Ісус Христос, звершуючи свою проповідь, вибрав собі дванадцятьох учнів, найближчих сподвижників, до яких говорив притчами і відкривав те, що було приховане від усіх інших. Тих, які по Його відході до Отця понесуть у світ світло Євангелія, завдяки яким із маленької групки послідовників Розіп’ятого постане Христова Церква.
“Апостоли в повному значенні цього слова є нашими батьками по вірі. Через їхні руки Бог дав людству і кожному народові в християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. В своєму аскетичному житті, як і в проповіді, не можемо, отже, забувати, що все маємо з їхніх рук. Їх апостольським трудам і їх молитвам завдячуємо все, що маємо”, – повчає Митрополит Андрей Шептицький.
Сьогодні, 12 липня, Церква святкує празник, який у богослужбових книгах має назву “Святих славних і всехвальних верховних апостолів Петра й Павла”. Обидва ці апостоли стали наріжними каменями Христової Церкви. Одного призначив сам Ісус, щоб нас укріплював, пас, навчав і тримав ключі неба, другого Христос обрав з-поза апостольського грона.
Були вони різного походження, виховання, мали різне покликання і розуміння євангелізації, ба більше – часто дискутували і нечасто могли стерпіти один одного, але однаково щиро свідчили Христа своєю запальною проповіддю і згоджувалися у найважливішому: Церква Божа, а християни – не Петрові, не Павлові, не чиїсь там іще.
Апостол Петро
Петром – “скелею” – назвав Ісус галилейського рибалку на ім’я Симон, брата ще одного з апостолів Андрія Первозваного. Він-бо мав стати скелею, що двигатиме основу Його Церкви.
Вирізнявся він тим, що першим назвав Ісуса Месією, завдяки чому й отримав нове ім’я. Він свідок Христового прославлення на горі Тавор, він від імені всіх апостолів визнає Христове Божество, разом з Іваном готує пасху для Христа. Саме йому Господь доручив пасти своїх овець, притому що цей самий Петро тричі від Нього відрікся, аби Церква завжди усвідомлювала, що наша сила і спасіння в Богові.
Після Господнього вознесіння Петро стає головою апостолів і першої християнської громади в Єрусалимі. Під його проводом відбувається вибір нового апостола на місце зрадника Юди Іскаріота. Петро скликає до Єрусалима перший собор Христової Церкви. Іван Золотоустий називає Петра “первородною вівцею зі стада доброго Пастиря”.
Проповідь Христової любові – головний мотив його апостольської діяльності та жертви. Традиція оповідає, що він вважав себе негідним помирати на хресті, як Христос, тому просив римлян, щоби його розіп’яли вниз головою. Апостол Петро загинув у Римі за цісаря Нерона між 64 і 67 рр. н.е на ватиканському пагорбі, де нині стоїть величний собор на його честь. Іван Золотоустий згідно з традицією стверджує, що це сталося 29 червня за юліанським календарем (12 липня – за новим стилем).
Апостол Павло
Савло з Тарсу був громадянином Римської імперії, фарисей із роду Веніаміна, як усім відомо, був ревнителем юдаїзму і гонителем “секти” християн. Ця сама ревність зробила його гарячим проповідником Воскреслого.
Він не належав до числа дванадцятьох апостолів, але за свою повну посвяти апостольську працю та жертву дістав титул верховного апостола, як і святий Петро. Сам Ісус Христос у чудесний спосіб навернув його і наставив бути апостолом: дорогою до Дамаска Савло осліп і почув голос Божий, а згодом, коли до нього повернувся зір, покаявся та навернувся. З того часу він стає ревним і мужнім апостолом Христа.
“Павло був вовком, – каже Іван Золотоустий, – і став ягням. Був терням і став виноградом. З ворога став другом, з бур’яну – хлібом… Хулитель став богословом, гонитель – благовісником, мучитель – керманичем, зрадник – сподвижником”.
У своїй апостольській праці апостол Павло відбуває великі місійні подорожі, засновує нові Церкви, підтримує та настановляє їх у вірі. За це його називають апостолом народів. Він перший християнський богослов у класичному розумінні цього слова: 13 його послань (ще одне хоч і йменується його іменем, не належить авторству Павла) до різних церковних спільнот та окремих осіб, де Павло пояснює Христову науку, стали першими писаними новозавітними книгами, адже Євангелія на той час ще не були написані.
Як громадянин Римської імперії, апостол Павло був не розіп’ятий, а обезголовлений мечем у Римі 29 червня згідно зі старим календарем (12 липня – згідно з новим) 65 або 67 року н.е за Остійською брамою, де зараз стоїть базиліка на його честь, що має назву “Павла-за-мурами”.
Вшанування у Церкві
З огляду на велику популярність серед перших християн вшановувати пам’ять святих Петра і Павла почали незадовго по їх смерті, завдяки чому і збереглося у Церкві передання про місця їх останнього спочинку, де згодом постали величні храми. Результатом досліджень науковців стало віднайдення під святилищами обох храмів саркофагів з останками чоловіків, які датуються І-ІІ ст., що цілком відповідає традиції християнського передання.
Наступного дня після празника святих апостолів Петра і Павла, 13 липня, Східна Церква вшановує пам’ять усіх Христових апостолів.