За офіційними даними, сьогодні у Львівській області перебуває більш ніж 6,5 тисячі переселенців з Криму та сходу України. А за неофіційною статистикою ця цифра вдвічі більша. Проте й ті, що зареєструвалися, й ті, що тільки планують зробити це, потребують допомоги. Наразі одна з найперших і найскладніших проблем – працевлаштування.
Тікаючи від війни, більшість цих людей недовго думали, куди податися. Їхали, як то кажуть, світ за очі, аби бути подалі від зони бойових дій. І ось тепер тут, у чужому місті, не маючи за душею нічого, повинні якось забезпечувати себе і свої сім’ї. Звісно, частина з них покладається на гуманітарну допомогу, підтримку волонтерів, держави, а частина перебуває в нескінченному пошуку хоч якоїсь роботи.
Зі слів голови громадської організації “Кримська хвиля” Оксани Новікової, що займається проблемами переселенців, знайти роботу біженцям у Львові непросто. “Часто вони почуваються нікому не потрібними. Приїхали в чуже місто, не мають ні родичів, ні знайомих, не знають, куди йти, що шукати. Проблема в тому, що ми не місцевий ресурс, тож запропонувати переселенцям щось конкретне не можемо. Звичайно, намагаємося допомагати, влаштовуємо ділові зустрічі, але львівський бізнес доволі закритий, – пояснює вона.
– А оскільки багато хто з переселенців, особливо тих, що з Криму, мав справу з готельним чи ресторанним бізнесом, то можемо порадити їм, наприклад, прогулятися центром міста, пошукати – можливо, є якісь вакансії у кав’ярнях. Інколи це спрацьовує, хоча виникають нюанси. Наприклад, в одному з готелів були вакансії, але на переселенців вони, на жаль, не поширювалися…”
Інтернет-портали для тих, хто шукає роботу:
Безкоштовні сервіси державної служби зайнятості: інформаційно-довідкова телефонна система 0-800-50-50-60 (зі стаціонарного телефону); 730 (з мобільного телефону); 244-59-77 – гаряча телефонна лінія Львівського міського центру зайнятості. Працює у понеділок і четвер з 9.00 до 18.00, у п’ятницю – з 9.00 до 16.45.
|
Зі слів жінки, цим людям роботодавці відмовляють через те, що вони не місцеві, часто не мають документів. “Звичайно, в “Кримську хвилю” приходять переселенці, розповідають: я економіст, я офіціант. Стараємося дати їм якісь рекомендації – куди краще звернутися, а куди йти не варто. Радимо починати з малого: якщо пропонують роботу за невелику платню, нехай погоджуються, нехай показують, що готові працювати, аби лиш “зачепитися”, – веде далі Оксана Новікова.
35-річна Дарія з Луганська приїхала до Львова з двома дітьми. Одній дитині 12 років, другій – неповні три. Рідне місто була змушена покинути ще на початку липня. Увесь вільний час займалася пошуком житла, влаштуванням дітей у школу і садок, переоформленням соціальної допомоги. Зараз їй дуже потрібна робота. В центр зайнятості жінка не зверталася, бо досі перебуває в декретній відпустці і отримує соціальну допомогу.
“Грошей, які виділяє держава на дітей, мені, як одинокій матері, не вистачає, тому робота вкрай необхідна. Моя перша професія – хореограф. Але через те, що зараз вона не надто затребувана, та й із роками я втратила певні навички, знайти місце праці не сподіваюся, – розповідає “Львівській Пошті” жінка. – Могла б працювати адміністратором готелю чи ресторану, хотіла б бути задіяною у сфері торгівлі, оскільки в Луганську була продавцем косметики. Добре, якби робочий день закінчувався о 17.00, бо мушу забрати дитину із садочка”.

Каже, що у Львові до цього часу ніколи не була, проте завжди мріяла побувати у нашому місті. А після того, як приїхала сюди, повертатися до Луганська вже не хоче. “Львів – дуже гарне місто, особливо імпонує мені справжній український патріотичний дух його жителів. У нас там зовсім інші настрої… Навіть якщо й доведеться повернутися в Луганськ, там мені жити буде дуже проблематично”, – запевняє вона.
