас є знайомі, уражені хворобливими ревнощами, вираженими в постійному відстеженні лайків, коментарів або в образах через те, що хтось із френдів не відразу відповів на повідомлення.
У світі вже давно набуває поширення так званий медіа-аскетизм. Медіа-аскетизм – це загальносвітовий тренд. Офлайн став новою цінністю. У людини з’явилося нове бажання – перейти в стан “оф”, перестати бути доступною на всіх каналах зв’язку, просто побути самій.
Багато хто думає, що аскетика означає, що потрібно заборонити собі інтернет, спілкування в соцсмережах назавжди. Зовсім ні! Такий шлях приведе тільки до обмеження розвитку суспільства й особистості. По суті, аскет – це спортсмен, людина, що тренує свою волю, свідомість і тіло. Медіа-аскетизм – це спосіб життя, що характеризується правильним сприйняттям новітніх засобів комунікації, розумним їх використанням. Треба навчитися усвідомлено існувати в світі сучасних технологій, медіа і реклами. Постійне втримування у пам’яті того, що людина – не текст, повертає нам реальність.
Фіалку можна понюхати самому або ж прочитати про те, як вона пахне, у власній френд-стрічці. Відчуваєте різницю? В реальному житті на квітку по-іншому реагує мозок…
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
Але тут треба розуміти мотиви людей, чому вони віддають перевагу віртуальному спілкуванню, а не живому, адже не все так просто.
Комунікація через соцмережі відбувається за іншими законами, набагато простіше, ніж наживо. У житті доводиться слухати інших, реагувати на інших, йти на компроміси, зважати на міміку, жести та інші маловловні речі. Зрештою, у житті неможливо просто взяти і вимкнутися, умовно кажучи, податися в офлайн: розмову треба завершити, причому все має бути логічно.
Людство напрацювало чимало етикетних і соціокультурних правил комунікації. А в соцмережах, якщо щось не влаштовує, можна просто взяти і вийти, ввімкнути режим “невидимки” чи просто вимкнути комп’ютер. Це спрощена комунікація. До неї зазвичай вдаються ті, що втікають від труднощів у реальному житті. Так просто жити у віртуальному просторі: є панель з різними смайликами, значками, які передають емоції, можна просто набрати текст повідомлення і відправити, не треба дивитися іншим у вічі…
Немає потреби розширювати свою особистість, терпляче вислуховувати співрозмовника, взагалі не треба рости ні в чому – ні в плані психологічному, ні в плані духовному. От я чогось не вмію у реальному житті, щось не вдається мені у живому спілкуванні, але це мене влаштовує, від того я отримую десятки або й сотні лайків у віртуальному просторі.
Найгірше в цьому усьому – присутність підлітків. Вони страждають більше від нас, дорослих. Ми вже сформовані, а вони ростуть на цьому. Як підсумок – не вміють спілкуватися наживо, не вміють будувати стосунки, важче переносять життєві труднощі і, буває, просто не знають, як з ними упоратися. Так стається, що емоції деколи нас підводять. Ми не спимо вночі, бо вкотре прокручуємо у голові (ніби знову проживаємо) певні події. Але емоції самі не вляжуться – їх треба приборкати. Проблеми самі не вирішаться, тактика Скарлет О’Хари “подумаю про це завтра” не завжди дієва. Тож, може, варто глянути правді у вічі саме сьогодні, знайти шляхи вирішення, здобути досвід, а не марнувати життя в соцмережах?..
Залежності є різні, ми всі від чогось залежимо: від їжі, кави, інших напоїв, ходіння по крамницях. Вони приносять нам відчуття комфорту. Але із соцмережами усе по-іншому. Вони травмують комунікативні навики. Приміром, ранкова кава є маленькою слабкістю, але коли уже без неї не можете жити, коли почуваєтеся зле у той день, коли з якихось причин її не випили, то вже ця слабкість володіє вами, а не ви нею. Це вже ненормально. Бо не може усе, що діється з вами протягом дня, залежати від самої лише ранкової кави. Чи від чорного кота, який перебіг вам дорогу. Чи від “щасливої” жовтої сукні, яку вдягаєте в “особливих” випадках.
Якщо є оцей ритуал (кава, кіт, сукня, соцмережі чи ще щось), то спостерігаємо деформацію особистості. Такі люди заміщують проблему байдуже чим, і байдуже, що самі ритуали – безглузді.
Побороти цю деформацію можна тільки в один спосіб – вийшовши назустріч своїй слабкості, своїй залежності. Так, це неабияка сміливість і відвертість, але водночас це ще й ліки для залежних від соцмереж. Бо ніхто, крім вас самих, не вимкне комп’ютер.
якщо тривалий час, а то й цілодобово, не відходити від цих приладів, то воно таки позначається на здоров’ї, особливо на нічному сні. Адже випромінювання синього кольору від усіх світлодіодних екранів впливає саме на гормон сну – мелатонін. Крім того, спричиняє психофізіологічне збудження, яке також заважає сну. З цієї причини мої колеги-гінекологи забороняють вагітним багато часу працювати за комп’ютером.
Навіть найпростіша гра збільшує частоту серцевих скорочень. Воно ніби й нічого, але якщо зважити на той факт, що це відбувається щоденно протягом тривалого часу, то в перспективі можуть розвинутися серцеві недуги.
А якщо врахувати ще й те, що люди, особливо підлітки, користуються ґаджетами згорбившись, то результатом цього можуть стати біль голови і м’язів. Симптоми також ніби не дуже тривожні, але всі перелічені мною побічні ефекти цілодобової присутності в соцмережах мають накопичувальний ефект: неспання не може не компенсуватися сном, відсутність руху і згорбленість рано чи пізно викличуть проблеми з хребтом, тривала зорова напруга – серйозні порушення зору. Природою так задумано, що всі органи і системи повинні працювати: шлунок – перетравлювати їжу, нирки – виконувати видільну функцію і так далі.
А що робити м’язам людини, яка завмерла на кілька годин у одній позі? Якщо орган не працює, то поволі атрофується. М’язи повинні підтримувати хребет. І взагалі людина має тримати баланс між руховою і розумовою активністю, тоді й організм працюватиме злагоджено. Те, що є проблеми, навіть незначні, – це вже своєрідний сигнал тривоги, що треба щось змінити у своєму способі життя і мислення.