За тиждень – Великдень! - Львівська Поштa

зображення: pokrova-volvol.at.ua

Цьогорічна зима змінила нас… І Світле свято Воскресіння Христового цього року безперечно матиме свої особливі пережиття. В цьому, зрештою, і полягає сенс християнського свята – не просто згадувати річницю певної події, а переживати її в своєму серці.

Уроки Голгофи

Учора завершилася Свята чотиридесятниця. Може, ми докладали не надто багато зусиль на шляху духовної праці та вдосконалення, може, вік дається взнаки, але збігла вона аж надто швидко… Та й тривога за долю держави прикувала нашу увагу до суспільних подій.

Чи вистачило нам часу застановитися над своїми вчинками і думками? Чи вдалося подумати – пряма моя дорога чи ні, куди вона веде? Чи стало духу визнати в таїнстві сповіді свої гріхи і переступи та щиро постановити змінити своє життя? Як ми зустрінемо це найголовніше свято християн – як привід добре наїстися, цілий тиждень набігавшись по крамницях та стоячи біля плити, а чи як нагоду змінити своє життя, пройшовши з Христом шлях на Голгофу?

До радісної звістки про торжество Божої любові, про перемогу над гріхом і смертю залишився тиждень. Цього року це торжество торжеств святкуватимуть разом усі християни світу: католики західного і східного обрядів, православні, протестанти та інші деномінації. Разом ітимуть на Голгофу, разом стоятимуть під хрестом… Для України це дуже символічно, адже саме єдності ми сьогодні так потребуємо. А ще довіри… Насамперед до Бога і один до одного. Тому так важливо в ці дні Господньої жертви і Його торжества відчувати солідарність з тими, хто терпить, хто тужить за загиблими, хто переживає за майбутнє. В цій солідарності ми і будемо солідарні з Христом.

За передсвятковими клопотами – закупами, прибираннями – маємо не плутати, до чого, власне, готуємося: до свята відкуплення від смерті та гріха чи до освячення пасок, яєць та інших смаколиків

А ще, переживаючи впродовж цього тижня шлях на Голгофу, маємо здобути урок в контексті майбутнього нашого вибору. Отримавши можливість вибору, сучасники Христа проголосували за “людину дії”, за “патріота”, за “національно свідомого” Вараву, а не за Того, хто кликав до покаяння і навернення, хто робив чуда, зцілюючи безнадійних, воскрешаючи мертвих, кількома хлібинами годуючи тисячі. Того, хто сам був Любов.

Не маю тут на думці жодних конкретних осіб сучасності – лиш хочу звернути увагу на критерії вибору. Цей тиждень може нам багато в чому допомогти у цьому питанні, аби ми нарешті викинули ті граблі, на які щоразу наступаємо, обираючи професіоналів, господарників, патріотів. Може, настав час звернути увагу на моральні якості, на те, чи живе, чи діє ця людина з Богом і по-божому. За ці місяці боротьби ми вкотре мали нагоду переконатися – хто з Богом, може дуже багато!

Великий тиждень

Перед нами особливий тиждень – Страсний, хоча це радше західна його назва, яка повинна нагадувати нам про страсті Христові як ціну нашого відкуплення. В східній літургійній традиції його ще називають Великим тижнем, бо це найважливіший літургійний період у році, а його богослужіння – одні з найдавніших у Церкві. Вони дуже глибокі за змістом і мають особливе значення для кожного, хто вважає себе християнином.

Російський богослов Олександр Шмеман особливо відзначав богослужіння пасхального триднев’я – Страсної п’ятниці, Великої суботи і Світлого Воскресіння. На його думку, вони можуть розповісти про нашу віру, про те, що християни повинні розуміти постання світу, гріхопадіння, відкуплення, смерть і воскресіння набагато більше, аніж усі інші богословські писання разом узяті, і розповісти про це не лише читанням величних текстів, а й показати на прикладі досвіду, який передається Церквою в ці дні.

Цього тижня ми радітимемо, що наближаємося до найбільшого свята в літургійному році. Однак за передсвятковими клопотами – закупами, прибираннями – маємо не плутати, до чого, власне, готуємося: до свята відкуплення від смерті та гріха чи до освячення пасок, яєць та інших смаколиків. У ці дні скорботи ми повинні визначитися, де наше місце: під хрестом чи коло плити.

Лазарева субота

Розпочинається Великий тиждень сьогодні – у Лазареву суботу. Звичай згадувати подію воскресіння Лазаря – один з найдавніших у християнстві. Як зазначає відомий літургіст Юліан Катрій, у IV ст. на Сході Лазарева субота вже була загальним урочистим празником. Ісус Христос здійснив багато чудес за час свого життя, але жодне з них не було таке велике, як воскресіння Лазаря.

Саме воно стало для багатьох дуже переконливим доказом Христового божества. Христос виступає як Пан життя і смерті, як Переможець смерті, як всемогутній Бог. Це чудо є й символом великого Христового Воскресіння, прообразом воскресіння всіх людей. Водночас ця подія прискорила муки і смерть Спасителя, бо те, що багато людей увірували в Христа і пішли за Ним, занепокоїло ізраїльську старшину, яка скликала раду, що ухвалила вбити Його.

За церковним переданням праведний Лазар після свого воскресіння покинув Витанію, бо старшина хотіла і його вбити, та пішов на острів Кіпр, де був єпископом і там помер, проживши ще 30 років від свого воскресіння.

