Вишитий рушник – один із традиційних українських символів і оберегів. Ними прикрашали помешкання, на рушничок долі ставали молодята, ним пов’язували хрест на могилі. За орнаментом на рушнику можна було прочитати, де його створили, адже кожен регіон, кожне село, а навіть кожна родина мали свої особливості візерунків і техніки виконання. 

Цими днями у Музеї етнографії та художнього промислу, що на проспекті Свободи, можна побачити неймовірної краси волинські рушники з вишиваного доробку сестер Махонюк. 

На стендах рушники, виконані різноманітними техніками вишивання: хрестиком, гладдю, виколюванням, мережкою, волинською технікою занизування, вирізування, виколювання, гаптування білим по білому. Всіх і не перелічиш, адже тут представлено 60 вишитих диво-робіт. Це уже третя з рахунку виставка, організована у Львові. 

Важко повірити, що ці надзвичайні роботи виконували сестри, які з дитинства борються із страшною хворобою – прогресуючою м’язовою дистрофією. Тяжка недуга прикувала Галину і Світлану до інвалідних візків, позбавила можливості самостійно пересуватися. Ця ж недуга вразила і старшого брата Анатолія, і молодшу сестру Людмилу. Та батьки не опускали рук і з усіх сил старалися допомогти своїм дітям знайти свою життєву дорогу.

Проживає родина у селі Овадне Володимир-Волинського району, що на Волині. “Любов до вишивки прищепила нам мама, а бажання працювати – батько. Все починалося звично – коли були молодшими, спостерігали за тим, як мама вишиває. Потім самі почали братися за голку та пробувати створювати найпростіші візерунки. Спочатку робили це для того, аби згаяти час, та згодом робота настільки захопила, що важко було відірватися від неї”, – розповідає одна із сестер-близнючок Галина Махонюк.

На жаль, на відкриття виставки вона приїхала сама, адже її сестру Світлану ще у 2009 році забрала хвороба. “Господь покликав її до себе на небо, але я завжди відчуваю її присутність і підтримку. Слід її душі залишився у вишитих мальвах, чорнобривцях, лебедях”, – ділиться майстриня. 

Роботи сестер побачили у Києві, Львові, Дрогобичі, Стрию, Самборі, Трускавці. Також виставки експонувалися у Польщі та Білорусі. Їх творці мають безліч нагород і подяк, є членами Спілки народних майстрів України. Близько 80% робіт сестер є авторськими. Зі слів Галини Махонюк, ще раніше вони із сестрою вигадували різноманітні орнаменти, малювали їх на папері, а згодом, за допомогою голки та ниток, втілювали на полотні.

Роботи сестер побачили у Києві, Львові, Дрогобичі, Стрию, Самборі, Трускавці. Також виставки експонувалися у Польщі та Білорусі. Їх творці мають безліч нагород і подяк, є членами Спілки народних майстрів України

“Усі рушники робили разом, немає такої роботи, яку б створювали окремо. Наприклад, Світлана малювала візерунок, а я починала занизувати, або я малювала, а сестра – починала вишивати хрестиком. А потім закінчували удвох. Здебільшого одну сторону робила я, іншу – сестра. На своїх рушниках найчастіше використовуємо традиційну волинську вишивку, адже вона найрідніша для серця”, – пояснює Галина Махонюк.

Хрестики у майстрині рівненькі, акуратненькі, ніде й вузлика не видно. А ще вишивальниця володіє складними традиційно волинськими техніками вишивання. Одна з них – нанизування (поліська техніка перетягування ниток, імітація під ткацтво). Роботи, виконані цією технікою, двосторонні. Вражають і рушники, вишиті вирізуванням та лічильною гладдю, які теж належать до особливостей волинського мистецтва. Так створювалися чудові художні шедеври, які тішать око та навіюють гарний настрій, адже кожен рушник – ексклюзивний і неповторний.

І нині Галина Махонюк не покидає вишивання. “Без сестри важко, адже ми були наче єдине ціле і роботи робили разом, обговорювали чи не кожен хрестик, кожну лінію. Сьогодні більше раджуся з мамою. Та й хвороба дається взнаки – вишиваю повільніше. Ні, мені не важко вишивати, просто все роблю повільніше. На один рушник іде близько трьох місяців”, – розповідає майстриня. 

Всього у творчому  доробку сестер близько ста рушників. Але це не межа, адже Галина Махонюк уже не уявляє свого життя без вишивки. Тому й поповнює збірку все новими і новими авторськими роботами.