фото: архів (Андрій Польовий)
Свято надходить у наші домівки, у наші родини, у наші серця. Ось-ось довгождана зірка вкотре сповістить радісну новину: народився Спаситель!
Він приходить у наші будні та тривоги, у наш біль і гріх, у нашу темінь і відчай, аби звільнити нас від них, подарувати Світло та Надію.
Бажаємо, аби в ці святкові дні кожен із нас привітав новонародженого Ісуса молитвою, колядою, спільною трапезою з рідними, близькими, а, може, і незнайомими людьми.
Нехай це Світло, що засяяло темної ночі, осяває наші серця, окрилює наші душі, додає сил для відстоювання Правди та Справедливості.
Нехай зустріч із Новонародженим принесе мир і любов у наші оселі, наповнить їх теплом і затишком, додасть сил і наснаги прославляти Всевишнього в наших буднях і святах на многії літа!
Христос рождається!
Славімо Його!
Славімо Його!
Щиро ваш колектив “Львівської Пошти”
Уривок із Різдвяного послання Блаженнішого Святослава, Патріарха Української греко-католицької церкви
…Подібно як прихід на Землю Сина Божого через воплочення стало центром всесвітньої історії, так само пошана до гідності людської особи є осердям істинного, справді людяного суспільства. Церква навчає, що суспільні інститути та їхні лідери повинні поважати кожну людину і їх найпершим завданням є сприяти цілісному її розвиткові. Людина не може бути засобом реалізації економічних, соціальних чи політичних планів, нав’язаних світською владою. Ця влада мусить пильно стежити, щоб обмеження свободи чи будь-який тягар, покладений на особисте життя людини, ніколи не завдавали шкоди її гідності. Кожне суспільство, у якому зневажають людину, не має майбутнього. Джерелом справедливого законодавства та суспільного устрою повинна бути гідність людської особи. Бо саме людина є осердям поєднання дочасного і вічного, Божого і людського, вона є тими дверима до вічності, що їх відкрив у своїй людяності Син Божий у день свого Різдва. Тому святкувати Різдво – означає тримати відкритими двері наших сердець до гідності людини, особливо немічної і беззахисної, яким є Божественне Дитя на руках Пречистої Діви Марії.
Сьогодні українське суспільство вже вкотре у своїй історії засвідчує, що прагне будувати власне майбутнє на підвалинах християнської віри. Новонароджений Спаситель є сповненням надії всього людства на прихід Царства Божого – царства справедливості, миру і добра. Народження саме такого предвічного Царя миру звіщав ангел, коли казав пастирям: “Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель” (Лк. 2, 10-11).
Як важливо нам у цей історичний момент, на слово благовісника, відчути, що саме Христос є джерелом нашої радості, і перестати боятися! У Різдві Христовому нехай наша тривога перетвориться на надію, розгубленість і непевність – переміниться на дорогу до Господнього вертепу. У цей різдвяний день, коли, за словами ап. Павла, сила Божа проявляється в людській немочі (пор. ІІ Кор. 12, 9), наше відчуття безсилля перетворюється на усвідомлення власної гідності. За діянням Святого Духа це усвідомлення власної гідності стає силою, що допоможе нам збудувати суспільство, гідне людини. Ось чому ми сьогодні, величаючи силу божественної людяності, співаємо: “Ти, що підняв нашу силу, Святий єси, Господи!”
Дорогі в Христі! У цей радісний день Христового Різдва складаю всім вам сердечні вітання. Віншуючи вам добром і миром, злагодою та добробутом, прагну постукати до дверей кожної української родини! Голосом прадавньої коляди бажаю розвеселити кожне українське серце! Сповіщаючи велику радість про народження нашого Спасителя, хочу зібрати всю нашу Церкву – як в Україні, так і поза її межами – довкола Вифлеємського вертепу в єдину Божу спільноту!
Відчуймо себе єдиною християнською родиною, у якій сьогодні народжується наш Спаситель. Дорогою людяності та християнської солідарності торкнімося всіх, хто відстоює власну гідність, гідність своєї родини та свого народу! Поділімося нашою різдвяною радістю з тими, хто знаходиться далеко від рідної домівки, на лікарняному ліжку чи в’язничних нарах. Усі разом, за світлом зірки, спішімо до ближнього, щоб побачити в тілі – Невидимого, в Його убогості – Джерело всякого добра, у немічному – Всемогутнього, – Новонародженого Христа-Бога в обіймах Богородиці.