“Осанна, сину Давидів!..”

Квітна, або ж у західній традиції Пальмова неділя з давніх-давен вважається великим Господським празником і належить до 12 найбільших свят нашого церковного року. За свідченнями літургістів святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви. За писемними згадками перші християни щороку намагалися наново пережити подію Христового в’їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз.

Це свято водночас світле і печальне: вигуки “Осанна!” за кілька днів зміняться на “Розіпни його!”. Цим Церква хоче показати нам змінність, непослідовність, непостійність нашої людської природи. Закликає не бути натовпом, мати особистий стосунок до того, що відбувається. “Квітна неділя показує нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток на землі – це дві нерозлучні сестри. Тож якщо хочемо колись тріумфувати з Христом у небі, мусимо спочатку тут, на землі, прожити з Ним Страсний тиждень і Голгофу. Щойно тоді зможемо, як Він, увійти туди, де вічний тріумф, радість і воскресіння”, – пише Юліан Катрій.

У нашій традиції цей день здавна називають “неділя Ваїй” (з грецької “пальмова галузка”), Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія, а в народі ще й Шуткова, Шутна, Вербна неділя, Вербниця. Всі ці назви пов’язані зі звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові або ж оливкові галузки. А що в Україні пальми та оливи не ростуть, то маємо звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розпускаються. Згадки про цей звичай дійшли до нас із VII ст.

У євреїв і давніх римлян пальмова гілка була символом перемоги, у християн вона стала символом мучеництва. Оливкова ж галузка є символом миру. А в нашому требнику, в молитві на благословення лози, вербна галузка названа символом воскресіння.

На Східній Україні був звичай благословляти і роздавати в містах лозу в суботу ввечері, а у селах – в Квітну неділю вранці. Там разом із лозою вірянам давали свічечки як символ воскресіння. З посвяченою лозою в нашого народу пов’язані різні дії, деколи навіть забобонні. Освячену лозу ніхто не мав права нищити. Її ставили удома за іконами або ж висаджували на городі. Нею благословляли худобу, коли перший раз виганяли в поле пастися. У нас, на заході, торішньою лозою (“баською”) розпалювали в Чистий четвер у печі, аби спекти паску.

Щодня з Христом

Перші чотири дні Великого тижня – від понеділка до четверга (оскільки літургійний день починається вечірнім богослужінням) – продовжують постові теми: покаяння, прощення, навернення. Хоча кожен із них має свою особливу богословську тематику. В ці дні Христос виступає як Жених, Наречений Церкви і цілого людства. Тропар на утрені в ці дні закликає нас чувати у час приходу Нареченого, аби зустріти Його невсипущими.

Велике триднев’я літургійно починається в четвер. Цього дня у богослужіннях згадують чотири найважливіші євангельські події: Тайну вечерю, на якій Господь встановив новозавітне таїнство Євхаристії; умивання Господом ніг своїм учням на знак глибокої смиренності й любові до них; молитву Ісуса в Гетсиманському саду і зраду Юди. На спомин тих подій цього дня після заамвонної молитви на літургії в катедральних соборах при архиєрейському служінні здійснюють чин умивання ніг. Також у цей день в митрополичих храмах освячують миро.

Освячену лозу ніхто не мав права нищити. Її ставили удома за іконами або ж висаджували на городі. Нею благословляли худобу, коли перший раз виганяли в поле пастися

Велика п’ятниця присвячена спогадам про засудження на смерть, хресні страждання і смерть Спасителя. У богослужіннях цього дня Церква стоїть біля підніжжя хреста Христового. На утрені Великої п’ятниці (її служать у четвер ввечері) читають 12 уривків з Євангелія про терпіння Христа. Літургії у Велику п’ятницю не звершують, бо в цей день сам Господь приніс себе в жертву, а служать так звані “царські часи”. Велика п’ятниця є днем найсуворішого в році посту і тиші.

У Велику суботу маємо два богослужіння, які служать у п’ятницю – Вечірню покладення у гріб з виставленням плащаниці та Єрусалимську утреню – заупокійну по Ісусові Христові. Особливість її у тому, що вона хоч і оспівує страждання та поховання Сина Божого, та вже чуємо і про Його воскресіння: “Не ридай наді мною, мати, бо воскресну і прославлюся”. Крім того, у Велику суботу звершують літургію Василія Великого, яка розпочинається вечірнею. Після малого входу з Євангелієм перед плащаницею зачитують 15 уривків зі Старого Завіту – головні пророцтва і прообрази, пов’язані з Ісусом Христом, Його жертвою та Воскресінням.

Мир і спокій

Варто зауважити, що богослужіння другої половини Великого тижня зміщені приблизно на півдоби: ті богослужіння, які мали б звершувати увечері, звершують зранку і т.д. Над вирішенням цієї проблеми нині працюють літургісти, але вірянам це не повинно ставати на заваді.

Найважливішим у Великому тижні, особливо в трьох його останніх днях, є спокій. Всі богослужіння спрямовані на те, аби християни відклали щоденні клопоти і пережили те, що сталося майже дві тисячі років тому й триває донині. Аби відчули, що жертва Христова була принесена за кожного з нас окремо, за наших дітей, батьків, рідних та близьких, і знайти час постояти під хрестом.

Бо, як зазначив на цьому тижні Папа Франциск, християнство неможливе без хреста. Проте слід пам’ятати, що хрест – це не прикраса, а таїнство Божої любові.

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти