У Польщі є регіон – Підляшшя, який називають зеленими легенями країни. Тут чотири Національні парки і три ландшафтні. Зелені насадження становлять понад 60 відсот­ків території. Пущі, ліси, багна – є на що подивитися і чому здивуватися. Непромисловий регіон зробив ставку на туризм і успішно розвивається.   

На запрошення Польської туристичної організації разом із журналістською групою мандрую зеленим Підляшшям. Виходжу з автобуса. Серед дикої природи в уяві легко переношуся у останню серію фільму про Гаррі Поттера, а разом із Робінзоном Крузо – на безлюдний острів із сотнями сюрпризів.

Йдемо до лісової стежки Сільваріум, що в Книшинській пущі. Стежка не проста, а освітня, ба більше – цілий лісовий сад. Мандруємо від каменя до каменя, на яких викарбувані назви та описи місцевих рослин, відлиті відбитки слідів диких тварин: кабан, вовк, борсук, сарна, зубр. Кожного з них можна зустріти тут просто зараз.

Ведмеді вже давно не водяться у підляських пущах, і пояснення цьому дає ось така байка. В дуплі дерева жили дикі бджоли. Якось добирався до цього дупла ведмідь, захотівши поласувати медом, та не доліз і впав з дерева. А під деревом було багато дерев’яних гострих кілків… Тому на стежці Сільваріум сліди ведмедя ведуть в один бік, до дупла, а назад не повертаються. Не менш цікаво, оригінально у цьому лісовому саду розповідають й інші історії.

Грибів у тутешніх лісах вдосталь, аж очі розбігаються. Але на “тихе полювання” краще іти з гідом. На маслюків якось не звернула уваги, та гід розповіла про їх корисність і переконала, що оминати не варто, навіть рецепт приготування дала. Маслюки  і лисички – шановані гриби серед поляків, але найбільше цінується тут гриб-“правдивек”, тобто білий.

У Підляських пущах лісосмуги часто завершуються загорожами з трьох горизонтальних колод, які захищають мандрівника від раптової зустрічі із зубром. В Книшинській і Біловезькій пущах вільно живуть понад 130 особин. У поселенні Кермуси біля Тикоціна таких зубрів на відстані 20 метрів побачила аж трьох одразу.  

А в сусідньому маєтку Пентово справжню атракцію влаштували молоді арабські скакуни, які, немов пегаси, перелітають десятки метрів. Коні у вільному вигулі, але мають господарів. 

В тій місцині живе лиш одна сім’я, яка створила цілий туристичний комплекс. На бажанням туриста власники маєтку покажуть, як можна приборкати гривастих, навчать верхової  їзди. А ще тут знайшли прихисток 34 лелечі сім’ї. Тому Пентово здобуло почесний титул європейського лелечого села. Спочатку в цій місцині звели гнізда перші родини птахів, згодом їх кількість почала збільшуватись. Люди допомагали лелекам відновлювати гнізда після руйнувань, а ті, вдячні, прилітали щороку ще більшим товариством. Та як би добре не було їм у Пентові, мусять знову летіти у вирій. Цього року полетіли 19 серпня, дуже рано. Кажуть, це на сувору зиму... Розглядаю на карті Європи позначені осередки опіки лелеками. Крім Польщі, вони є в Німеччині, Австрії, Хорватії, Румунії, Іспанії.

В Пейзажному лісовому парку на території пущі затримуємося біля оздоровниці сов. Сюди їх приносять із розмаїтими ушкодженнями, а потім, підлікувавши, знову відпускають. Тут я пробула чи не найдовше, розглядаючи десятки нічних птахів: і білих, і сірих, і великих, і малих, і суворих, і добрих, і смішних. Одна велика біла пухнаста сова з чорними цятками голосно обурювалася, що її фотографують. Друга демонстративно заховалася на гілці під дахом, куди не сягає спалах фотоапарата, третя залюбки погодилась знимкуватися, перестрибуючи з гілки на гілку.

А де ще так близько відчуєш красу дикої природи, як не в Августовській пущі?! Тут є мальовнича річка Чорна Ганьча – унікальний історичний об’єкт із цікавою технічною розв’язкою. Увесь відрізок, яким сплавляються на байдарках туристи, розрахований на п’ять-шість днів. Під час проходження треба здолати вісім шлюзів. А нам, як на початок, вдалося проплисти тільки вісім кілометрів.

Пливу на байдарці уперше. Сіли з колегою в неї та одразу освоїлися. Поміж очеретами, за черговим вигином річки несподівано натрапляємо на лебедину пару. Лебідь голосно сичить – оберігає свою обраницю і територію. Лебідка відпочиває на спокійній воді і зрідка поглядає на лебедя, який захищає її. У цих місцях людина тільки гість… Августовська пуща є заповідником, тут усе недоторканне  –  таке, яким створила його природа.

А от качка звикла до людської уваги, тож зустріла нас привітно. Через сотню метрів інша качка облюбувала собі місце на гілці у воді і навіть не зважала на нас. Ландшафт дикої природи незвичний для урбанізованих людей. Над річкою одні дерева похилилися від природних стихій, а інші вже лежать у воді. Природа тут відновлюється сама – людині втручатися заборонено. Пропливаємо байдаркою під навислими гілками, низько схиляємо голови. Веслування просто захоплює. Активно “гортаємо” веслами річкову воду, і байдарка пливе щораз швидше. Одні байдарки залишились далеко позаду, інші вирвались уперед. Нам двом ті вісім кілометрів маршруту видаються вічністю. Пливемо, а навколо лиш дика природа: ні тобі хатинок, ні стежок, ні набутків цивілізації. 

І все-таки двогодинна подорож добігає кінця. Допливаємо до шлюзу на Августовському каналі (на сто одному кілометрі цього каналу 18 шлюзів, 14 – у Польщі, чотири – в Білорусі). Запливаємо у шлюз, і позаду зачиняється висока двометрова брама. З іншого боку у шлюз запускають воду. Байдарки піднімаються на півтора метра, і тоді відкриваються ворота спереду. Випливаємо по інший бік шлюзу і далі по каналу на трохи іншому рівні.

Августовський канал поляки вирішили побудувати 1821 року. На той час прусський король запровадив великі податки на торговий шлях через Гданськ. Потрібно було шукати інший шлях до Балтійського моря. Архітектори рік готували проект будівництва Августовського каналу в обхід Гданська. Будівництво тривало в 1824 – 1836 рр.

Тутешні працівники розповідають, що навіть президент Польщі Броніслав Коморовський любить приїздити сюди, аби покататися на байдарці, тож запрошують на Чорну Ганьчу хоча б на вихідні.

Фото: canalaugustowski.blogspot.com, mama-trojki.pl, spodpsiejgorki.blogspot.com, campa.pl