Пилип – один із дванадцяти апостолів, уродженець міста Віфсаїди (Галілея). Про нього кілька разів згадує Євангеліє: він привів до Христа апостола Натанаїла. Його Господь запитав, скільки потрібно грошей для купівлі хліба п’яти тисячам людей. Він привів еллінів, які хотіли побачити Христа. Нарешті він під час Тайної вечері запитував Христа про Бога Отця.

Після Вознесіння Христа апостол Пилип проповідував слово Боже в Галілеї, супроводжуючи проповідь чудесами. За переданням, воскресив маленьку дитину, яка померла на руках у матері. Апостол Пилип проповідував у Греції, Сирії, Малій Азії та інших місцевостях. Прибувши у місто Єраполіс (Фрігія), за наказом правителя Анфіпата був схоплений і розіп’ятий на хресті. 

Від імені апостола походить і українська народна назва Різдвяного посту – Пилипівка, оскільки той розпочинався наступного дня після дня пам’яті святого. Проте, як зазначає доктор богослов’я, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священик храму священномученика Климентія Шептицького у Львові отець Василь Рудейко, назва “Пилипівка” відображає завершальний етап розвитку посту. 

Подібно до Великої чотиридесятниці перед Пасхою Різдвяний піст розвивався поступово: спочатку було лише передсвяття, потім до нього додався тиждень, згодом – ще два. Був час, коли різдвяний піст тривав не 40, а 25 днів. І вже як завершальний період для того, аби піст тривав таки  40 днів, вибрали його початок як день після вшанування пам’яті апостола Пилипа.

На Пилипа наші предки справляли запусти. Готували чимало смачних страв – борщ, пиріжки, вареники, смажене м’ясо (переважно птицю). За давнім звичаєм до батьків обов’язково мали прийти на вечерю дочки з зятями, котрі недавно пошлюбувалися, а також запрошували кумів та одиноких сусідів. Залишки вечері відносили бідним людям. Окремо збиралися хлопці й дівчата. На тих, хто не встиг заслати сватів і хто їх не дочекався, казали: “Пилип не до всіх прилип”, бо весілля можна гуляти аж по Йордані. Наші предки пов’язували з цим днем народні прикмети щодо погоди та майбутнього врожаю: “Яка ніч у Пилипівку, такий день у Петрівку”, “Якщо на Пилипівський піст лежить сніг, то він лежатиме до весни”, себто буде холодною і сталою зима, “Іній – на врожай, а дощ – на пшеницю”, “Як хмарно або сніжно – травень буде негожий”.

На думку літургіста, такий збіг – випадковість, бо в день святого Пилипа немає жодних натяків на початок посту. Натомість перші літургійні тексти, які вказують на свято Різдва Господа нашого Ісуса Христа і на період перед святом як підготовку до нього, з’являються аж на свято Введення до храму Пресвятої Богородиці (4 грудня), а інші – на свято апостола Андрія Первозваного (13 грудня). 

Щодо того, як належить додержувати посту, то до християн різних конфесій існують різні вимоги. Приміром, православні священнослужителі радять додержувати давньої традиції – впродовж посту відмовитися від усіх продуктів тваринного походження: м’яса, молока, яєць та тих, що їх містять. А оскільки цей піст не  належить до суворих, то дозволяється споживати рибу та олію. Не можна вживати спиртних напоїв – горілки і коньяку, лиш у суботу та неділю можна випити трохи вина. 

Натомість УГКЦ мінімізувала вимоги до своїх вірних щодо посту, уподібнивши їх загальній практиці Католицької церкви: не споживати м’яса в усі п’ятниці, крім загальниць. Але водночас зробила наголос на позитивному аспекті: піст – це не лише стриманість “від” але й зусилля “для”. Тому в цей час священики заохочують вірян до частішої молитви та діл милосердя. Ключовим питанням не є “Чого мені не можна?”, а “Що слід робити?” задля будування стосунків з Богом та з ближнім. 

Водночас повний шлунок і молитва – не зовсім сумісні речі. Відчуття напівголоду потрібне, аби відкривати себе для чогось іншого, більшого, що є голодом духовним, який не завжди усвідомлюємо. Пригадують також відомий вислів Івана Золотоустого про те, що в піст головне не їсти один одного.

Звичайно, важливим аспектом приготування до свята є примирення з Богом через Таїнство сповіді. “Вся лірика різдвяного періоду спонукає нас, щоби приготувати ясла своєї душі, щоби вони були чисті, прибрані, щоби Христос, який народився колись, більш ніж дві тисячі років тому в Вифлеємі, міг також народитися в моїй душі, – зазначив “Пошті” отець Ігор Пецюх. –  І сповідь є необхідним елементом цих приготувань”.

На переконання Василя Рудейка, найкращою підготовкою і проведенням цього посту є розкриття для себе Божого слова та глибша застанова над літургійними текстами. Щодо споживання їжі, то священик звертає увагу на загальні закони, представлені святим апостолом Павлом у його посланнях, які читають на богослужіннях перед початком Великого посту: “Хто їсть – нехай їсть і дякує, хто не їсть – нехай не їсть і дякує”, “Бо важливим є не їсти чи не їсти, а дякувати, – пояснює він. – Христос воплотився для того, аби життя християнина стало вічною подякою Богові за те, що Він дбає про своїх людей”.

Утримуватися від гучних забав, зі слів отця Василя, варто лише для того, щоб показати, що набагато більшим святом, аніж наші традиційні дні народження та різні світські забави, є свято Воплочення Господа. Що ж стосується утримування від страв, то тут нема особливих обмежень. Людина повинна сама для себе встановити той мінімум утримання від чогось задля поглиблення в собі християнської дійсності.