Осколки з тіл витягують військові медики, а з душ – психологи: 20 волонтерів-фахівців Психологічної кризової служби допомагають пораненим ще з першого дня, відколи бійців привезли до госпіталю. Також приходять священики. Психологи не обмежилися пораненими: вони сформували групу з рідних загиблих і тих, чиї чоловіки та сини перебувають у зоні АТО. Усі працюють на волонтерських засадах.

Львівські психологи об’єднали зусилля ще в грудні – допомагали майданівцям. Коли психолог Оксана Наконечна, а сьогодні координатор Психологічної кризової служби, побачила перші фотографії з пораненими та загиблими в зоні АТО, одразу звернулась у військовий госпіталь із пропозицією безкоштовно допомагати пораненим. 

“У ситуації, яка склалася, кожен повинен долучитися як може. Я собі сказала: мій час і мої знання – це найменше, що я можу дати. У службі є 20 психологів, які безкоштовно витрачають свій час до офіційної роботи і після неї, працюють із важкопораненими. Від грудня ніхто з наших фахівців не покинув служби. До нас просяться і волонтери. Щоправда, беремо до нашої команди не всіх. Нам потрібні психотерапевти, а не просто психологи, щоби впоратися з різними станами”, – розповіла Оксана Наконечна.

Поради від психолога Оксани Наконечної: - війна сьогодні йде на всіх фронтах. Якщо ми є людьми відповідальними й хочемо, щоб наші рідні залишилися живими, треба думати про кожну дію, кожне слово. Там, на сході, можуть бути провокатори, і це треба знати заради життя свого ближнього; - тим, хто чекає своїх синів і чоловіків із зони АТО, раджу не сидіти перед екранами телевізорів, а долучатися до корисної роботи, до допомоги нашій армії; - менше залишатися наодинці, бо думки нічим не допоможуть. Спілкуйтеся з рідними, друзями-однодумцями, думайте, як можете допомогти нашим хлопцям; - у жодному разі не плачтеся коханому, розмовляючи з ним по телефону. Мовляв, ти такий-сякий пішов на війну, а я тут гину з некошеними травами, нечемними дітьми й хатньою роботою. Зрозуміймо нарешті: це гібридна війна, істерички як на передовій, так і у Львові є інструментом у руках Путіна. Істерите – отже, допомагаєте Путіну. Візьміть себе в руки! Тоді й чоловікам буде легше.

Наші в АТО опинилися без зброї і навіть без шкарпеток, проте чоловіки дають собі раду з емоціями, незважаючи на те, що час від часу ЗМІ повідомляють: “у зоні АТО працюють заслані люди, які професійно поширюють паніку”. У львівському шпиталі ж поранені перебувають разом – і ті, що зі сходу, і наші.

“Рівень травматизму дуже різний, але і ступінь паніки теж. Зрозуміло, що чоловікам нелегко справлятися з болем. Ми маємо досвід, отриманий за кордоном, тим паче, раніше займалися консультуванням після Скнилівської трагедії, вибуху газу в середмісті, інших аварій, – розповіла Оксана Наконечна. – Тобто ми знаємо, що робимо. Однак буває по-різному. Важливість психологічної допомоги саме в тому, щоб працювати на випередження, щоб “змусити” організм знайти ресурси для подолання травми. Ми не працюємо психотерапевтично. Ми, радше, здійснюємо психологічний супровід і кризову інтервенцію, тобто намагаємося допомогти організму справитися з травмою, щоб поранені пізніше не потребували психотерапії”.

Фахівцям доводиться справлятись і з кризовими станами, і з суспільними стереотипами щодо самих психологів. За словами Оксани Наконечної, упередження щодо психологів нікуди не поділись – образ особи, яка “прийде і невідомо що зробить”, міцно вкоренився у свідомості. Не всі одразу йдуть на контакт, але буває, що самі намагаються першими заговорити. Проте за весь час роботи Психологічного центру з пораненими у шпиталі лише одиниці бійців відмовилися від спілкування. Більшість охоче розмовляє та ділиться своїми переживаннями. 

