Ще Тертуліан казав, що кров мучеників – насіння християн. І в перші століття нашого літочислення, коли тривали гоніння і переслідування за віру в Христа, відбувся той великий засів, з якого згодом постала християнська цивілізація. 

Саме із вшанування пам’яті мучеників розпочався серед християн звичай вшановувати своїх святих. Звичайно, імена багатьох не дійшли до нас. Історії декотрих Провидіння через вірних послідовників донесло до нас через житійну літературу. І сьогодні, коли християнство наше щораз більше стає недільним, перетворюється на додаток до всієї решти, так важливо хоч інколи звернутися до спадщини, яка доносить нам історії життя тих, що були вірні Христові та Його науці до останнього подиху.

Сьогодні, 1 квітня, Східна Церква вшановує пам’ять мучеників Хрисанта і Дарії, а з ними мучеників Клавдія, трибуна, Іларії, дружини його, Ясона і Мавра, синів їхніх, Діодора, пресвітера, і Маріана, диякона.

Хризант походив з доволі заможної язичницької родини, здобув добру, як на ті часи, освіту. Під час навчання йому до рук потрапляли книги, в яких язичники розмірковували над християнством. Та допитливому юнакові цього було замало. Він захотів довідатися більше – прочитати книги, написані самими християнами. І дістав писання Нового Завіту. А прочитавши його, вирішив охреститися. Знайшов пресвітера Карпофора, який ховався від гонінь, і прийняв від нього таїнство хрещення та став відкрито пропові­дувати Євангеліє.

Щоб відвернути свого сина від християнства, батько одружив його зі жрицею Афіни Паллади красунею Дарією. Проте молодий чоловік зумів навернути до віри в Христа і свою дружину. Подружжя проповідувало Євангеліє та за спільною згодою вирішило провадити невин­не життя. Після смерті батька вони почали жити в окремих будинках. Святий Хризант зібрав навколо себе кількох навернених до Христа юнаків, а навколо святої Дарії зібралися благочестиві жінки.

За це Хризант був відданий на муки трибунові Клавдію. Проте тортури не похитнули його віри. Вражений цим, трибун Клавдій ввірував у Христа і прийняв Святе хрещення разом із дружиною Іларією, синами Ясоном і Мавром та всіма домашніми і воїнами. Коли звістка про це дійшла до імператора Нумеріана (283 – 284 рр.), він наказав їх усіх стратити. Трибуна Клавдія втопили у морі, а його синів і воїнів обезголовили. 

Християни поховали тіла святих мучеників у печері. Іларія почала постійно ходити туди, щоби молитися. Одного разу її вислідили і привели на муки. Вона попросила дати їй кілька хвилин для молитви, закінчивши яку, померла. Служниця поховала святу в печері поряд із синами.

Дарію мучителі віддали в блудилище. Але, за переказами, там її охороняв посланий Богом лев. Усіх, хто намагався зганьбити святу, лев валив на землю, але залишав живими. Мучениця проповідувала їм християнство і навертала на шлях спасіння. Хризанта ж кинули до сморідної ями, куди стікалися всі нечистоти міста. Але йому засяяло Небесне Світло, і замість смороду яма наповнилася пахощами. Тоді імператор Нумеріан повелів каменувати Хризанта і Дарію. Після катувань мучеників ще живими поховали.

Щоб ушанувати день мученицької смерті святих, у печері, розташованій неподалік місця страти, почали збиратися християни. Дізнавшись про це, влада наказала засипати вхід до печери, заповненої християнами, які прийшли на молитву. Так у муках загинуло багато людей, імена двох із них відомі – пресвітер Діо­дор і диякон Маріан.