На ці вихідні припадають два важливі свята літургійного року: сьогодні святкуємо Стрітення Господнє, яке завершує різдвяний цикл, а завтра матимемо чергову неділю, яка приготовляє нас до Великого посту, – “Про блудного сина”. Обидва уривки Євангелія, які читатимуть у ці дні на літургії, записав для нас і для свого учня Теофіла євангеліст Лука. 

“Євангеліє від Луки подібне до великої картини. На ній зображений Ісус: Господь, Месія, Спаситель, справжній Цар на противагу уявному Кесарю. Як просто було б надати картині блиску і парадності за рахунок соковитих, яскравих фарб, даючи нам відчути прийдешню славу, панування над світом, владу та велич.

Лука чинить навпаки, обираючи темні тони. В міру того як він пише свою картину, ми щораз більше усвідомлюємо, що йдеться про зовсім інше Царство, ніж царство Августа. Це царство прямо пов’язане з тим, що обіцяв Бог, але воно, і Лука постійно на цьому наголошує, виглядає не так, як уявляв народ. Особливість його в тому, що воно невіддільне від історії страждань”, – пише у своєму блозі “Слово Боже” доктор біблійного богослов’я отець Юрій Щурко. 

У розповіді про принесення Ісуса до Храму (2:22 – 40), зі слів бібліста, Лука й далі  показує реакцію людей на прихід у світ Месії. Бачимо також, що батьки Ісуса є побожними та законо­слухняними. В Храмі Марія отримує очищення після народження дитини, а Ісус принесений перед Господа як первородний син.

В цьому уривку про Ісуса говорять двоє пророків, чоловік і жінка, вони засвідчують свою оцінку особи новонародженого Месії. Симеон заявляє, що Ісус є Божим спасінням, яке з’явилося людям: “Він є світло народам та слава Ізраїлю”. Насамперед згадується, що місія Ісуса недвозначно стосується язичників. Пізніше в словах, звернених до Марії, з’являються й інші подробиці тієї місії: присутність Ісуса є причиною падіння та підняття багатьох в Ізраїлі; крім цього, прихід Ісуса принесе меч, який прошиє душу Марії. Саме в цьому уривку Лука вперше натякає на відкинення і страждання, які очікують Месію. Свідчення Анни коротке: вона проголошує відкуплення для всього Ізраїлю, яке надходить через Ісуса, і тому дякує Богові за дитину. В цих двох сценах людство – чоловіки та жінки – приносять Богові хвалу за Ісуса.

 “Лука вносить в історію ще один вимір. До того моменту, коли перші дві глави Євангелія будуть закінчені, майже всі його читачі знайдуть у розповіді осіб, з якими зможуть зіставити самих себе. Ми познайомилися з літньою подружньою парою, у якої, на їхнє здивування, нарешті народилася дитина. Ми побачили юну дівчину, не менш здивовану звісткою, що незабаром у неї буде дитина, та її чоловіка, який іде разом з нею до Храму, аби принести особливу жертву. Далі ми бачимо підростаючого юнака – самого Ісуса. У цьому фрагменті ми бачимо чоловіка і жінку похилого віку, які очікують смерті та поклоняються Богові вдень і вночі, молячись про спасіння свого народу. Лука бажає залучити до своєї історії людей різного віку і стану. Неважливо, хто ви і звідки, історія Ісуса, від вифлеємських ясел аж до порожнього гробу й далі, може стати вашою власною історією. Стаючи вашим життям, вона стане і вашим покликанням”, – пише Юрій Щурко.

Зі слів священика, у кожного з нас своя роль у Божому задумі. В одних вона буде активною, очевидною, публічною – можливо, вони почнуть проповідувати Євангеліє або заповнювати Божою любов’ю насущні потреби світу. Інших очікує тиха, непомітна роль – гаряча й невпинна молитва до Бога про те, щоб Він сповнив свої обітниці. Для багатьох вона стане і тим, і тим. Марія і  Йосиф у тому моменті потребували підтримки Симеона і Анни; їм стали потрібні ці двоє старих, які дочекалися їхнього приходу і тепер дякують за них Богові. Служіння Івана Хрестителя та Ісуса Христа, що привертає всіх людей до оновленого богопочитання і братства, почалося з моменту їх народження...

“В цьому короткому уривку Євангелія Лука запрошує тебе і мене, кожну сучасну людину до особливої зустрічі з Ісусом, яка, на його думку, є настільки важливою, що життя після цієї зустрічі наповниться абсолютно інакшим змістом, а Бог у свідомості, в результаті цієї зустрічі постане як радісна Тайна”, – зазначає бібліст.

