Особливості кожного народу виявляються в усній творчості – казках, приказках, піснях. Гадаємо, до цього переліку можна додати й різноманітні дитячі ігри. Пропонуємо кілька цікавих рухливих забав для веселого проведення дозвілля разом із друзями на вулиці чи вдома. 

Кожен, хто дружить із географією, знає, що Англію з усіх боків обступає вода. Англійці люблять і добре знають море, складають про нього казки, легенди, пісні, ігри. Однією з них є “Риба-кит”. Бавлячись у неї, і набігаєшся досхочу, і нарегочешся.

У просторій кімнаті поставте по колу стільці. Їх має бути на один менше за кількість учасників гри. Кімната – це   “море”, а кожен,  хто  сидить на стільці, – Рибка: Оселедець, Окунь, Тріска... Тільки бідолашний Кит без місця, плаває між “рибок” і одну за одною кличе зі собою (“рибки” встають зі стільців і ходять за Китом). Невдовзі вже цілий табунець за ним увивається. Аж тут Кит гукає: “На морі буря!” І кожна Рибка повинна швидко зайняти своє місце. Хто не встиг – стає Китом. 

Колись у Франції було модно носити шпагу. Кожен навчався володіти нею із самого малечку, можна сказати, тоді, коли намагався їсти ложкою. У давнину в цій країні дуже поширеними були дуелі, які часто закінчувалися сумно… Тепер дуелі проводять тільки під час спортивних змагань. Але й дитячі забави можна перетворити на веселі дуелі, де замість шпаги треба взяти ложку. 

На підлозі купками розкладають горіхи, яблука чи картоплини. В кожній купці їх має бути однакова кількість. Кожен учасник гри бере ложку і починає збирати “урожай” в кошик чи відерце. Хто зробить це найшвидше  – той і переміг. От тільки допомагати собі руками не можна: все потрібно робити ложкою!

Італія – спекотна південна країна. Там дуже часто виникають посухи, з якими люди навчилися боротися давно, копаючи канали та зрошуючи виноградники і поля. Тож і дитячі ігри не обходяться без води. От хоча б “Водоноси”.

Поділіться на дві команди. Перед кожною поставте відерце з водою і горнятко чи блюдце, а за кілька кроків від них – дві пляшки. Після сигналу ведучого розпочинайте гру: перші учасники обох команд зачерпують воду і біжать до своїх пляшок. Виливши у них воду, повертаються назад, щоби передати естафету другові. Та команда, яка наповнить свою пляшку першою, здобуде перемогу. 

Якось по радіо сповіщали, що одна заможна австрійська бабуся перед смертю заповіла всі свої гроші та майно… кішечці. Вчинок доволі химерний, але свідчить про те, як тамтешні люди люблять котів. У австрійських дітей (та й не лише австрійських) з мурчиками пов’язано багато різних ігор.

Перш за все діти мають визначитися, хто з них буде Котом. Він ходить поміж гравців і намагається розсмішити кожного: кумедно нявчить, облизується, підстрибує, виставляє пазури, вдає із себе грізного звіра… Той, хто не втримається і зарегоче чи навіть усміхнеться, стане Котом.

Іспанія – країна садів. Тут скрізь росте виноград, щедро родять апельсини, персики, гранати, лимони. Ну а ті, хто їх вирощує, складають пісні та вигадують казки про ці плоди. Гра “Кошик із фруктами” проста, але цікава та весела.

Діти сідають у коло. Кожен обирає собі назву фрукта: хтось Персик, хтось Апельсин, а хтось Лимон. У центрі стоїть Покупець із кошиком і, наприклад, гукає: “Апельсине і Лимоне, до мене!” Ті, що обрали собі назви цих фруктів, повинні швидко помінятися місцями. Але Покупець також ґав не ловить – може одразу ж зайняти чиєсь місце. Хто не встиг сісти, той стає Покупцем.

Рибу в Японії ловлять не тільки дорослі та підлітки, але й малі діти. А все починається з веселої гри в рибалок.

До прутиків треба прив’язати довгі барвисті стрічки, а до стрічок – пір’їнки або трісочки. Пір’їнка – це “рибка”, яку тягнуть по землі. Кожен прагне наступити на “рибку” сусіда, а свою від цього уберегти. Кому наступили на “рибку”, той вибуває з гри. 

В Австралії живуть незвичні тварини – кенгуру, які швидко стрибають. На животі кожної з них є хутряна кишенька. У ній вони носять своїх дитинчат. Був час, коли на кенгуру полювали. Зараз це суворо заборонено, але в тамтешніх дітей залишилась гра, яка нагадує про той час. 

На майданчику діти малюють обриси кенгуру. Потім відходять кроків на десять і починають кидати у “тварину” дерев’яні списи. Кожен спис прикрашений кольоровим клаптиком тканини або ж пір’їнкою, аби можна було розрізнити їх. Хто із “мисливців” виявиться найвлучнішим, той і переможе.

Аргентина – це величезний край лісів і річок, пустель і скелястих гір. Мабуть, саме через це тамтешні діти придумали гру “Вода, земля, небо”. 

Ведучий стає у середи­ну кола і, вказавши на когось пальцем, вигукує: “Земля!” У відповідь одразу ж треба назвати дику чи свійську тварину. Хто замислився, залишає гру. На слово “вода” називають якусь рибу, а на слово “небо” – птаха. Повторюватись не можна. Виграє той, хто дасть найбільше швидких відповідей.

Ескімоси живуть у полярній тундрі, на самісінькому краю землі, де починається холодний Льодовитий океан. Зими в них суворі й ледь не втричі довші, ніж у нас. До такого життя ескімоси готуються змалку. Для цього в них є безліч цікавих ігор та змагань. До прикладу, “Круторогі олені”.

Де-небудь на моріжку креслять пряму лінію. Діти стають на неї навколішки, один навпроти одного, міцно впираючись руками в землю, – нібито вони олені. Плече одного повинне торкатися плеча другого. Щойно пролунав сигнал починати змагання, як кожен “олень” намагається відштовхнути супротивника від лінії. Кому пощастить це зробити, той і переможе.