Кожен із нас напевне має свою мрію про Різдво, Різдво свого дитинства. Якою пахучою була принесена з морозу ялинка, яку вдягали перед самим Святвечором, якою м’якою була солома, постелена на долівці, яким запашним було сіно під святочним обрусом… А якою щирою була коляда і молитва… Як було радісно і урочисто…
Ми виросли, подорослішали і та радість і урочистість кудись поділась, щезла. І залишилась мрія про дитинство Різдва. Як у Діккенса Дух Минулого Різдва.
Цьогоріч ми маємо шанс пережити Різдво свого дитинства. Адже рік, що минув, змінив нас. Ми прагнемо чару Різдва, який змінить нас, змінить нашу країну. Ми навчилися молитися про це щиро, як діти, молитися про великі зміни. Дух Теперішнього Різдва – це дух Майдану, духовного прозріння і зростання. І ми готові задля цього жертвувати: свій час, комфорт, продукти, гроші…
Та чи готові ми, аби Різдво освятило нас, чи готові ми ставати святими у нашому повсякденному житті, жити за Божими заповідями та святим Євангелієм, боронити Правду… Від цього залежить яким буде Дух Майбутнього Різдва.
Владика Євстратій Зоря, архиєпископ Чернігівський і Ніжинський УПЦ КП:

Очевидно, що цьогорічне святкування Різдва Христового відбуватиметься у час, коли українське суспільство перебуває в неспокійному стані. Тому особливу надію покладаємо на Бога, що Він допоможе українському народові пройти ці випробування успішно і з користю. Про це молимося тепер і будемо молитися надалі. Щоб Господь допоміг Україні – нашій державі, нашому народу – утвердитися у правді, у добрі, у відстоюванні засад Божого закону у суспільному житті.
У часі свят і вже зараз я бажаю усім робити гідний вибір. Народження Христове розділило людей. Пастирі і волхви поклонялися новонародженому Спасителю, а Ірод і його слуги намагалися Його вбити. Оце ставлення і надалі розділяє людей на тих, хто йде за Ним, і тих, хто є Його противниками. Господь каже: хто не зі мною, той проти мене, і хто не збирає зі мною, той розкидає. Тому для кожного християнина спогад про Різдво Христове також є моментом і закликом до гідного вибору. Адже людина стає християнином не тільки один раз, коли приймає хрещення, а у кожній життєвій ситуації, коли обирає Божу сторону, Божий закон і Божу правду.
Святкувати треба так, щоби те, що відбувається було справді святом. Це слово “свято” є спільнокореневим і похідним від слова “святість”. Тому святкування Різдва не повинно бути просто відзначенням, приводом до того, аби їсти, пити чи дарувати подарунки, але має бути приводом наближатися до святості.
Суть святкування Різдва Христового, щоб людина, хоча б трішки стала ближчою до святості, до якої ми всі покликані. Тобто до чистоти душі, слів, думок, дій. Це є та праця, яку повинна робити кожна людина зокрема. Бо добре знаємо неправди гріхи і недостойні вчинки інших, часто це осуджуємо і викриваємо, даємо поради, а от щодо себе ми значно більш поблажливі. Тому якщо хочемо щось змінювати, то маємо почати із себе. Бо Писання нам нагадує, що наша боротьба не проти плоті і крові, тобто не проти людей, не проти матеріального світу, а проти духів злоби піднебесних. А ця боротьба є найважчою, бо відбувається в серці. Причому не чиємусь, а своєму власному.
Якщо хочемо мати добрі плоди, то маємо потрудитись у своїй душі, у своєму серці для того, щоби виправитися. А коли будемо виправлятися кожен зокрема, то суспільство і держава стануть значно більш досконалими, аніж зараз.

