“Сьогодні Христос каже нам: не бійся, тільки віруй. Він запрошує нас вірою торкнутися Його присутнього серед нас у церкві. Він запрошує нас набратися в Нього тої сили, яка може вийти, щоб дати нам новий поштовх на шляху, який ми розпочали. Бо лише по-людськи цю дорогу не можна було розпочати і неможливо її закінчити. Як по-людськи неможливо підняти мертвого назад до життя”.

“Виявилося, що єдиними непорушним союзником українського люду є наш Бог. І Він є вірний. Слово про вірність Божу свого заповіту з людиною, слово про вірність Божу кожному християнину, який входить у цей заповіт, є ключем усього Святого Письма. І сьогодні, в річницю початку нової історії нашої держави, дякуємо Богові за його вірність”.

“Сьогодні маємо пам’ятати (про Голодомор. – “Пошта”), нашу пам’ять зберігати й розвивати, щоб ім’я кожного, хто був таким чином позбавлений життя, не зникло з книги пам’яті нашого народу. Ми маємо пам’ятати задля нашого сьогодення, аби й нині, цієї зими ніхто в Україні не страждав від голоду. Ми маємо пам’ятати задля нашого майбутнього, бо якщо забудемо про цей геноцид, він може повторитися… 

Молимося за всіх: дітей, жінок, старців, цвіт української нації, які були позбавлені права жити, щоб Господь Бог прийняв їх у свої батьківські обійми. Ми молимося, аби Господь Бог визволив усіх нас від гріха, ненависті та вбивства”.

“Війна змушує людину посісти певну позицію і робити певні кроки в цьому напрямку. Однак це крайність! У щоденному житті ми також приймаємо рішення стосовно когось. Зранити чи вбити можна не тільки зброєю. Це можна зробити й словом. Питання вбивства притаманне щодня. Хтось на когось погляне якось не так – для іншого це буде вбивчо.

Мене якось запитала одна жінка про те, чи можна карати дітей. Я відповів їй на те, що потрібно дітей любити. Бо коли ти любиш, ти можеш навіть крізь пальці дивитися на їхні провини і вчинки. Але можна любити дітей караючи і ставлячи їх на місце. Бо, за Іваном Богословом, Бог є любов. І саме тоді, коли ми є з Богом, ми можемо любити. Святий Августин каже, що коли Бог на першому місці, все інше також на своїх місцях. 

Коли Господь на першому місці, то Він показує грань між захистом і неморальними вчинками. Кожен із нас має досвід, коли він із Богом, то йому тоді легко будувати стосунки з іншими людьми. Коли є навпаки, то скільки дурниць і гріхів можна скоїти”.

“Голодомор, який позбавив життя мільйони людей, зруйнував родини і стер з лиця землі цілі села, – це не просто трагедія, це токсична травма українського народу. 

Голодомор і радянський терор посіяв страх. Страх перед владою, що забирає останній шматок хліба. Страх перед сусідами і знайомими, які можуть виявитися агентами КДБ. Страх, що через необережне слово або чиюсь вигадку можна отримати розстріл або заслання на Сибір. Страх передавати дітям віру в Бога… Страх перед собою – перед тим, у що може голод перетворити людину.

…Протягом років незалежності ми молилися, щоб ця травма, наш біль і страждання не залишилися для нас кайданами. Ми молилися, щоб кров мучеників, мучеників Голодомору, була насінням Церкви, насінням живого, радісного, мирного народу.

Минулої зими ми це досвідчили: ми вирушили мирним паломництвом від страху заляканого homo sovieticus до гідності. Ми побачили гідність в очах і обличчях людей різного віку, статусу, конфесій, національностей, мови,  які зібралися на Майдані, готові жертвувати своїм часом, здоров’ям (в деякі ночі температура була мінус 20) і, зрештою, життям. Вони засвідчили свою гідність, на яку ніхто не сміє посягнути.

…Їх кров, кров Небесної Сотні, пролита на Майдані, мученицька смерть жертв Голодомору, воєн та терорів вже стали насінням. Вони здійснили неможливе. Проте тепер ми відповідальні за дозрівання цих плодів. Наше паломництво непросте, але переможне.

Сьогодні ми згадуємо Голодомор не заради смерті, а заради життя. Нашого життя, життя наших нащадків, життя Європи. Безумство мучителів і жорстокість катів не може перекреслити потоки життя і життєдайності, які випливають з нашої історії. Сьогодні ми є. Навіть після Голодомору. Навіть після комунізму. Навіть після інвазії.

Пам’ять про Голодомор, про Майдан, про сучасні виклики нас об’єднує. Ця єдність стає таїнственною, пасхальною, переходом від хреста до Воскресіння. Парадоксально сьогодні Голодомор дає нам єдність і життя. Майдан дає нам життя. Мужність на сході, якими б страшними, болісними і безглуздими не видавалися втрати, є заради життя, заради Воскресіння”.