– Дорогі молоді подруги і друзі! Хочу запросити вас використати оцей час вашого побуту на Майдані, щоб ще більше переконатись у користі асоціації із Західною Європою та утвердитись у переконанні в тому, як наш тісніший зв’язок із Західною Європою допоміг би нам запровадити такі зміни, які зробили б наше суспільне життя нормальним. 

Подумайте, як зробити правдомовність, справедливість і взагалі порядність нормами поведінки в усіх обставинах нашого життя. Подумайте, що для політичного, юридичного, економічного, культурного життя мала б жива свідомість гідності та свободи людини. Застановіться, як найкраще можна ці духовні цінності донести до відома цілого нашого народу, а головно до тих, хто є або хто хоче бути при владі. 

Застановіться, як домогтися, щоб ваш голос був почутий. Це далеко не проста справа, бо ті, хто залюблений у владу та гроші, вважають вас руїнниками. З прикрістю довідуємося про фізичне знущання зі студентів та інші рафіновані форми морального переслідування. Не бійтеся і не піддавайтеся! Організуйтеся і старайтеся, щоб перш усього ваш спокійний, серйозний, позитивний голос почули ваші ровесники по цілій Україні.

– Душпастирі від самого початку були з людьми на Майдані з молитвою та душпастирською опікою. У перші дні Майдану його керівники не завжди пускали священиків. Досі звучать закиди від деяких, не лише провладних, але й ліберальних середовищ, мовляв, чому священики пхаються? Може, не треба їм там бути?..

 Церква не змінила своєї позиції – змінилися потреби. Ситуація стала тривожнішою, люди під реальною загрозою потребують більше підтримки, це зрозуміли навіть ті, що в демократичному таборі зі скепсисом дивляться на Церкву. Це як на фронті: там, де свистять кулі, мало атеїстів. Так було в страшну ніч з 10 на 11 грудня. Священики, які були на Майдані, з молитвою, з Русланою, з гімном України, з малою горсткою мирних людей відстояли гідність цілого народу перед чорною хмарою озброєних силовиків. Молитва, пісня і мир перемогли брутальні наміри та засоби.

…Духовне служіння на Майдані в різних моментах було радикальним. Усі світові інформагенції облетіли фотографії священика, який стоїть перед трактором (чи бульдозером), що намагався їхати на протестувальників. Оце сила свідка, про яку щойно згадував: одна людина не може зупинити трактор чи танк, проте може засвідчити безстрашність, силу духу, віру. І таких мужніх священиків у ніч на 11 грудня було чимало.

Церкви не є передусім рупорами гасел, а пішли туди, де є люди, яким вони покликані служити, впливаючи на загальну атмосферу,  щоб не було насилля, а панував мир і панувала правда. Священики завжди там, де виникають найбільші моральні виклики. Дуже часто вони є тихими: їх не висвітлюють у пресі, не показують по телевізору, про них не пишуть у інтернеті.

Сьогодні найважливіший український виклик – в столиці. Так, питання політичне, проте священики не вирішують його політичними інструментами. Вони моляться, сповідають, розчищають сніг, допомагають підтримувати порядок. Вони пішли туди, де є потреба. Їх вирізняє одяг, тому їх присутність дуже помітна, але я б не сказав, що служіння перейшло в політичну площину.

– Майдан дав поштовх Церквам піднятися над тим статус-кво, який панував у їхніх відносинах з державою впродовж років незалежності України, та виступити на боці суспільства. 

Тепер Церквам варто зробити крок далі й дати свою відверту оцінку цій владі. Не треба ховатися за звуженою інтерпретацією біблійної формули “будь-яка влада – від Бога”. Звуженою, тому що вона не може дати пояснення поведінки таких святих, як Афанасій Великий, Амвросій Медіоланський, Іван Золотоустий, Максим Сповідник. Ці й багато інших святих відмовлялися закривати очі на беззаконня влади, до речі, значно більш християнської, аніж теперішня. Вони не обмежувалися самоочевидними та безпечними для себе фразами на кшталт того, щоб всі були за добро і ніхто не був за зло. Вони називали речі своїми іменами і говорили в очі владі все, що думали з приводу її дій.

Зараз для Церков, які хочуть слідувати святим, є нагода сказати те, що зрозуміла більшість українського народу, який хоча й не вивчав у духовних семінаріях та академіях по кілька років морального богослов’я, проте чітко усвідомлює, що теперішня влада зовсім не християнська, хоч її представники й готові демонструвати окремі ознаки схильності до православного культу. Їх християнство – симулякр: в ньому є форма, але нема змісту. В ньому відсутня християнська мораль. 

Ця влада не розглядає людей як братів. У стосунках із Богом її представники визнають Його авторитет, але більше хочуть, щоб Бог не заважав їм присвоювати чергові трофеї, відібрані в знедоленого народу, аніж думати, як поставити свою владу на служіння ближньому.

…Зараз для українських Церков є нагода вирости до рівня суспільства, яке швидко зростає на основі тих цінностей, які мали б демонструвати Церкви. Час змінювати свої відносини з владою. Час налагоджувати стосунки з людьми. І вчитися від них цінувати та відстоювати гідність, порядність, людяність.

До трьох лідерів опозиції! 

