Завдяки небайдужим людям Оля Королевич змог­ла зібрати кошти та заплатити за першу операцію – 60 тисяч гривень. Після великодніх свят жінка повернулася з лікарні, де їй уже поставили імплантат на праву ногу.

Цього тижня “Пошта” завітала в гості до Олі. “Дуже хвилювалася і за саму операцію, і за те, чи вдасться зібрати необхідну суму на другу. Адже якщо обмежи­тися операцією лише на одній нозі, через викривлені суглоби взагалі не зможу ходити”, – пояснює співрозмовниця.

До чернівецької лікарні жінка прибула 22 квітня. Через два дні після аналізів та консультацій її прооперували. Великдень Оля провела у лікарні. 

“Навіть не думала, що все мине так успішно. Лікарня тут чудова – в палатах чисто і затишно, у кожній є телевізор, спеціальні столики для того, аби поїсти, не встаючи з ліжка, санвузол. Персонал привітний. От що значить приватна лікарня – тут до тебе навідуються що кілька хвилин, цікавляться найменшими подробицями, ніхто поганого слова не скаже. Годують смачно – на лікарняних харчах навіть погладшала, – сміється жінка. – А на Воскресіння Христове нам принесли свяченої паски, ковбаски, яєць. Обід був святковий, давали, зокрема, і олів’є”.

Завдяки піклуванню лікарів Оля вже наступного дня самотужки встала з ліжка. А через кілька днів без допомоги лікарів та медсестер перейшла у звичайну палату! 

“Щодня в мене були різноманітні реабілітаційні процедури: заняття на спеціальних тренажерах, масажі ноги, фізичні вправи для коліна, які виконую й удома і вже відчуваю значне полегшення”, – каже Оля Королевич.

Коли їхала додому, хвилювалася, як сама після операції вийде на четвертий поверх будинку. Але то були лише хвилювання – до помешкання потрапила самостійно… 

Попри численні протипокази, жінка вірить, що зможе безболісно ходити та радіти життю. “Лікар подарував брошурку з різними рекомендаціями і заборонами. Тож упродовж всього життя мені не можна літати літаком, плавати на кораблях, стояти у громадському транспорті, довго ходити, піднімати більш ніж десять кілограмів. І все це задля того, аби не зрушити штучних суглобів. Та, думаю, всі ці заборони не затьмарять моєї радості від того, що нормально ходитиму”, – веде далі жінка. – Якщо дотримуватимусь усіх рекомендацій лікарів, імплантати прослужать років тридцять”. Головне – повністю відновити рухомість правої ноги, щоб уже через три місяці лікарі змогли прооперувати й ліву. 

“Звичайно, у кожного реабілітація минає по-різному. Наразі ще не наважуюся переносити вагу тіла на оперовану ногу, але вірю, що згодом могтиму це робити. Вдома набагато краще почуваюся, племіннички – Марта і Юстина – сумувати не дають. Та й улюблені квіти, зокрема  орхідеї, потрібно доглядати”, –  розповідає жінка.

Аби Оля Королевич могла безболісно ходити, на другу операцію потрібно зібрати 60 тисяч гривень. Жінка та її сім’я зверталися до всіх небайдужих, щоб зібрати необхідну суму, хоча б по гривні з людини. Оля радіє, що на її благодійному рахунку стає щораз більше грошей. 

“Відверто кажучи, не вірила, що за такий короткий проміжок часу можна зібрати чималу суму. Найперше хочу подякувати своїй хресній та її родині, які подарували мені гроші. Окреме спасибі однокласнику, з яким сиділа за одною партою у початковій школі. Почувши про моє горе, він одразу ж приніс значну суму”, – каже зі сльозами на очах співрозмовниця.  

Випадків, коли друзі, приятелі чи знайомі приятелів передавали кошти, було безліч. Зі слів Олі Королевич, відгукнулися й незнайомі люди, жертвуючи гроші на церковних збірках, переказуючи на рахунок чи кидаючи у скриньки, які були у кав’ярні та перукарнях.

“Ми зверталися до усіх храмів, що в нашому районі. Священики оголошували під час відправи про збір коштів, і парафіяни клали на тацю гроші. На благодійний рахунок жертвували, хто скільки міг: бувало що тисячі, а бувало по 50 гривень”, – каже жінка.

З її слів, були випадки, коли відмовлялися допомогти: Оля Королевич зверталася по допомогу до Львівської міської ради, до управління соціального захисту населення, до облдерж­адміністрації, до народних депутатів, але марно…

“Я ще раз переконалася, що найбільше допомагають ті, хто не має великих статків. А чиновники тільки обіцяють…

 Але ж за операцію обіцянками не заплатиш. Та я не тримаю на них зла, навпаки, хочу подякувати кожному, навіть тому, хто дав гривню-дві”, – запевняє жінка. 

Хоча з часу операції минуло не так багато днів, Оля вже не може всидіти на місці –  й далі піклується про свої квіти. На підвіконні поруч із улюбленими орхідеями розквітли ніжні фіалки. 

“Уже хочеться взятися до своєї улюбленої справи – пекти тістечка, пляцки, шарлотки, та все ніяк руки не доходять. Адже потрібно робити уроки з племінницею Мартусею. За кілька тижнів – Свято останнього дзвоника, а після стількох вихідних їй ой як не хочеться вчитися”, – пояснює Оля Королевич. 

Сумує й за ще одним улюбленим заняттям – вишиванням, яке через утому та постійний біль довелося закинути. Та не втрачає надії знову взятися за голку, щоби поповнити свою колекцію картин.  

“Я оптиміст і вірю, що все має бути добре. Погані думки відганяю молитвою, яка завжди допомагає. Знаю, що Господь дає лише ті випробування, які людина здатна подолати. І попри наші нарікання, дає силу нести свій хрест до кінця. Раджу всім не втрачати віри в житті!” –  резюмує жінка.  

Тож не будьмо байдужими до неї, допоможімо зібрати необхідну суму!