У цей пасхальний час маємо звичай молитовно згадувати тих, хто вже відійшов від нас у вічність, – наших дорогих, близьких, рідних. Тих, хто, віримо, в Небесній Церкві молиться за нас, випрошує для нас ласки і заступництва, хто був і залишається для нас прикладом.

За роки переслідування Українська греко-католицька церква здобула ціле Небесне військо – стільки її єпископів, священиків та вірян залишилися вірними до кінця, пережили важкі випробування у тюрмах, на засланні, зазнали переслідувань з боку влади, але не відступили! Деякі з них вже проголошені блаженними, розпочаті беатифікаційні процеси щодо багатьох інших. Чи не кожне містечко, село зберігає і вшановує пам’ять своїх праведників та ісповідників. 

Цього року УГКЦ святкує 25-річчя виходу з підпілля, повернення до легального служіння Господові та Його стаду. З цієї нагоди “Пошта” розпочинає цикл розповідей про людей, які своїм життям свідчили Євангеліє. 

На сам Великдень, 20 квітня, виповнилося 100 років з дня народження одного з вірних Христових воїнів, ісповідника віри отця Артемія Цегельського. 

Господь щедро нагородив талантами сина священика зі Стрия отця-доктора Ігнатія Цегельського та Ольги з роду Левинських: він був не лише душпастирем, а й вправним скрипалем-солістом, баяністом, акордеоністом, диригентом, керівником оркестру та хору,  добрим педагогом, переписував ноти та писав рецензії в музичній пресі, організовував лекторії, диригентські студії, вчив гри на фортепіано. 

Зі спогадів рідних, уже 18-річним юнаком почав професійно заробляти, щоб мати гроші не тільки прожиття, а й на подальше навчання. Його здібності та наполегливість дозволи йому одночасно навчатися у двох закладах – Львівській богословській академії та Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка і в 1938 році успішно завершити студії. Так і впродовж цілого його життя музика та священство були двома крилами його душі. 

Він був учнем видатних педагогів – Євгена Перфецького, Осипа Москвичіва, Миколи Колесси, Нестора Нижанківського, Василя Барвінського, Бориса Кудрика. Невдовзі після закінчення навчання став артистом оркестру Львівського театру опери і балету. У богослов’ї та духовності – учнем Йосипа Сліпого та інших викладачів Львівської духовної академії, а Митрополит Андрей Шептицький сам рукоположив його на священика. Пастирську діяльність отець Артемій розпочав у рідному Стрию, одночасно викладаючи теорію музики та навчаючи гри на скрипці в Стрийській філії Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка. Активно пропагував ініціативу Митрополита Андрея щодо повернення у літургійній практиці до джерел київської традиції, до очищення візантійського обряду від пізніших нашарувань.

Одне з небагатьох фото отця Артемія з часів поневірянь – зі скрипкою в руках на тлі тюремного коцика (автор - Валентина Євтушок). Саме таким постав він перед учасниками Академії з нагоди 100-літнього ювілею, яка нещодавно відбулася в Музеї історії релігії у Львові. Вона зібрала і тих, хто особисто знав Артемія Цегельського, і тих, хто довідався про його служіння та життя від інших. Тут можна було бачити і двох незмінних супутників пастиря – епитрахиль часів підпілля і скрипку, привезену з тюрми. Були спогади, церковні співи з його збірки, улюблені скрипкові твори священика, виконані сином Петром Цегельським. А наприкінці урочистості виступив владика Венедикт Алексійчук, єпископ-помічник Львівський: “Нині важливо оповідати, свідчити, бути свідком. І вдивляючись у постать отця Артемія, застановімося, ким він був? – Свідком. Де б він не був.., він був свідком. І що ми маємо робити? – Свідчити… Святі та герої не потребують, щоб їх лише вихваляли, але щоб ми ставали подібні до них. Щоб ми себе питали, чому я так не роблю, чому я не свідчу, чому я так не живу. Сьогодні ми бачили героя, який був свідком віри, тому і нам треба боронити віру”.

А згодом на доручення отця-ректора Йосифа Сліпого обійняв посаду викладача церковної музики у Львівській богословській академії, організував  симфонічний оркестр, бібліотеку церковної музики, дяківську школу. Душпастирював на замарстинівській парафії – в каплиці святого Йосафата.

Проте незвідані стежки Господні… На долю отця випали нелегкі випробування: арешт напередодні йорданського Святвечора 1946 року, річне ув’язнення в тюрмі на Лонцького через відмову  перейти на московське православ’я і 5 років позбавлення волі в таборах Печори, Воркути, Інти. Там йому доводилося і ліс рубати, і виступати з концертами перед в’язнями. Щасливий був насамперед з того, що після концерту міг зустрітися із земляками, у приватній розмові поділитися з ними черствим табірним хлібцем і водою з родзинками, які перемінювалися у Тіло та Кров Ісуса Христа в звершеній потай літургії. 

Він ще не знав, що його дружину Марту з трьома діточками також вигнали з рідної домівки і відправили на заслання. Тільки після закінчення терміну ув’язнення в 1951 році, перебуваючи на засланні, знайшов їх у Томській області. Там і народився четвертий син Петро – майбутній видатний скрипаль, лауреат численних конкурсів, останній учень мае­стро Давида Ойстраха.

На батьківщину повернулися після реабілітації в 1956-ому. Працював солістом оркестру Львівського театру опери і балету ім. І. Франка і активно душпастирював у структурі катакомбної УГКЦ, готуючи семінаристів до свячень, дітей до першої сповіді, а подружжя  до шлюбу. Даючи приватні уроки музики, євангелізував цілі родини, залишав образки із зафіксованою датою тої чи тої події, які сьогодні є єдиними документами, що засвідчують хрещення і шлюби. 

Постійні обшуки, виклики у КДБ, штрафи і переслідування підірвали здоров’я Артемія Цегельського. Невдовзі перед виходом УГКЦ з підпілля (наприкінці 1985 року) обірвалася земна мелодія отця і розпочалася небесна. Втомлене тривогами і працею тіло пастиря спочило  на Личаківському цвинтарі. Таємний похорон провадив ксьондз Рафал Криницький (РКЦ) та найближчі друзі  по священичому служінню. 

P. S. Будемо раді вашим спогадам про людей, які жили поряд з вами у ваших селах і містах і в буремному ХХ столітті стали прикладом вірності Христу та Його Церкві. Надсилайте ваші розповіді на адресу редакції або на скриньку olha.khv@gmail.com.