Проте допомоги сьогодні потребують усі. У шпиталі працюють дівчата з Волонтерської сотні. За останні місяці вони також втомились і потребують психологічної підтримки. Чи не щодня в госпіталь привозять поранених хлопців, а бачити понівечені тіла – завдання не з легких. Не кожен чоловік справиться! Що вже казати про молодих дівчат... Оксана Наконечна з друзями прийшла на допомогу, тому волонтерів тут також підтримують. 

Медики військового шпиталю – тільки за спів­працю з психологами, адже так легше справлятися з недугами. Вони навіть виділили окреме приміщення для фахівців. 

Ми хочемо жити під мирним українським небом, проте не всі жінки легко відпускають своїх чоловіків і синів на війну. Навіть у Львові рідні вимагали від військових з 24-ої механізованої бригади залишитися вдома!

Майже два місяці наші хлопці перебували в оточенні ворога, а коли звільнились, жінки почали вимагати повернути їхніх синів і чоловіків назад. Чоловіки опинилися між двох вогнів – Росією та людьми, яких люблять… Їм складно розібратися зі своїми почуттями, а тиск із боку рідних не слабшає… Це нормально – хотіти захистити тих, кого любиш, стверджують психологи, і наші чоловіки йдуть на схід саме для того, щоб захистити нас із вами... На думку Оксани Наконечної, завдання жінок сьогодні – забезпечити надійний тил тут, удома. 

Отець Назарій Лозинський, священик УПЦ КП, голова громадської організації “Солдатські матері за нову армію”, із жіночими переживаннями стикається ледь не щодня.

“Так, про це важко говорити... Зрештою, слова тут зайві, бо ніщо не поверне матері її дитину. Але яким би сильним не був біль матері, її любов таки більша! Усі хочуть, щоби їхні сини стали героями, але не всі готові допомогти їм стати ними… Мами, не бійтесь відпускати своїх дітей на боротьбу! Ваші молитви їх обов’язково захистять! Ви не самі, до ваших молитов долучаються молитви сотень священиків, монахів і монахинь – духовного війська!

Як приклад для вас, наша спільна Матір – Діва Марія, яка вже від народження Свого Сина знала, що мусить Його втратити. Вона знала, що Її Син піде на смерть, проте свідомо віддала Його за всіх нас. Ба більше, Вона стояла біля хреста, на якому помирав її Син, і плакала. Але не забуваймо, що Вона першою побачила Його Воскресіння. Мати молиться завжди щиро – інакше не вміє. Це ми можемо позіхати й думати про щось інше молячись. Молитва матері за дітей – наймогутніша зброя. Історія знає тисячі випадків, коли мамина молитва рятувала солдатів від смерті”, – розповів отець. 

За словами священика, навіть коротка молитва на кшталт “Боже, захисти!” чи “Господи, помилуй!” спроможна створити молитовний “бронежилет” для вашого сина чи чоловіка, який захистить навіть від російських “Градів”.

Наші бабусі замовляли по кілька служб Божих за здоров’я своїх синів одночасно в кількох церквах. “Нічого дивного, – вважає отець Назарій. – Справа в тому, що літургія – найвища форма молитви. Вона має багато невидимого, але приносить результати, навіть якщо людина не є її учасником. Коли священик опускає часточки проскури до чаші з Кров’ю Христа, то поминає всіх, згаданих у записках. Чим більше цієї євхаристійної енергії, тим більше благодаті й захисту ми отримуємо”. 

Отець радить жінкам, чиї сини й чоловіки перебувають у зоні АТО, молитися передусім до Богородиці, адже Вона знає, як втрачати Сина, начальника небесного воїнства Архистратига Михаїла, святих Юрія Переможця, Дмитрія Мироточивого.