Діти, скільки б років не мали, не люблять повчань дорослих, якими б доречними вони не були. Тому батькам не завжди варто відкрито виховувати своїх синів і доньок. Іноді це можна робити з допомогою оповідань, казок, віршів, розмаїтих історій. 

“Таким чином ви не даєте прямих порад, як саме потрібно чинити, а дієте на підсвідоме сприйняття. Адже діти, як і дорослі, не хочуть прислухатися до порад, воліючи здобувати власний досвід, учитися на своїх помилках. Книжка дозволить відчути себе головним героєм, пережити з ним його проблеми і разом знайти їх вирішення”, – пояснює дитячий психолог, книготерапевт Юлія Савицька. Дитячі проблеми тісно пов’язані з віком. Навіть боязнь темряви у п’ять та в десять років відрізняються між собою. 

“У маленьких школярів часто виникають страхи, пов’язані з дитячими образами. Вони, як правило, бояться темряви, монстриків, тварин, не хочуть залишатися самі, мають страх перед лікарем. У підлітків виникають страхи чи агресія через психологічні проблеми, стосунки з батьками, закоханість. Навіть боязнь темряви може появитися через тата чи маму. Якщо з дитиною працює фахівець і починає шукати причину, то найчастіше вона криється у стосунках між членами сім’ї, і необов’язково через погане ставлення до дитини. Вона може ховатися в поганих стосунках між старшим поколінням”, – веде далі книготерапевт.

Школярику можна порадити прочитати казку, де головний герой бореться з темрявою чи монстриками, які у ній живуть. Підліток не захоче читати дитячих оповідань, тож відповідно йому можна порекомендувати історії про однолітків. “Головне знайти відповідного героя, який був би схожим на дитину. Наприклад, є дівчатка, які люблять принцес. Для них підійдуть розповіді про казкових красунь, а є й такі, яким більше до вподоби мандрівниці, тому читати про принцес їм буде нецікаво”, – каже Юлія Савицька.

Лікування це починається зі знайомства з головним героєм, його звичками, запевняє  Юлія Савицька. Згодом він стикається з якоюсь проблемою, що доводить його ледь не до відчаю. Та згодом персонаж знаходить шляхи її вирішення і поступово, крок за кроком знову повертається у звичне життя. Кожна історія повинна мати позитивне закінчення і певний виховний момент. 

“Якщо читаєте книжку разом із дитиною, згодом проаналізуйте вчинки головного героя. Але в жодному випадку не кажіть: “Бачиш, як треба поводитися?”, “Чини так, як головний герой!” Це може викликати протест, і дитина робитиме все з точністю до навпаки”, – застерігає дитячий психолог.

Важливо знати й те, коли варто залучати сина чи доньку до книготерапії. Не слід робити цього, коли дитина хоче спати, зайнята своїми справами, занадто збуджена, емоційна. Якщо у вашій родині є традиція читати ввечері, краще робити це перед сном, адже в той час дитина готова слухати. Дошкільнята дуже люблять, коли їм не читають, а розповідають історії, показують ілюстрації в книжці. 

“Дуже важливо дати час на роздуми, а не одразу ж аналізувати ситуацію, описану в книжці. Можливо, для цього вистачить одного вечора, а можливо, знадобиться й кілька днів. Але квапити не потрібно – дитина без сторонньої допомоги здатна осмислити все, що почула-прочитала. Часто діти самі несвідомо вказують на те, що їх хвилює. Буває так, що якась казка чи історія стає улюбленою, і син чи донька просить розповідати або читати її щовечора”, – пояснює Юлія Савицька. 

Книготерапію можна поєднувати з малюванням, ліпленням, виготовленням аплікацій.

Найчастіше книготерапію практикують бібліотекарі, бо завжди можуть підказати, в якій книжці у героя виникає та чи та ситуація. Є кілька видів книготерапії, серед яких найчастіше називають психотерапевтичні, психолого-педагогічні та релаксаційні тексти.

“Психотерапевтичні тексти пишуть відповідні фахівці для конкретних пацієнтів, коли проблема потребує глибинного вивчення. Наприклад, дитина боїться лікувати зуб, не сприймає молодшого братика чи сестричку. Психолого-педагогічні допомагають встановити причину пустощів, непослуху чи агресії”, – пояснює Юлія Савицька.

Останній вид, релаксаційний, не спрямований на подолання страху чи здобуття певних навичок. Його застосовують у випадках, коли дитина занадто збуджена, не хоче нічого робити, коли їй просто потрібно заспокоїтися чи перемкнути увагу на щось інше. Це можуть бути прості тексти про природу, тварин, над змістом яких не потрібно замислюватися. Вони найкраще підходять для того, аби знизити рівень агресії, подолати негативні емоції. 

Книжка не тільки містить корисну інформацію – вона сприяє підвищенню самооцінки дитини. Наприклад, читання автобіографій відомих людей, які, будучи інвалідами, домоглися визнання, допомагає дітям усвідомити мету, до якої слід прагнути, зрозуміти, що навіть під час важкої недуги можна стати корисним суспільству, людям. Читаючи художню пригодницьку літературу, дитина, що пережила якусь травму, трагедію, забуває про це.

Зараз дуже багато авторів беруться за створення спеціальних терапевтичних творів. Проте більшість з написаного ними не дає результату – це радше модна тенденція. Багато хто з письменників вважає, що написати історію, яка мала б терапевтичний ефект, дуже легко. Насправді це не так! 

“Потрібно бути хорошим дитячим психологом, аби писати відповідні тексти. Наприклад, є книжки для дітей про вакцинацію. Але ж малюки більше бояться лікарів, шприців, а не самої вакцинації! Вони не розуміють, що це таке. І то буде повчання для батьків. Є книжки про гігієну, але це лише настанови, а не терапія”, – пояснює дитячий психолог. 

Натомість для книготерапії найкраще підходять народні казки, твори Андерсена, класична література. “Сучасний книжковий ринок пропонує багато збірників з грифом “книготерапія”, які насправді такими не є. Наприклад, малюки не хочуть ходити в дитячий садок. Є різні причини для цього: комусь не подобається вихователька, хтось не може знайти спільної мови з іншими дітьми… В кожного свої проблеми, а писати звичайну історію про те, як добре в дитсадку, не заглиблюючись у деталі, неправильно. Це не буде повчальною історією”, – веде далі Юлія Савицька. 

На жаль, не всі терапевтичні книжки, писані зарубіжними авторами, підходять нашій малечі. Адже реалії життя за кордоном і в нас різні. “Є хороший казкотерапевт Доріс Бредд, що написала багато оповідань. Але дійсність там інша: дитина живе в приватному будинку, має свою кімнату… Звичайно, можна адаптувати їх, перекладаючи українською, бо дитині  ближчими будуть ті герої, які живуть у схожих умовах. В нас це найчастіше квартира, де, окрім батьків, мешкають бабуся і дідусь. Все це потрібно враховувати”, – вважає фахівець. 

Що стосується сучасної української літератури, дитячий психолог радить прочитати цикл оповідань “Як допомогти Марічці” Оксани Доманської.