Розвиваючи порівняння отця Юрія, можемо сказати, що Лука пише не просто картину, а ікону з житієм, де, крім центрального зображення, є багато невеликих довкола, які розповідають про те, у чому святість зображеної в центрі особи, ілюструють, розкривають тему. Так само притчі в Євангелії від Луки доповнюють і розкривають центральну тему Божої любові та Божого милосердя до нас.

Завтрашня неділя має назву “Про блудного сина”. Вона є однією з тих, що готують нас до початку Великого посту, який своєю чергою є приготуванням до найбільшого свята християн – Воскресіння Христового. І якщо дві минулі неділі цього циклу – “Про Закхея” і “Про митаря і фарисея” – розповідали про те, якою має бути наша постава супроти Бога, то це недільне читання Євангелія спонукає замислитися, яким є ставлення Бога до нас. 

Ми усі звикли до цієї назви, є чимало вражаючих картин, що зображають сцену зустрічі батька і сина. Натомість Юрій Щурко вважає цю назву парадоксальною, бо вона не відповідає суті притчі та богослов’ю 15 глави Євангелія від Луки загалом.  

“Три притчі в Лк. 15 часто називають “Євангелією в Євангелії”, оскільки всі вони – про загублену вівцю (1 – 7), загублену драхму (8 – 10) та милосердного батька, який мав двох блудних синів (11 – 32) – вказують на надзвичайну Божу любов до всіх людей, а в особливий спосіб заблуканих, відкинутих, грішників. Ці притчі відкривають Бога, який шукає, поки не знайде, кожну людину (в іншому місці Лука каже, що знайти може навіть в останню хвилину нашого життя – як розбійника на хресті – Лк. 23, 43). Шукає людину, яка в Його очах має таку цінність, що все інше для нього немовби не існує, тоді як її шукає (Лк. 15, 8)... А коли знайде, то не дорікає, не випоминає (котрий раз це вже повторюється... ще раз – і більше можеш не приходити... і т.д.), але тішиться, як мала дитина, і закликає всіх радіти з цієї події (Лк. 15, 6 – 7; 9 – 10). 

Радість і надія для мене і для тебе полягає у тому, що, зі слів Ісуса, Отець постійно виглядає мене і тебе, бачить кожний відрух мого і твого серця і завжди перший кидається назустріч (Лк. 15, 20), щоб щиро, великодушно і міцно обійняти. В Лк. 15 йдеться про Бога, який бачить дуже багато і дивиться на мене й на тебе цілком іншими очима. Він однаково любить і молодшого, і старшого,  і того, хто відходить явно та зухвало (на Сході просити в батька частину маєтку за його життя  означало бажати йому смерті), і того, хто фізично ніби є поруч, але в серці відчужений та далекий. Він просто любить, чекає, виглядає і по-дитячому кидається на шию”, – пише отець Юрій.

Як каже священик, світ, понищений і покалічений через безумну дію гріха, потребує чути слова Доброї Новини, а не тільки докори та моралізування, які не дають сили виконати те, до чого закликають. Багато людей хочуть почути, що вони не полишені самі на себе в тих станах та місцях, куди самі заблукали манівцями життя. Є Хтось, Хто їх постійно шукає, поки не знайде, щоб обдарувати повнотою Свого життя. 

“Церква покликана донести світові – усім без винятку, які почуваються невдоволеними та нещасливими через своє життя, що замість всього того, що ранило, завдавало болю, спустошувало та руйнувало їхні життя, Бог пропонує в Ісусі те, що є життям абсолютно іншої якості, те, що ніколи не промине. Воно є настільки прекрасне і незбагненне для нас (пор. 1 Кор. 2, 9), що перевершує наші найкращі мрії та сподівання, бо Бог, який все це пропонує, “може зробити значно більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо (Еф. 3, 20)”. Єдине, що вимагається від людини, яка захотіла б усе це прийняти, – віра і навернення (відречення від гріховного життя), яких ми потребуємо, щоб жити Божим життям, яке нам приніс Ісус!” – наголошує бібліст.

“Дії Бога набирають драматизму в тому, що у особі Ісуса Христа сам Бог розшукує “загублене ягня” – стражденне і заблукане людство. Коли Ісус у своїх притчах говорить про пастиря, який іде шукати загублене ягня, про жінку, що шукає драхму, про батька, який вибігає назустріч блудному синові та обіймає його, йдеться не лише про слова, а про пояснення Його суті та Його вчинків. У Його смерті на хресті Бог повертається проти самого Себе,  віддає себе на смерть, щоб явитися людству і спасти його, – такою є любов у найрадикальнішій формі”,  – цитує священик папу Бенедикта XVI.