Серед інших народів українці також вважають Божу Матір своєю покровителькою. За її чуйність і доброту, окрім численних богородичних свят впродовж літургійного року, з особливою вдячністю за опіку відзначають ще й свято Покрову Пресвятої Богородиці. Існує багато переказів, зафіксованих у агіографічній та історичній літературі, про допомогу Матері Божої в скруті. Одним із таких є розповідь про навідання Богородиці на початку Х ст. у Влахернський собор Константинополя. Саме ця подія стала історичною канвою для започаткування свята Покрову Пресвятої Богородиці. 

В його основу покладений переказ про появу Божої Матері в 910 році у Влахернському храмі Константинополя (де зберігалася риза Пресвятої Діви Марії, її головний покров і частина пояса, перенесені з Палестини у V ст.). В ті дні Константинополь був у облозі язичників: місту загрожувало знищення. Під час недільного нічного чування, коли храм був ущерть заповнений людьми, святий Андрій побачив Пресвяту Богородицю, що йшла повітрям, осяяну яскравим світлом, оточену ангелами і сонмом святих. 

Царицю Небесну супроводжували святий Хреститель Господній Іван Предтеча і святий апостол Іван Богослов. Під час цього явлення Пресвята Богородиця зі сльозами піднесла молитву про порятунок людей від негараздів і страждань, а потім, підійшовши до престолу, продовжила свою молитву, закінчивши яку, зняла з голови білий покров (омофор) і простягла його над людьми, що молилися в храмі, захищаючи від ворогів – видимих і невидимих. Пресвята Владичиця сяяла небесною славою, а покров у руках її блищав “краще променів сонячних”. Святий Андрій з трепетом споглядав чудове бачення і запитав свого учня, що стояв поряд, блаженного Єпіфанія: “Чи бачиш, брате, Царицю і Пані, що молиться про весь світ?”. Єпіфаній відповів: “Бачу, святий отче, і жахаюся”.

Богородиця просила Ісу­са Христа прийняти молитви всіх людей, що закликають його пресвяте ім’я і благають її заступництва. Коли Богоматір панувала церкву, покров став невидимим, але в храмі залишалася благодать, що зійшла з нею. Ворог був переможений!

І хоча переказ, покладений в основу свята, пов’язаний з Візантією, до грецького церковного календаря воно не ввійшло. Цікаво, що, згідно з твердженнями дослідників, оборонявся тоді Константинополь саме від русичів. За одним із переказів князь Аскольд  зі своєю дружиною обступив столицю Візантії, та після явлення в храмі князь також мав видіння, після якого велів відступати, а сам охрестився. 

Згідно з історичними дослідженнями, вперше у Київській Русі культ Богородиці-покровительки увічнив Ярослав Мудрий під час будівництва Святої Софії та церкви Благовіщення на Золотих воротах. Своєрідним символом національної опіки є величезна запрестольна мозаїка Матері Божої Оранти в храмі святої Софії, на якій Марія, звівши руки, просить благословення для українського народу. Над нею напис: “Бог посеред неї і не порушиться, помагає їй день у день”. 

До теми

В українській літературі знайдемо чимало прикладів експресивних вигуків на кшталт “Ой матінко!”, “Матір Божа!”, “Матір ясна!”. На жаль, подібні вислови в часі здивування, радості, розпуки сьогодні витіснили інші, що містять відповідники, які належать до ненормативної лексики. Щораз частіше можна чути, як замість кликати на поміч свою матір люди згадують чужу! Як казав один наш президент, маємо те, що маємо. Напевне тому так і живемо…

Існує безліч легенд про Покрову, про її чудодійну силу, про випадки, пов’язані з появою Божої Матері, коли треба було захистити вірян від ворога, про сльози, що з’явилися на її обличчі. Відомим є і дивний порятунок Почаївської лаври в липні 1675-го, коли над храмом з’явилася Богородиця, заслонивши омофором святі будівлі та врятувавши їх від руйнування під час турецької облоги. Ця подія увічнена в псалмі “Ой зійшла зоря вечоровая, над Почаєвом стала”. Подібну оповідь про заступництво Богородиці маємо й зі села Страдч, що біля Львова, де також є ікона Матері Божої “Нерушима стіна”.

Переповідають, що коли на козаків у боях чекала поразка, то по святому ликові текли сльози. Так плакала Мати Божа перед Полтавською битвою. Історик Дмитро Яворницький у своїх працях писав, що на честь Покрови козаки збудували сорок чотири храми! У січовій церкві на Хортиці на образі Пречистої написано: “Ізбавлю і покрию люди моя…”. На честь своєї заступниці в цей день на Січі було запроваджене величне храмове свято, сходилася Велика рада, яка відбувалася лише тричі на рік: на Новий рік, на другий день Великодня і на Покрову.

В ХХ столітті Українська Повстанська Армія теж обрала собі свято Покрови за День зброї. Дехто навіть вважає 14 жовтня днем її постання. Продовжуючи традицію попередників – оборонців рідної землі  – вояки УПА віддалися під  опіку Матері Божої. 

В цей день Церква вшановує і преподобного Романа Сладкопівця. До речі, той збіг невипадковий. Він служив у згаданому Влахернському храмі і був автором акафіста до Богородиці та деяких інших богородичних піснеспівів.

На свято Покрову Пресвятої Богородиці віруючі просять у Цариці Небесної захисту й допомоги. Після Покрови  до початку Пилипівського посту, 28 листопада, українці традиційно справляли весілля. Вважається, що молодих, які укладають цього дня шлюб, сама Богородиця бере під свій покров, і в сім’ї пануватимуть любов та злагода.

У побуті це свято символізувало закінчення польових робіт та поворот на зиму. Після Покрови вже не сіяли озимини, “бо не буде наступного року врожаю”. Казали: “Не сій після Покрови, бо на полі буде голо”, “Хто посіє по Покрові, той не матиме й корові”. Щоб узимку не мерзнути, господиня до Покрови повинна була обмастити хату зсередини і ззовні, а чоловік – утеплити її соломою і листям. Після Покрови починалися перші приморозки, іноді випадав перший сніг. Тож казали, що Покрова вкриває землю снігом, воду – льодом, а дів­чат – шлюбним вінцем.