Здавалося б, до нової вступної кампанії ще цілий рік і є достатньо часу, аби випускники обрали собі професію. Та вже зараз варто визначитися, чим би хотів займатися у майбутньому одинадцятикласник і який фах найбільше йому до душі. 

На жаль, як свідчить практика минулорічних вступних кампаній, абітурієнти не завжди знають, з чим би вони хотіли пов’язати свою майбутню діяльність. Найчастіше вони обирають ті вищі навчальні заклади, де можуть навчатися за державні кошти. 

“На жаль, через великий вибір спеціальностей багато абітурієнтів не є профорієнтованими. Їм не важливо, у який університет вступити чи який фах здобути. Основ­не – просто отримати вищу освіту, а де вчитися – не має значення”, – розповідала “Пошті” ще під час цьогорічного вступу координатор кампанії “За прозорий вступ до ВНЗ” Ольга Стрелюк. 

Вибір професії, до якої не лежить душа, не приносить морального задоволення та відчуття щастя. Тому потрібно відповідально ставитися до свого майбутнього.

У світі поширена практика: перед вступом до вишу майбутній студент подорожує, випробовує свої сили у різних професіях і лише після цього обирає для себе ту спеціальність, яка йому до душі і у якій він відчуває себе комфортно. Тому й до університетів вступають уже після двадцяти років, конкретно знаючи, чим хочуть займатися у житті. На жаль, в українських абітурієнтів такої можливості нема…

“Насправді, у 16 років дуже мало підлітків знає, ким вони хочуть бути. За нашими традиціями, уже після школи дитина повинна вступити у виш, бо після двадцяти це буде важче зробити. Тут є безліч недоліків, зокрема дитина може обрати не ту професію або за неї це питання можуть вирішити батьки, доведеться вступати у виш, де менший конкурс чи, навпаки, обирати популярну спеціальність, бо так роблять усі”, – розповідає доцент кафедри психології Львівського національного університету ім. І. Франка, кандидат психологічних наук Лариса Дідковська. 

Фахівець рекомендує допомогти майбутньому студентові зорієнтуватися серед професій та підштовхнути його до прийняття певного рішення. “Раніше при школах були профорієнтаційні центри, у які ходили старшокласники. Там їх орієнтували у трьох напрямках – людина-техніка, людина-природа чи людина-людина, і школяр таким чином мав змогу ідентифікувати себе з певним фахом. Навіть така приблизна орієнтація значно зменшує діапазон вибору, – говорить Лариса Дідковська.

– Варто також звернути увагу на те, до чого у дитини лежить душа. Хтось любить малювати, хтось – спілкуватись, дехто проводить багато часу із тваринами, а інший уже з чотирирічного віку захоплюється технікою. Улюблені заняття будуть хорошою підказкою для батьків, які хочуть допомогти дитині обрати професію”.

Випускник не завжди знає, чим хоче займатись у своєму житті. Та й свої уподобання може часто змінювати. У цьому випадку батькам не варто одразу ж звинувачувати свою дитину у безвідповідальності та легковажності. 

“Іти до мети можна двома шляхами. Один – коли вступник точно знає, чого хоче, і добивається цього. Інший – коли впевнений на всі сто, чим займатися у житті не хоче. Є діти, які чітко знають, що вони ніколи не будуть лікарями, вчителями, інженерами. Саме так можна зменшити амплітуду вибору. Якщо дитина точно не знає, чого хоче, але чітко усвідомлює, чого не хоче, це теж добре”, – коментує психолог. 

Тут у пригоді стане метод виключення! Абітурієнт із власного “списку” викреслює небажані професії, після чого залишається не такий уже і широкий вибір. А вже з того, що залишилось, можна підібрати спеціальність, яка подобається найбільше.

Часто буває, що питання про те, куди піде вчитися дитина, вирішують батьки. Вони не зважають на думку випускника та намагаються таким чином здійснити власні нереалізовані бажання. Проте там, де є навіть мінімальне насилля, з’являється спротив. Через те, зі слів Лариси Дідковської, у наш час поширеною є друга (навіть третя!) освіта. Це не означає, що студенти роблять щось погано. Це означає, що вони все ще шукають себе. 

“Є дуже багато речей, які не відповідатимуть очікуванням батьків. Не варто примушувати сина чи доньку жити чиїмось життям. Нехай краще вони самостійно оберуть свою дорогу”, – каже фахівець. Чи матиме випускник достатньо сил, аби реалізувати своє бажання, залежить від кожної конкретної сім’ї. 