Уривок із Різдвяного послання Митрополита Київського і всієї України Мефодія, Предстоятеля Української автокефальної православної церкви
…З нами Бог – і під Його керуванням йдемо по шляху, який веде до вічного Його Царства. Ми йдемо, шукаючи істини і щастя, йдемо, переживаючи гіркі розчарування, бо ціле наше життя сповнене пошуку, котрий врешті-решт становить його невичерпний зміст. Однак весь цей пошук, весь життєвий порив набуває сенсу лише в світлі піднесеного спокою Божого та миру на землі “Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!” (Лк. 2,14).Ціну миру і єднання з Богом найкраще пізнаємо в найбільш динамічні періоди людської історії та нашого приватного життя. Такі, як сучасна доба, доба суспільних змін і політичних протистоянь. Як бракує нам у ці часи спокою, певності в завтрашньому дні, почуття захищеності! І як легко стати жертвою примарних обіцянок.
…Бог не в силі, а в Правді. Світ зі своїми спокусами, принадами і силою зла, котре полює та чатує на нас кожен день, не даючи свободи, ніби мотузка на шиї в’язня, намагається нас обмежити, і лише добрий християнин, який знає правду Божу, не кориться силі зла, а стоїть як мужній воїн, знаючи, що смерть духовна є більшою за земну, та відкриває двері до зустрічі з Богом.
Месія народився у далекому Вифлеємі, Він нині повинен народитися у серці і душі кожного віруючого. Наш український народ, не зважаючи на десятиліття нищення Церкви безбожною владою, все-таки зберіг той дорогоцінний скарб – віру у Бога. Через те ми зараз і відновлюємо храми та монастирі, навчаємо наших дітей молитви. Тому закликаю Вас, брати і сестри, не нехтувати Божою ласкою, постійно пам’ятати про Божу присутність між нами, молитися і просити Господа про те, щоб змилувався над нашим українським народом, над кожним із нас! Просити Його про єдність Церкви і держави, про мир, спокій і злагоду в Україні.
Уривок із Різдвяного послання Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, предстоятеля Української православної церкви Київського Патріархату
Кожного року ми святкуємо Різдво Христове – найвеличніше свято всього християнства, бо Син Божий, будучи Творцем світу, принизив Себе і став людиною. Що це означає? Це означає, що величний, незбагненний і неописанний Бог не тільки наблизився до людини, а, смиривши Себе до безмежності, з’єднався з людською природою.Для чого Син Божий втілився і став людиною, в усьому подібною до нас, крім гріха? ...Щоб побудувати рай на землі? Ні! Він, будучи Владикою неба і землі, перед славою Якого тремтить усе творіння, народився не в царських палатах, а в печері, куди вифлеємські пастухи заганяли своїх овець. Він навіть не мав житла на землі. “Лисиці мають нори і птахи небесні – гнізда, Син же Людський не має де голови прихилити”, – сказав про Себе Христос Спаситель (Мф. 8: 20). На землі неможливо побудувати рай, бо там, де панують гріх і смерть, не може бути ніякого раю.
Тож для чого прийшов Син Божий на землю? І чому народ на Різдвяні свята співає: “Ой радуйся, земле, Син Божий народився!”? Син Божий зійшов на землю і став людиною, щоб знищити гріх і смерть у людській природі. Він прийшов, щоб примирити людину з Богом. Гріх перших людей суттєво змінив людську природу. І цю зміну ми відчуваємо не тільки в собі, але й в усьому людстві: тіло підкорило собі дух, хоча повинно підпорядковуватися духу. Матеріальні цінності стали вищими за духовні.
Син Божий народився від Пресвятої Діви і став людиною, щоб побудувати Царство Боже, тобто Царство духовне, де панувала б любов, а не ненависть; правда, а не кривда; милосердя, а не жорстокість; мир, а не ворожнеча; святість, а не гріх.
Якщо Син Божий став людиною, щоб подолати в людській природі гріх і смерть і побудувати Царство Боже, то чи досяг Він Своєї мети? Досяг! Доказом є християнство, яке змінило світ. Безліч святих у всі періоди історії людства чи не є доказом перемоги святості над гріхом?! Усе, що є кращого у християнській цивілізації, – все це результат втілення Сина Божого і Його перемоги над гріхом.
…Будемо молитися, щоб Господь просвітив наш розум і серця світлом Своєї Премудрості і любові, щоб ніхто з нас ніколи не впадав у відчай. Будемо любити один одного і Україну нелицемірною любов’ю. Не забуваймо, що Бог є любов, і ця любов привела Його у Вифлеємську печеру і на Голгофський хрест.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
