Лаврівський Святоонуфріївський монастир належить до небагатьох діючих на теренах України від княжих часів донині. Знайти найдавнішу обитель цього святого в нашій країні (часом її заснування історики вважають 1292 рік) не так уже й важко – вона у селі Лаврів, що в Старосамбірському районі Львівської області.

По обидва боки дороги, яка веде до неї, старі липи, навпроти величезний дуб (кажуть, він ровесник монастиря – також із ХІІІ століття). За огорожею церква святого Онуфрія, з’єднана з великим монастирським будинком із келіями. Посеред двору стоїть фігура Пресвятої Богородиці. При огорожі – гранітна плита, на якій викарбувана історія монастиря, а довкола розкинулися мальовничі пагорби, вкриті лісом. Поблизу монастиря цілюще джерело і вежа-дзвіниця, збудована ще за давньоруських часів. Найцікавіше, що кожен охочий і тепер може піднятися дерев’яними сходами нагору та вдарити в дзвони.

Свою назву – Лаврівський – монастир завдячує кумові князя Лева литовському князеві Войшелку, який після монашого постригу прийняв ім’я Лавр. Існує версія, що саме завдяки Левові Даниловичу мощі святого Онуфрія потрапили з Німеччини до Лаврівського монастиря і відтоді його почали називати “Лаврівський монастир з мощами святого Онуфрія”.

фото: Юрій Пирч

Церква святого Онуфрія пережила кілька етапів розбудови та реставрації, однак залишилася унікальним зразком давньоукраїнської архітектури. На її стінах – фрагменти вцілілих фресок, створених майстрами візантійської школи у ХV – ХVІ століттях. Вони є пам’яткою монументального живопису. На стіні – бронзова таблиця, яка засвідчує, що князь Лев був фундатором монастирів Галичини. Особливість лаврівського живопису полягає насамперед у тому, що це один із найдавніших зразків західноукраїнського фрескового розпису та єдина збережена пам’ятка візантійського малярства в Галичині.

Лаврівський монастир святого Онуфрія впродовж багатьох століть був центром екуменізму. Тут є великий некрополь, в якому поховані православні митрополити і греко-католицькі єпископи. Записи монастирської хроніки вказують на те, що сам Лев Данилович – син Данила Галицького – знайшов тут вічний спочинок, хоч місце його поховання досі не відоме…

У вересні 1939 року під час першого приходу Червоної армії обитель пограбували, а значну частину її унікальної бібліотеки знищили. Місцеві жителі деякі ікони сховали та зберегли, згодом вони потрапили до музеїв та архівів. У липні 1941-го монастир перетворили на казарму для гарнізону Радянської армії. Тоді ж зруйнували і більшість господарських приміщень та спустили воду в ставках.

Після Другої світової війни тут створили школу-інтернат для неповносправних дітей, яка проіснувала у монастирських стінах аж до 1994 року. Із церкви святого Онуфрія в ті часи зробили склад, у дзвіниці тримали вугілля, а господарські будівлі використовувала школа. 

1990 року храм передали лаврівським парафіянам і дозволили відновити монастир. Через три роки до Лаврова приїхали перші монахи-василіяни. Кілька років тому в Лаврівську обитель знову привезли мощі святого Онуфрія, якого вважають покровителем породіль і тих, хто не може мати дітей.

Щовівторка в монастирі четверо священиків моляться за хворих і потребуючих та під час молебню до святого Онуфрія благословляють їх його мощами. Щочетверга у церкві відправляють дев’ятницю до Божого милосердя за родини і прощення гріхів. А ще в монастирі є “Золота книга тверезості”, яку благословив єпископ. У неї можна вписати імена тих, хто потребує молитви та допомоги. За них щовівторка і дванадцятого числа кожного місяця відправляють Службу Божу.

Дякуємо першій і на даний час єдиній туристичній фірмі, яка зосере­дила свою діяльність на розвиткові фестивального та подієвого туризму в Україні, “Час на мандри” за організацію чудового туру Старосамбірщиною!