Перший учень Христа

В суботу, 13 грудня, Східна Церква звершує пам’ять святого апостола Андрія Первозваного

М.Сосенко. Апостол Андрій Первозванний (портрет митрополита Андрея Шептицького). Фрагмент ікони з іконостаса церкви святого Миколая у Золочеві. 1913 р. (із збірки НМЛ)
Апостол Андрій походив із Витсаїди – міста у Галілеї (північна частина Палестини). В той час у Палестині проживало досить багато греків, тож деякі юдеї мали імена грецького походження, серед них і апостол Андрій (в перекладі на українську це ім’я означає “мужній”).
Хоч Андрій, як і його брат Симон, був простим рибалкою і здобував собі прожиток, рибалячи на Генісаретському озері, був дуже зацікавлений питаннями віри і шукав на них відповідей. Так він став учнем Івана Предтечі, Хрестителя Господнього. Коли той проповідував на берегах Йордану, майбутній апостол Андрій пішов за ним. 
Тоді багато хто вважав, що Іван Предтеча і є обіцяним Месією. Та коли прийшов на Йордан Ісус, аби прийняти хрещення від Івана, той вказав на Нього: “Це Агнець Божий, що бере гріхи світу”. Андрій разом із Іваном Зеведеєвим, своїм земляком, теж із Витсаїди, пішов за Ісусом. Побачивши їх, Господь спитав: “Чого вам треба?” А вони сказали: “Учителю, де Ти живеш?” Ісус відповів їм: “Підіть і побачите”. Так Христос зробив їх своїми учнями. Тоді ж Андрій сповістив своєму братові Симонові (Петру): “Ми знайшли Месію”. І той теж приєднався до учнів Ісуса Христа. 
З Євангелія довідуємося, що апостоли після цього ще якийсь час були зі своїми сім’ями, рибалили, як і раніше, але через кілька місяців Господь покликав їх: “Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей”.
Апостол Андрій названий Первозваним, бо раніше від інших пішов за Христом, невідступно був поруч із Ним упродовж всього Його земного служіння. Разом з іншими апостолами Андрій удостоївся бачити Господа після воскресіння і бути присутнім на Єлеонській горі, коли Господь, благословивши учнів, вознісся. Після зішестя Святого Духа на апостолів святий апостол Андрій вирушив у світи проповідувати Євангеліє.
Апостол Андрій названий Первозваним, бо раніше від інших пішов за Христом, невідступно був поруч із Ним упродовж всього Його земного служіння
З проповіддю слова Божого здійснив кілька подорожей, під час яких тричі повертався до Єрусалима. Пройшов Малу Азію, Фракію, Македонію, Скіфію, Причорномор’я. Згідно з переказами, Андрій Первозваний проповідував у причорноморських містах-колоніях, руїни яких і досі є на півдні України, зокрема в Херсонесі.
Говорячи про проповідь апостола на “київських горах”, посилаються на Нестора-літописця, який у “Повісті временних літ” наче процитував слова Андрія Первозваного до своїх учнів після того, як апостол заночував з ними на березі Дніпра під горами: “Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, тут буде місто велике, і Бог збудує багато церков”. І благословивши ці гори, як сказано далі, він зійшов на них і поставив хрест. Зі слів літописця, це відбулося саме там, де сьогодні збудований Київ. А місце, де стоїть Андріївська церква, – начебто саме та гора, на якій апостол Андрій поставив свого хреста. 
Щодо цих переказів, то їх не можна назвати доведеним історичним фактом, багато хто з дослідників, погоджуючись із тим, що апостол таки проповідував на півдні України, відкидає як недостовірну інформацію про його проповідь “на київських горах”. Проте вшанування апостола Андрія як першого, хто приніс християнство на територію Київської Русі, стало вже традиційним. 
Київський собор 1621 року, в часи відродження української православної Церкви після Унії, ствердив апостольське походження християнства на українських землях. У соборній постанові сказано: “Святий Апостол Андрій – перший архиєпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол”.
Помер апостол на скісному хресті, на якому висів прив'язаний два дні, поки не віддав Богові свого духа. Цей хрест, який двома поперечинами впирався у землю, називають андріївським
Свою апостольську працю Андрій закінчив мученицькою смертю в грецькому місті Патри. Помер апостол на скісному хресті, на якому висів прив'язаний два дні, поки не віддав Богові свого духа. Цей хрест, який двома поперечинами впирався у землю, називають андріївським.
За переданням, висячи на хресті, апостол безупинно молився. Два дні з хреста він повчав своїх учнів. Слуги правителя, які стерегли хрест, хотіли зняти апостола з нього, щоби він перестав проповідувати, але невидима сила зупинила їх: руки не слухалися, і слуги не могли розв’язати мотузки. Перед смертю святого Андрія осяяло світло. Його мученицька смерть сталася близько 60 року по Різдві Христовому.
У Патрах, на місці мученицької загибелі апостола Андрія Первозваного, залишилися його мощі. В 357 році за наказом імператора Римської імперії Констанція II їх перенесли до Константинополя і поклали в основу церкви святих Апостолів. Проте в IX столітті чесна голова святого Андрія і залишки хреста, на якому він був розп'ятий, повернулися в Патри за особливим клопотанням перед імператором Візантії.
В 1460-ому Патри захопили війська османського султана Магомета II. Фома Палеолог, деспот Мореї, в 1462 році відвіз голову і частинки хреста до Рима, де передав Папі Пію II, який помістив їх у соборі святого Петра. В 1964-ому Папа Павло VI передав голову Андрія Первозваного і частинки андріївського хреста Елладській православній Церкві. Ці реліквії донині зберігаються в соборі святого апостола Андрія в Патрах.
Православна церква вважає апостола Андрія своїм покровителем, а Вселенський Константинопольський патріархат вшановує його як першого Патріарха. Тож ікона, на якій обнімаються апостоли та рідні брати Андрій і Петро, стала символом екуменічного діалогу і прагнення до єдності православного Сходу і католицького Заходу.

