У сучасному світі діти частіше обирають сидячий спосіб життя: онлайн-ігри та спілкування в соцмережах. Натомість реальність відходить на другий план. Комп’ютер вже давно перестав бути помічником у навчанні, а інтернет – джерелом інформації. Натомість ця холодна машина стала справжнім другом та своєрідним рятувальним жилетом у будь-якій ситуації.

Якщо колись у вільний від навчання час або на канікулах учні намагалися довше бувати на вулиці, спілкуючись та граючи у різноманітні активні ігри, то тепер, аби дитина вийшла  у двір, батьки змушені її просити та вмовляти. За даними американських учених, теперішні школярі проводять перед моніторами на 63% більше часу, аніж це було п’ять років тому. 

Про причини і наслідки, а також про можливу альтернативу віртуальному життю сучасних дітей “Пошті” розповіла кандидат психологічних наук, спеціаліст з педагогічної психології Олена Сазонова. 

– З кожним роком в Україні (і не тільки у нас) діти щораз більше часу проводять за комп’ютером, бавляться в онлайн-ігри та спілкуються у соцмережах. Чому вони забувають про реальне життя, віддаючи перевагу віртуальному?
– Це питання доволі актуальне, адже пов’язане зі спілкуванням. Сьогодні у дітей змінюється процес комунікації: якщо раніше вони розмовляли,  дивлячись один одному у вічі, то тепер спілкуються через інтернет. Бесіди у скайпі, листування завдяки електронній пошті є простими, доступними, тож замінюють живе спілкування. Набагато легше, перебуваючи вдома, увімкнути комп’ютер, підключитись до інтернету, аніж зустрітися з кимсь особисто.

– Як такий спосіб життя може вплинути на дитину в дорослому житті?
– Це дуже сильно впливає на соціалізацію дитини. Одна справа, коли ми розмовляємо, дивлячись один одному в очі, маємо певний емоційний контакт,  а друга – коли спілкуємось віртуально. Буває таке, що люди під час зустрічі не мають що сказати один одному, а по телефону можуть розмовляти годинами. Віртуальне спілкування в цьому сенсі є простішим. І діти, обираючи такий легкий шлях, з часом стають відлюдькуватими.

– Що повинні робити батьки, аби убезпечити свою дитину від інтернет-залежності?
– Процес віртуального спілкування починають самі батьки. Адже нині вони задіяні в активному соціальному житті, тож велику кількість часу присвячують роботі, заробляючи на життя, і перестають приділяти увагу дітям. Якщо мама і тато спілкуються з дітьми, проводять разом вихідні, разом їздять у відпустку, навіть якщо просто разом гуляють, в дітей не виникає бажання спілкуватися через інтернет. І якщо з’являється така  потреба, то вона не така нагальна, тому що існує живе, безпосереднє спілкування з тими людьми, котрі є найдорожчими, котрі завжди поруч.

Довідка

Симптоми залежності від комп’ютерних ігор Психологічні: – відчуття ейфорії чи піднесеності під час роботи за комп’ютером, нездатність відмовитись від неї; – ігнорування друзів та сім’ї; – відчуття порожнечі, депресії та роздратованості поза комп’ютером; – перекладання повсякденних турбот на плечі членів сім’ї. Фізичні: – затерпання і зниження чутливості пальців; – відчуття сухості в очах; – біль голови (схожий на мігрень); – біль у спині; – нерегулярне харчування, втрата апетиту; – недотримання правил гігієни; – розлади сну. Щоб не стати ігроманом: – не можна грати під час депресії, при серйозних змінах у житті; – не варто грати, коли гостро відчуваєш самотність (гравці – погані співрозмовники); – набагато зменшують ризик пристрасті до гри цікаве життя, знання і розуміння того, що спиртне, наркотики та ігри – один ланцюжок, останньою ланкою якого є цілковита самоліквідація особистості; імунітетом тут мають бути почуття міри та відповідальності.

– Останнім часом серед дітей та підлітків поширеним способом проведення дозвілля є онлайн-ігри. Але з часом така, здавалося б, проста забавка перетворюється на залежність. Як повинні боротися з цим батьки? Можливо, забороняти?..
– Звичайно, якщо ситуація вже настільки загострилася, потрібно виставляти рамки. Якщо дитина хоче бавитися в комп’ютерні ігри, дозволяти їй робити це варто лиш у певний період, визначений батьками. Але, знову ж  таки, дитина починає грати в онлайн-ігри лише тоді, коли їй не вистачає чогось живого, реального, цікавого. Бо насправді спілкування – це і є певна соціальна гра. І якщо дорослі не в змозі забезпечити дитині активне дозвілля, вона починає шукати його в інтернеті. Тому батьки повинні звернути увагу на те, яким є їхнє сумісне життя з дитиною, якого б віку вона не була. 

– До речі, з якого віку можна дозволяти дітям сідати за комп’ютер? 
– Дитина може обійтися без цього блага цивілізації до того часу, коли комп’ютер не знадобиться їй для навчання. Іноді батьки знаходять для дитини навчальні ігри, які можуть згодитися їй у віці п’ять-шість років під час підготовки до школи. Та навіть якщо дитина навчається з допомогою таких ігор, то це має бути недовготривале використання комп’ютера. Оптимальний час – 15-20 хвилин на день, не більше. А вже коли дитина пішла до школи, цей час можна збільшити – тільки для навчання!

У сьомому-восьмому класі, тобто коли в школяра починається підлітковий вік, ще раз можна трішки збільшити час користування комп’ютером – до однієї-двох годин на день. З кожним навчальним роком навантаження на школярів збільшується, виникає потреба в пошуку певної інформації. Головне, аби сидіння за монітором не виходило за дозволені рамки.

– Між батьками та дітьми часто виникають серйозні конфлікти через те, що дорослі забороняють школярам користуватись комп’ютером, заходити в інтернет. Як подолати такі конфлікти, не погіршивши стосунків?
– Знову ж  таки, чому діти починають “зависати” в інтернеті? Тому що їм не вистачає живого спілкування. Якщо батьки зможуть без натиску, без авторитарного втручання, без апеляційних вимог до дитини повернути їй реальне спілкування, то потреба в частому використанні комп’ютера різко знизиться. Так само можна вчинити і з залежністю дітей від онлайн-ігор. Насправді все оточення дитини в реальному житті – це певні герої (такі самі, як у її улюблених іграх у інтернеті).

– Сучасні підлітки активно спілкуються у всесвітній мережі, зводячи таким чином живе спілкування фактично до нуля. Що робити дитині, яка все ж таки хоче повернутись до реального життя?
– Якщо вона справді хоче цього, то повинна наважитися піти в якісь певні соціальні живі компанії. У Львові, наприклад, їх дуже багато: різні вечірки, заходи, зустрічі, на яких можна просто поспілкуватися з людьми, що мають різні інтереси. Якщо в дитини є мотивація, вона це зробить!