Ігор Пецюх, духівник Українського католицького університету:
– Бог бачить серце. І не лише того священика, який стає до служби, аби помолитися за всіх тих, за кого просили, а й серце тієї людини, яка приходить просити про молитву.
Виголошення імені має радше психологічний аспект. Ми чуємо ім’я, розуміємо, що за цю людину молимося. У наших церковних молитовних текстах є прохання, яке оголошує священик: “Боже, якщо ми когось не пом’янули через забуття або через безліч імен, Ти сам їх пом’яни, бо Ти знаєш ім’я кожного з них від лона матері його”.
Часто буває так, що якби усі ці записки-прохання читати, то люди в церкві стояли б зо три години. Ми молимося про всіх, за кого просили, все інше вручаємо у Божі руки. А Господь знає, кому потрібна поміч.