Народні традиції на Андрія

На початку зими наші предки-язичники мали своє народне свято, яке відзначали любовно-магічними та аграрно-магічними ритуалами. Деякі дослідники пов’язують свято Андрія з поганським Ядреєм. Згодом вечорниці на Андрія втратили магічну функцію і перетворилися на своєрідну забаву, нагоду для молоді зібратися для розваг. 
Одним з найпоширеніших прийомів любовної магії було “засівання конопель” у надвечір’я Андрія. Пізно ввечері дівчина набирала в пелену насіння конопель (льону, маку), виходила за хату, сіяла на снігу і приспівувала: “Андрію, Андрію! Конопельку сію, спідницею волочу – заміж вийти хочу”. Потім набирала жменю снігу там, де сіяла коноплі, несла до хати, і коли сніг розтавав, лічила насіння: якщо кожна зернина мала пару – добрий знак. 
У багатьох місцевостях дівчата сіяли коноплі роздягненими. В цей вечір вони намагалися побачити свого обранця у дзеркалі, взнати професію майбутнього чоловіка. Щоб це вгадати, дівчина сипала на долівку трохи пшениці, наливала в мисочку води і ставила люстерко. Після цього пускала півня: якщо півень нап’ється води – чоловік буде п’яницею, якщо клюне пшениці –господарем, а як гляне в люстерко – паничем або ледарем. 
На Андрія дозволялись молодіжні бешкети, а парубкам прощалися всі витівки. У тих господарів, які забороняли гуляти з хлопцями своїм донькам, парубки вночі могли зняти ворота, розібрати паркан, забрати воза, плуга, борону тощо і закинути їх на дах хати чи хліва або ж занести на інший бік села. Вранці дехто з господарів знаходив свого воза на даху клуні, а від хат, де жили дівчата на виданні, з’являлися стежки до їхніх залицяльників, позначені буряковим квасом чи притрушені соломою. Щоби повернути своє майно, треба було дозволити доньці зустрічатися з парубком. 
На жаль, в наш час такі цілеспрямовані дії перетворилися на звичайне хуліганство, коли молоді люди бездумно завдають шкоди своїм сусідам або навіть незнайомим людям.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4722 / 1.61MB / SQL:{query_count}