“Помилуй мене, Боже, помилуй мене”
Завтра увечері в усіх храмах східної традиції служитимуть Великий покаянний канон Андрея Критського
Надворі запахло весною. Перші квіти прикрасили собою галявини і осоння, розпускаються бруньки на деревах і так радісно, по-особливому співають птахи. Хоч цього року ми й не мали суворої зими, природа торжествує в своєму оновленні. Хочеться скинути тягар накопичених образ, незгод, переступів і почати нове життя.
Саме до цього закликає нас Церква в часі Великого посту – зректися всього, що затьмарює наші помисли, очиститися в таїнстві покаяння – сповіді від гріхів і прогрішень, аби вповні відчути й пережити радісний празник Воскресіння Христового, а також із Божою поміччю змінити своє життя.
Для цього в Церкві існують особливі богослужіння. Одне з них на цьому тижні – Великий покаянний канон преподобного Андрея Критського, більше знаний у народі як “Поклони”. В літургійному календарі це богослужіння належить до утрені четверга п’ятого тижня Великої чотиридесятниці, однак за традицією його читають у середу ввечері. Також частинами його служать у перший тиждень Великого посту, аби ввести християн у покаяльний настрій Великого посту.
Канон містить звернення до старозавітних і новозавітних подій та образів – рай, гріхопадіння Адама і Єви, патріарх Ной і потоп, земля Обітована – і пов’язує їх із почуттям глибокого каяття за вчинені гріхи.
| Довідка |
Святий Андрей Критський народився в Дамаску у сім’ї благочестивих християн. До семирічного віку був німим. Дар мови отримав після причастя Святих Христових тайн. Після цього юнак допитливо вивчав Святе Письмо та опановував богословські науки. У чотирнадцять років прийняв постриг в обителі преподобного Сави Освяченого у Єгипті. За переданням, Андрей провадив суворе й цнотливе життя. Його покірність та стриманість, чесноти та розум викликали подив. У 680 році брав участь в IV Вселенському соборі. Під час правління імператора Юстиніана II отримав сан архиєпископа міста Гортини на острові Крит. Святий Андрей заснував нову літургічну форму – канон – богослужбовий текст, що складається з певної кількості об’єднаних між собою пісень. Крім того, архиєпископ Андрей Критський написав канон на Різдво Христове, стихири на Стрітення Господнє і багато інших піснеспівів. Зі створених ним канонів найбільш відомий Великий покаянний канон, що містить у своїх піснях 250 тропарів (звичайні канони – близько 40 стихів). Його використовують під час Великого посту. Святий Андрей був автором і зовсім коротких канонів – лише з трьох пісень, так званих “трипіснців”, що були покладені в основу великопісної богослужбової збірки – Тріоді пісної. Помер архиєпископ Андрей Критський у 726 році. Його мощі перенесли до Константинополя. |
Один за одним розкриваються людські гріхи як наслідок втрати духовного союзу з Богом, трагічної розлуки, що відбулася в гріхопадіння праотців. “Перевершив я Каїнове вбивство: ожививши плоть, я свідомо став убивцею совісти душевної, озброївшись проти неї лихими ділами моїми!” – взиває святий Андрей.
Ці пісні щонайкраще передають відчуття нашої беззахисності перед силами темряви, залежності від гріха і водночас відкривають надію на Боже милосердя та зцілення Його милістю. Але для цього треба стати перед Ним, визнавши своє безсилля і свою гріховність.
Свою назву – “Поклони” канон отримав через велику кількість поклонів, які віряни звершують під час богослужіння. До кожного з тропарів канону (а їх є 250), додається псаломний приспів: “Помилуй мене, Боже, помилуй мене”, під час якого молільники роблять доземний уклін (колись устав пропонував на кожний тропар канону робити три поясні поклони).
Сьогодні кожен робить стільки поклонів, скільки може: хтось усі 250, хтось 100, хтось 10, а хтось просто йде до храму, аби вслухатися в чудові давні наспіви, і не маючи можливості фізично вклонитися Господові, в серці своєму падає перед Ним, аби випросити прощення, очищення, благодаті та сил для переміни життя.
До теми
Владика Венедикт Алексійчук – про покаяння і поклони:
– Каятися маємо в тому, що зробили поганого. А щоб це пізнати, ми повинні пізнати самих себе. Слово “покаяння” (в грецькій мові – “метаноя”) – означає переміну. Тож маємо перемінитися. А для цього повинні знати свої недоліки, вади, слабкості.
Дуже велика для нас проблема – іспит сумління: чому я так чиню? Часто приходимо до сповіді та розказуємо про гріхи – цього вже не зміниш. Так, ми каємося в тому, що вчинили зло. Але дуже важливо придивлятися, що до цього призвело, застановитися, чому знов і знов я грублю, зриваюся або ж подаю той чи той недобрий приклад. Час посту і покаяння – це час переміни, аби вже свідомо зустрітися зі святом Воскресіння Христового, яке нас усіх чекає. Це час праці над собою, коли ми зауважуємо щось зле і намагаємося виправити це тут і вже, бо часто відкладаємо на потім, виглядаємо з моря погоди.
Що є поклони: я показую Богові, що Він – велич, мій сотворитель. Дивлячись на себе, на свої недоліки, вади, падіння, зради, ми хочемо впасти ниць перед Ним. Погляньте, в житті ми маємо друзів, і вони з нами є доти, допоки ми їх не підставимо або вони нас. А Бог завжди з нами дружить, скільки б дурниць ми не наробили, Він нас приймає, Він вірний своїй дружбі. Завжди!
Можемо вчинити багато гріхів, а наш приятель Господь нас приймає. Чому? Бо любить нас. А ми невірні. І коли ми усвідомлюємо свій стан невірності у стосунках з Богом, то бачимо, що ми грішні, лукаві, що ми ніщо перед Богом. Бачачи Божу велич і свою малість, хочемо впасти перед Богом – я порох, я ніщо… І якщо буде таке усвідомлення, тоді цей поклін буде функціонувати, допомагатиме нам змінюватися. (“Пошта”, №26 (1495), вівторок, 11 березня 2014).
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
