У нас існує звичай вітати рідних і близьких з іменинами. Ми складаємо свої побажання, однак рідко застановляємося над тим, ким були ті святі, якими чеснотами позначалося їх життя, чого ми, люди ХХІ століття, можемо у них навчитися. 

Чи не найбільше серед християнських святих маємо мучеників та ісповідників віри – людей, які були вірними до кінця. Жили вони здебільшого в перші століття по Христі, коли поширення християнства, його зростання, голошення Євангелія викликали чималий подив у тодішньому суспільстві: як воно набирає сили, чому до нього тягнуться люди, яким, здавалось би, нічого не бракує, які мають статки і статус, звідки черпають силу протистояти сильній та жорсткій системі римської імператорської влади. 

І що більше система ця намагалася знищити послідовників Христа, до що більшої жорстокості вдавалася, то більше людей наверталося до християнської віри, то більше було зацікавлення в суспільстві пізнавати, у що ж вірять ці фанатики, які не бояться мученицької смерті. Бачачи численні  чуда, які являв Господь Бог на прославу своїх вірних синів і дочок, на місце замучених десяти приходили сотні, тисячі нових послідовників Христа, готових стояти до кінця. 

Імена багатьох із них Церква зберегла у своєму переліку святих, яких щороку вшановує літургійно. Ще більше залишилося невідомими для нащадків, але їхнє служіння та вірність стали міцними підвалинами Христової Церкви.

Завтра, 12 листопада, Східна Церква вшановує пам’ять святого священномученика Зиновія та сестри його Зиновії, які жили в ІІІ столітті на території сучасної Туреччини в провінції Киликії у місті Егей, та зазнали мученицької смерті в 285 році. 

Як оповідає у їх житії Дмитро Туптало, з дитинства прийняли вони християнську віру від благочестивих батьків, одного батька й матері, і виховані були в добрій науці та страху Господньому. Коли ще були юні, батьки їхні відійшли до Господа, залишивши їм численні статки. Тоді Зиновій та Зиновія, “хоч і в молодих були літах, але розумом старі й чеснотою досконалі, пізнали марноту світу цього, нарадилися, все покинувши, наслідувати Христові”. 

Зиновія свою частку маєтку, який залишився після батьків, вручила братові, аби витратити на бідних, і жила у вільнім убожестві, в безмов’ї, зберігаючи своє дівство. Зиновій же узяв обидві частини маєтку, свій і сестри своєї, роздав тим, що потребували, і невдовзі став як один із жебраків. Господь же за це збагатив їх небесними своїми дарами: стійкістю у вірі та своїх обітах. Зиновій дістав дар зцілювати недуги доторком рук своїх – яка б не була хвороба чи рана в людини, від одного доторку руки святого Зиновія  болящий діставав зцілення.

Як розповідає житіє святого, “безліч же духів нечистих від людей відігнав, печальних утішав, у бідах, які були, допомагав”. Через ці чесноти й чудотворення вибраний був на єпископство в тому ж таки місті і пас добре Церкву Божу, допомагаючи й добро чинячи безнастанно людям і зцілюючи недужих. 

Серед інших описів чудесних оздоровлень маємо згадку про зцілення від тяжкої виразки на грудях жінки з Антіохії, яка вже витратила все своє майно на лікарів, але знайшла порятунок від своєї недуги і вже була майже при смерті. “Святий же, побачивши її, милосердя відчув до неї і рукою доторкнувся ушкодження, творячи на виразці хресне знамення, і тоді покинула її хвороба, і виразка загоїлась, і дістала жінка здоров’я, і повернулась радіючи додому”. 

Було чимало зцілень через святого Зиновія і серед нехристиян, які наверталися після цього до віри і приводили до Христа свої родини. 

Коли ж настало велике гоніння на християн за імператора Діоклетіана, у Киликійську окраїну прибув посадовець Лісій, аби викорінити тих, хто сповіду­вав Христову науку. Почувши про Зиновія, єпископа християнського, він послав своїх воїнів схопити його, і коли привели до нього, запропонував:  “Вибирай собі, що хочеш: або принеси жертву і поклоніння богам нашим – і живий будеш, ще й честі від нас сподобишся, або в непокорі своїй пробувай – і тоді приймеш люті муки й гірко помреш”. 

Святий Зиновій на це відповів: “Життя тимчасове без Христа – не життя, а смерть; смерть же Христа ради – не смерть, а життя безсмертне. Ліпше-бо хочу заради Христа мого тимчасовою померти смертю і вічно з ним жити, аніж, Його відкинувшись заради тимчасового життя, навіки вмирати в пеклі”. Почувши це, Лісій повелів оголити святого і, підвісивши на дереві, бити без милосердя: “Побачимо, чи прийде Христос допомогти йому”.

Довідавшись про це, його сестра Зиновія прийшла на місце, де брат терпів муки, і визнала свою віру, кажучи: “Християнка я є, того ж єдиного Бога й Господа нашого Ісуса Христа ісповідую із братом своїм, вели-бо мучити й мене, як і любого мого брата, тую ж чашу страждання і я хочу випити і тим-таки вінцем вінчатися”. 

Мучитель дуже здивувався такій мужності та пробував вмовити її відступити від віри, бо інакше і її оголять та катуватимуть. На що вона відповіла, що більший сором приносить голизна душевна, аніж тілесна, і болючіші є муки вічні, аніж тимчасові. “Не дбаю-бо щодо тілесного оголення, бо в Христа я одягнена, не боюся мучительних рук, бо для Христа співрозіп’ялася”, – сказала вона. 

Тоді мучитель повелів оголивши бити її, як і брата її святого Зиновія, а потім наказав приготувати ложе залізне розпечене і покласти їх обох на ньому та розпалити вогонь, кажучи: “Хай прийде сюди Христос і хай допоможе вам”. Святий же відповів: “Тут Христос наш із нами є, Його ти не бачиш, тут Він орошує нас росою своєї благодаті із небес, тож не дбаємо про муки”. Потім їх кинули в окріп, але і там залишилися неушкодженими, співаючи псалом: “Але ти нас спасеш, противників наших і наших ненависників засоромиш!”

Нарешті повелів мучитель вивести їх за місто і відсікти їм голови. Тіла ж їхні без поховання були залишені лежати. Коли ж надійшла ніч, пресвітер Гермоген таємно поховав тіла святих мучеників, а спільнота християн зберегла про них пам’ять і, згадуючи в молитвах, просила в них підтримки у вірі, заступництва перед Господом. До святого Зиновія зверталися  з проханнями про зцілення від недуг. 

І нині, хоч нечасто згадуємо цих святих, небагато про них знаємо, все ж чимало наших близьких мають імена на їх честь. Щоправда, частіше у нас це ім’я зустрічається як Зеновій та Зеновія. Тож завтра, у середу, 12 листопада, маємо нагоду щиро привітати всіх Зеників і Зень з днем їхніх небесних заступників і покровителів, побажати їм Божого благословення та підтримки у всіх добрих справах, оборони від злих підступів та захисту від усяких недуг!