Бути гідними Божих обітниць
Сьогодні, 14 січня, Церква вшановує пам’ять святого Василія Великого та відзначає одне з найбільших свят у літургійному році – Обрізання Господнє
Ми любимо наші зимові свята, чекаємо їх із нетерпінням, проте, на жаль, не завжди знаємо, що саме святкуємо. Сьогодні більшість із нас вітає один одного зі Старим Новим роком, а Василів – із іменинами.
Треба зазначити, що Старий Новий рік – усього лише данина традиції, яку щедро підживлює медіавплив східного сусіда. За юліанським календарем, на цей день припадає всього-навсього 1 січня.
Варто нагадати, що Церква, за юліанським календарем, розпочинає рік 1 вересня, тобто 14 вересня за звичним для нас, і це свято називається Початок едикту. На цей день є визначені богослужби та читання. Натомість сьогодні, 14 січня, християни східного обряду святкують Обрізання Господнє, одне з 12 найбільших християнських свят у році, серед яких також Різдво, Богоявлення, Благовіщення і Воскресіння.
У Старому Завіті обрізання крайньої чоловічої плоті було символом союзу між Богом і Його народом. Уперше особливого значення для Ізраїлю воно набуло тоді, коли Авраам укладав союз із Богом. Бо хоч обрізання було поширене і в інших народів Близького Сходу, особливо семітських, і носило культовий характер, лише починаючи від Авраама воно стало ознакою того, що народ Ізраїлю належить Богові та бере на себе певні зобов’язання, найголовніше з яких – святість.
Обрізання мало служити не просто зовнішньою ознакою уродженця Ізраїлю, але й було символом союзу із Богом, за яким стояли певні зобов’язання, покликання народу до святості, які й повинні були насамперед відрізняти народ Божий від сусідніх язичницьких народів. Тому слово “необрізаний” мало в Ізраїлі презирливий відтінок. Пророки ж наголошували на потребі справжнього, “духовного обрізання”.
Вони говорили про необрізані уста, вуха, необрізане серце, які символізували гріховність людини. Тому пророки закликали: усі наші органи потребують обрізання, а вся людина – внутрішнього навернення.
За словами бібліїста, Новий Завіт, розповідаючи про те, що Ісус прийняв обрізання, наголошує: будучи Тим, Хто дає Закон на Синаї, Він, народившись в Ізраїлі, ставши одним із ізраїльтян, через обрізання сам стає підзаконним для того, щоби сповнити те, що не міг сповнити весь Ізраїль – бути вірним Богові, а вірність ця полягала у виконанні заповідей. Тому часто кажемо, що Ісус Христос є сповненням Закону та пророків.
Як пояснює священик, Церква у своєму літургійному році згадує цей факт також тому, що в подальшій перспективі обрізання є прообразом нашої єдності з Богом, яку ми отримуємо через хрещення.
“Часто сьогодні кажуть, що воно є образом хрещення, але треба пам’ятати, що воно мало первісне глибоке значення, бо робило людину учасником союзу з Богом. Ісус, народившись серед цього народу, вповні виконав Закон і поєднав нас із Богом. Бо Христос народжується серед ізраїльського народу для всіх нас, щоби всі ми через єдність із ним, через Його смерть і воскресіння мали доступ до союзу з Богом і Його обітниць. Ісус через обрізання підкорив себе всім тим правилам ізраїльського народу, щоби показати, що всі обітниці, дані цьому народові, мають дуже важливе значення. Він тільки продовжив усе, що було сказано до нього. Тому можна сказати, що це – перехідний момент до глибшого таїнства, до хрещення”, – зазначив о. Юрій Щурко.
Тож сьогодні замість святкувати фантомний Новий рік маємо нагоду застановитися, що для нас означає бути спадкоємцями Божих обітниць, яка це ласка і яка відповідальність бути гідними їх, адже Господь закликає нас до святості.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