Владика Венедикт Алексійчук, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ:
Кожне Різдво є особливе, як також і кожний день, і кожна мить нашого життя є особливі. Проблема в тому, що ми не відчуваємо особливості і вартості нашого життя та неповторності обставин навколо нас. Тому і не готові досвідчувати цю унікальну подію народження Божого Сина.
Василь Рудейко, священик УГКЦ:

Нинішнє Різдво унікальне саме для України. Ми бачимо народження істини в українському народі. І воно хоча й дуже подібне до народження Христа, все ж інше.
Ми бачимо, як брехня хоче знищити істину. Вона побиває студентів (як тоді побивала младенців), істина народжується в поганих погодних умовах, як і тоді. Вона народжується на Майдані, місці, населення якого вважають худобою, бидлом безсловесним. Там пахне димом та інколи не дуже вмитими людьми.
Але є і різниця. Стається чудо. Слово істини просвіщає тих, яких вважають безсловесними і вони свідчать правду! Тоді істина не мала місця для спочинку, а тепер люди приймають, годують, напувають тих, які свідчать істину і борються за неї. Тоді люди прийшли у Вифлеєм, бо їх туди покликала влада, тепер люди прийшли, бо не змогли більше терпіти брехні.
Тоді ангели були першими молільниками, тепер люди, склавши тисячні хори, кожної ночі щогодини возносять молитви Отцю з вірою в Його всемогутність, надією на те, що істина переможе, любов’ю, яка огортає кожного, хто стоїть поруч. Від Різдва можна очікувати лише одного, того, чого всі люди, які його святкують завжди очікують: Істину – Христа, який воплочується задля нашого спасіння, задля того, щоб поєднатись із кожним із нас, жити в нас і засвідчуючи істину через нас, робити світ вільним.
Пізнати і прийняти Його, дати Йому діяти через нас – це найбільше очікування тих, які є Його братами і сестрами. Напевно кожен мріяв колись перенестись у справжню печеру, де народився Христос, побачити Його там, серед овець, вола, осла, пастирів та ангелів. Нині маємо унікальну можливість зробити це на Майдані. Святий Миколай і шопка вже там! Пастирі всіх церков вже там! Ангели-посланці істини вже там! Бо там народжується істина, яка, перемагаючи всяку брехню, очищує нас і робить дітьми Божими!
Михайло Димид, доктор східного канонічного права та богослов’я:

Ісус Христос прийшов до нас як немічна беззахисна дитина. Так само наше суспільство сьогодні відчуває і велику надію, і велику беззахисність. І так само, як тоді Ісус Христос разом з Йосифом і Марією втікав від переслідувань Ірода, який через нього вбив тисячі дітей, так само і зараз ми спостерігаємо подібну ситуацію в нашій батьківщині Україні. І ми переживаємо.
Я тут бачу і немічність, і славу Ісуса Христа, і Його перемогу. Перемогу добра над злом. Люди доброї волі завжди осягають мир. Однак це не приходить без жертви, переслідування, а іноді і втечі від переслідувань. Такі думки наводить нинішнє Різдво. Гадаю, що у вертепах цього року будуть і “тітушки”, і Янукович, і Азаров. Це свідчитиме, що люди асоціюють Різдво, яке відбулося понад дві тисячі років тому, і нинішню ситуацію в Україні.
У ці святкові дні нам також треба зрозуміти і відчути, що Україна – частина цілого світу, і що у світі відбуваються ще більші кризи ніж ми переживаємо в нашій батьківщині. Великі трагедії. Ці наші пережиття мають допомогти відчути присутність новонародженого Ісуса Христа і в Ливані, і Палестині, і в Сирії. І в Росії. І в інших точках світу.
Різдво – це пережиття великої радості, що нам світло показалося, що ми маємо велику надію. Христос прийшов. Він освятив тіло кожної людини, яка була, є, яка має народитися. Ми всі є добрими в принципі. Це є велика надія. А з другого боку є усвідомлення того, що ми у своїх менших надіях, в особистих, родинних, суспільних, церковних, народних проблемах мусимо давати собі раду і солідаризуватися. Так само і в світових.
У часі свят бажатиму, аби всі ми жили надією, яку нам приносить Ісус Христос, а життя цією надією перетворить нас на Божих істот. Бажатиму, аби сучасний ірод впав ягнятком для нашого українського народу. Особливе намірення, щоби українці ставали більш креативні, а їх креативність перетворювалася в реальні зміни.