Окрім роботи, Дарія шукає житло. Наразі живе з дітьми в лікарняній палаті офтальмологічного відділення Львівської обласної дитячої клінічної лікарні “ОХМАТДИТ”, що в Брюховичах. На умови, звісно, не нарікає, проте переживає, що з настанням холодів у лікарні збільшиться кількість пацієнтів, і жити їй буде ніде. Усі охочі допомогти Дарії житлом і роботою можуть телефонувати їй на номер (096) 135 93 13.
55-річна Ірина з Луганська вже має роботу, але не проти знайти ще одну. “До Львова моя сім’я приїхала 11 серпня. Пощастило, що заклад, в якому я працювала у Луганську, має мережу по всій Україні. Отож, коли довелося тікати з рідного міста, автоматично перевелася у львівський офіс. Роботи не втратила, за що дуже вдячна керівництву, – розповідає вона. – Працюю не щодня: три дні вдома, три дні на роботі, та й то по обіді – з 15.00 до 23.00. Зарплата невисока, тож хотіла б знайти ще одну роботу, бажано в першій половині дня”.
Зі слів Ірини, вона сильна і працездатна – може і прибирати, і посуд мити, якщо треба. Каже, що зарплата 1-1,5 тисячі гривень її би цілком задовольнила. В центр зайнятості жінка не зверталася – це зробив її син. Роботу завдяки центру не знайшов, натомість місце праці йому запропонували через інтернет. Зараз працює робітником на донецькому підприємстві, яке “переїхало” до Львова. Усі охочі допомогти Ірині в пошуку роботи можуть телефонувати їй на номер (095) 166 42 34.
Таким чином вже охопили більш ніж 580 людей. Відгукнулася з них майже половина – 270 і лише 110 зареєструвалися для пошуку роботи і отримали статус безробітного. Частина з них не зробила цього, бо обмежена законодавством: хтось зареєстрований як приватний підприємець, хтось приїхав без жодних документів, хтось ще не звільнився з попереднього місця праці, хтось не може офіційно працювати, бо має малу дитину, або ж не здатний працювати цілий день. Все це ускладнює пошук роботи.
З числа переселенців майже 90 відсотків становлять люди з вищою освітою. Відповідну роботу для них інколи знайти складно, бо в них, так би мовити, важкі для пошуку роботи професії (економісти, фінансисти), або ж професії, які мають стосунок до таких галузей, як металургія і хімічна промисловість, що не дуже поширені на нашій території. Зарплати у них там були високі, і погоджуватися тут на менші вони не дуже хочуть. Переселяються до нас і люди без освіти, наприклад, кримці, які вели домашнє господарство, розводили домашніх тварин, садили городину.
Якщо роботу, яка відповідала б певній професії знайти не вдається, пропонуємо перекваліфікуватися. Раніше, коли не було відповідного складу вакансій, ми зверталися до різних служб та організацій з проханням допомогти переселенцям. Деякі підприємства відгукувалися, інколи навіть створювали для цих людей додаткові робочі місця. Так, наприклад, нам вдалося знайти роботу соціального педагога, електромонтажника, вихователя, інженера.
Сьогодні навантаження на місцевий ринок праці збільшується. Знайти роботу важко не лише переселенцям зі сходу чи Криму, а й львів’янам. Наприклад, вакансій у міському центрі зайнятості не так уже й багато – більш ніж 500. А в той самий час минулого року їх було майже дві тисячі.
Ситуацію ускладнює й те, що одні переселенці справді хочуть знайти роботу, а інші націлені на отримання допомоги з безробіття. Наприклад, якщо в них до цього часу була висока зарплата (шість, сім чи вісім тисяч гривень), а зараз відповідної ми запропонувати не можемо, переселенці від працевлаштування просто відмовляються. Також варто взяти до уваги те, що не всі з них остаточно визначилися з місцем проживання, тобто досі не знають, чи повернуться у рідні місця, а чи залишаться тут.
Отож, людям, які шукають роботу, насамперед варто звернутися в центр зайнятості. У державній службі зайнятості є єдина база вакансій для всієї України. Всі вакансії – у вільному доступі. Реєстрацію в центрі зайнятості проводять незалежно від зареєстрованого місця проживання або перебування особи.