– Таїнство Євхаристії не пов’язане з таїнством Сповіді. Коли людина приходить на літургію, то найповніше взяти в ній участь може прийнявши святе причастя. Однак ми не сідаємо до столу з брудними руками. 

Так само, аби приступити до святого причастя, маємо бути в стані Божої ласки, Божої благодаті. Це означає, що я відчуваю внутрішній спокій: якби я помер у цьому моменті, то пішов би до неба, навіть перейшовши через очищення, а не до пекла. Якщо я маю важкий гріх, то не можу йти ні до неба, ні до причастя. 

Важким гріхом є свідомий переступ Божих заповідей, коли я, знаючи, що Господь встановив такий закон, роблю щось усупереч йому, коли ставлю себе на місце Господа Бога в якомусь рішенні. І роблю це свідомо. Не можна вчинити важкого гріха несвідомо, проте часом людина позбавляє себе усвідомлення своїх дій, вживаючи, наприклад, спиртне. І тоді брак свідомості є не виправданням, а обтяжуючою обставиною.

Читайте також

“Прийти на сповідь – це перемога над собою…” Отець Михайло Димид, доктор східного канонічного права, – про сенс сповіді в житті християнина.

Коли людина почуває за собою важкий гріх, то має з того покаятися, висповідатися. Проте ціллю сповіді є не святе причастя, а відновлення контакту з Господом Богом подібно до того, як ми заряджаємо телефон. 

Кожен християнин повинен щоразу, приходячи на літургію, бути в такому стані, аби могти причащатися. Тоді його серце відкрите на Господа Бога, тоді Бог його благословлятиме. Бо коли християнин не в стані причащатися, Господь не може його благословити не тому, що не хоче, а тому, що людина закрилася, відвернулася від Нього, збудувала стіну. І навіть якщо хтось каже, що молиться на літургії, постає питання, а до кого: до Бога чи до тої стіни, якою людина відгородилася від Нього? Тож передовсім треба розвалити цю стіну через таїнство Покаяння. 

Якщо нема важкого гріха, можна приступати до святого причастя скільки душа бажає – місяць,  два,  півроку і більше. Церква не приписує в канонічному праві терміну, в якому треба сповідатися!