Якщо батьки не дослухаються до дитини та не обговорюють її майбутньої професії, до вирішення питання можна долучити й інших членів сім’ї, думка яких для школяра є авторитетною: бабусю, дідуся, дядька чи тітку. Можна звернутись і до психолога, який допоможе порозумітись батькам і випускнику. 

Незважаючи на наміри Міністерства освіти істотно змінити правила вступу до вищих навчальних закладів, на розгляд громадськості подали документ фактично без змін. Виходячи з тексту проекту Умов прийому в 2014 році, Міністерство не пропонує зменшувати кількість можливих спроб подання вступних заяв. 

Документ передбачає право вступників подавати заяви не більше, ніж до п’яти вищих навчальних закладів та не більше, ніж на три напрями підготовки у кожному з них. Також Міністерством не запроваджено анонсовану раніше норму щодо скорочення строків подання заяв та кількості хвиль зарахування абітурієнтів. Передбачається, що вступна кампанія 2014 року розпоч­неться 1 липня, а прийом заяв від вступників на денну форму навчання на основі повної загальної середньої освіти завершиться о 12.00 годині 31 липня.

“Більшість пропозицій, які ми вносили минулого року, не виконали. Основна проблема, з якою ми стикнулися під час моніторингу цьогорічної вступної кампанії – нерейтингування своїх заяв при подачі до вишів. Адже коли абітурієнт із високими балами подає 15 заяв, у кожному виші він продовжує залишатися у рейтинговому списку рекомендованим до зарахування незалежно від того, чи він уже зарахований у першій хвилі.

Проблема виникає 10-11 серпня, коли потрібно писати наказ про зарахування. І тут розпочинається так звана “четверта” хвиля – до вишу потрапляють ті абітурієнти, оригінали документів яких були на даний момент у приймальній комісії. Таким чином хоч інші абітурієнти і мали вищі бали, вони не проходять, тому після цього починають скаржитися на корупцію, якої насправді  не було”, – розповідає Ольга Стрелюк. 

За дослідженнями громадської організації “Опора”, лише 20% абітурієнтів від рекомендованих зараховують на навчання у першій чи другій хвилі. На окремі напрямки невиконання державного замовлення під кінець вступної кампанії може бути на рівні 80%, а іноді і 100%. “Вступник, подаючи заяви до вишів, міг би визначати пріоритетний напрямок. Наприклад, вступаючи у медичний виш та обираючи лікувальну справу, педіатрію чи медико-профілактичну справу, як пріоритетний напрямок абітурієнт вибирає педіатрію. 

І коли він вже з першою чи другою хвилею потрапляє на цей напрямок – з інших списків його автоматично виключають. Тоді є можливість іншим вступникам зайняти його місце. Це було б справедливо. Бо цього року, наприклад, були випадки, коли 16 одних і тих же вступників були рекомендовані на різні напрямки під час трьох хвиль. Звичайно, вони не вчитимуться всюди водночас, але саме так вони займали місце у рейтинговому списку, яке могло дістатись іншій дитині”, – пояснює Ольга Стрелюк.

Основною зміною Умов порівняно з цьогорічними є відсутність інформації про систему “Конкурс”. Якщо у цьогорічних правилах у пункті 23 сказано, що “інформування громадськості про подання заяв на вступ до вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації здійснюється за даними Єдиної бази із зазначенням категорій вступників, зокрема в інформаційній системі “Конкурс”, то в проекті Умов на наступний рік сказано лише про Єдину базу.

“На цю систему було покладено функцію інформування вступників у різних вишах. Цього року у проекті зникла згадка про “Конкурс”. Поки в Міністерстві не передбачають, щоб дані з Єдиної державної бази з питань освіти переходили в інформаційну систему “Конкурс”. Звичайно, якщо у Міністерстві розроблять власний портал, де так само можна буде відстежувати свою рейтингову позицію, це вже інше питання. Та чи буде він настільки прозорим, як ІМ “Конкурс” – важко сказати”, – каже координатор кампанії “За прозорий вступ до ВНЗ”. 

Система “Конкурс” – це онлайн сервіс, за допомогою якого вступники могли бачити свій рейтинг у тому чи іншому університеті. Алгоритм був таким: абітурієнт подавав документи в декілька університетів, дані про його бали вносилися до системи, котра розміщувала вступників у рейтинговому порядку. Таким чином можна було стежити за тим, чи є шанс вступити. Також за допомогою системи було дуже легко виявляти порушення. Наприклад, коли вступник із меншим балом чомусь “обходив” колегу з вищим.