Неділя – це день Господній! Я не хочу показухи, однак хочу знати, де і чи Ви молитеся в цей день, згідно з Божою заповіддю! Чи Ви день святий святкуєте на трапезі Господній? Я знав, де в неділю молилися Роберт Шуман, Альчіде де Ґаспері, Конрад Аденауер, Альдо Моро, Джуліо Андреотті, Нельсон Мандела, король Бальдуїн, Шарль де Голль та інші!

Я не знаю, де Ви молитеся, Віталію Кличко, Олеже Тягнибок, Арсенію Яценюк! Однак знайте, що це для Вас важне! Це також для мене (і теж для багатьох) важне! Я хочу зрозуміти, чи Ваші слова (і діла) будуть благословенні чи ні! Чи вони вкорінені у Вашому постійному наверненні чи ні! Хочу знати, чи Ви дійсно сягаєте джерела Премудрості чи ні! Хтось може сказати, що це Ваша приватна справа – так, але не тільки! Ви публічні люди!

Ці мої слова відносяться до Вас  і до всіх, тих, які мають покликання бути нашими провідниками! Я це пишу, бо, особливо в неділю, на Майдані, відчуваю брак рафінованої правдивої боротьби проти зла з уст багатьох політиків і явний дисонанс із єдиними методами, які ведуть до перемоги, – Божими! Відчуваю брак Божого миру (а отже, сили) у Ваших серцях і словах! Якщо методи не Божі – вони не є частиною перемоги, а злом, яким ми претендуємо перемогти!

Цей заклик до кожного з нас, учасників Майданів Украї­ни! Щоб ми не помилилися в Майдані! Щоби Майдан був у нашому серці, а тоді він дійсно змінить нас, наше суспільство і допоможе творити нову державу!

– Найважчий і найкращий час Майдану – це ніч. Це час, коли темні сили кружляють навколо нас, але не можуть розірвати периметр нашого Світла.З нами Бог! Кожна ніч – це випробування. Коли нас менше, коли нам важче, нас намагаються знести як нематеріальну, але все ж таки твердиню Людського Духу та Гідності.

“Был бы приказ – не было б вас” – пишуть в своєму соціальному павутинні засліплені й зазомбовані “беркутята”. Моя відповідь простіша: “Не було би Бога – не було б і нас!” Слава Ісусу Христу!

Господи, Ісусе Христе, Сину Божий!
Прости нам гріхи наші, не карай нас беззаконною і безбожною владою! Прости гріхи наших батьків і дідів, з попустительства яких на цій землі чинили страшні гріхи, – мільйони безневинних жертв загинули від голоду, втратили людську подобу, були змушені красти, брехати, зраджувати для того, щоб вижити. На цій землі руйнували церкви і мучили чесних священиків, які не хотіли співпрацювати з владою і порушувати таємницю сповіді.

Упокой, Господи, душі всіх невинно убієнних, нехай їхня кров не волає про помсту. Яви милість Свою, Господи, не карай нас, згідно Старого Завіту, до сьомого коліна. Дай нам, Боже, жити у мирі та злагоді за Твоїми законами! Допоможи відкрити очі заблудлим, запали серця байдужим, дай сили і відваги тим, хто стоїть за Правду! 

Допоможи, Боже, зберегти вільну незалежну Україну. Не допусти, щоб на цій землі знову творилося беззаконня! Допоможи, Боже, мирним і ненасильницьким шляхом усунути від керівництва бандитів, хабарників, казнокрадів і брехунів. Допоможи встановити чесні закони, дай нам, Боже, сили жити по Правді!

– До мене дійшло, що молитва – це симфонія віри, надії і любові. Віри в Бога, надії на перемогу істини, любові до ближнього. Симфонія цього всього і є справжньою молитвою – відкриттям себе для дії Бога. Дійшло не в бібліотеці, не на дуже добрих і фахових університетських лекціях, не в монастирях, яких я за своє життя відвідав чимало. Дійшло на Майдані, у тиші гупання важкої музики, спрямованої на розігрів душ, у вирі конкретної взаємодопомоги, в безперервному вибуху ввічливості та вдячності. 

Молитва народилась тут спонтанно, віра, надія і любов тисяч людей просто створили її, і вона стала частиною звичного життя Майдану, частиною такою природною, що сприймається як щось самозрозуміле. Ця симфонія ламає бар’єри закостенілих догматів, міжусобних церковних розділень і являє Церкву у її первинній справжній чистоті  як невісту Христа, з Яким вона возносить досконалу пісню прослави небесному Отцю.

Зима така тринадцята, з колючими морозами,
Та ти на це, мій Ангеле, сьогодні не зважай,
Бо десь за перелазами, бо десь за перелогами
В свою щорічну подорож рушає Миколай.

Як солодко чекається гостинців під подушкою,
Але у час святковості назавжди ти затям:
Щоб не прийшов поганий той Антипко із “тітушками”,
Потрібно бути чемними і чесними всім нам.

І байдуже, що тато твій з колючою щетиною,
Що пахне незвичайно так він димом барикад,
Бо стоїмо ми з хлопцями, що стали побратимами,
І знаємо – не ступимо ні кроку вже назад!

Цілую твоє фото я губами перестиглими,
Всміхаєшся до мене ти у вранішній імлі,
Ще свого Миколая ми разом зустріти встигнемо
На кращій, на оновленій і звільненій землі!
14.12.2013, Київ, Майдан