Учора християни, які живуть за юліанським календарем, завершили Святу чотиридесятницю – першу частину передвеликоднього посту. Сьогодні маємо Лазареву суботу, а завтра підемо до храмів з вербовими галузками і вітатимемо один одного словами Я б’ю, не я б’ю. Верба б’є. Віднині за тиждень – Великдень!”. 

Ми радітимемо, що наближаємося до найбільшого свята у літургійному році. Однак цього тижня за передсвятковими закупами, прибиранням та іншими клопотами маємо усвідомити, що саме збираємося святкувати, – свято відкуплення чи звичай освячення пасок, яєць та інших смаколиків, визволення від смерті чи чревоугодія. 

У цей час, окрім усього, ми повин­ні пам’ятати, що шлях до цього свята пролягає через Великий тиждень, або ж, як його часто називають, –  Страсний, хоча це радше західна його назва, що має нагадувати нам про страсті Христові – ціну нашого відкуплення. 

У східній літургійній традиції цей час називають Великим тижнем, бо він є найважливішим літургійним періодом у році, а його богослужіння  – одними із найдавніших у Церкві. Вони дуже глибокі за змістом і мають особливе значення для кожного, хто вважає себе християнином. Російський богослов Олександр Шмеман особливо відзначав богослужіння пасхального триднев’я – Страсної п’ятниці, Великої суботи і Світлого Воскресіння. На його думку, вони можуть розповісти про нашу віру, про те, як християни повинні розуміти постання світу, гріхопадіння, відкуплення, смерть і воскресіння набагато більше, аніж усі інші богословські писання разом узяті, і розповісти про це не лише читанням величних текстів, а й показати це на прикладі досвіду, який передається Церквою в ці дні.

Перші чотири дні Великого тижня, від понеділка до четверга, оскільки літургійний день розпочинається вечірнім богослужінням, продовжують постові теми – покаяння, прощення, навернення. Хоча кожен із них має свою особливу богословську тематику. 

В ці дні Христос виступає як Жених, Наречений Церкви і цілого людства. Тропар на утрені в ці дні закликає нас чувати у час приходу Нареченого, аби зустріти Його невсипущими.

Велике триднев’я літургійно розпочинається у четвер ввечері вечірнею з літургією Василія Великого – спомин Тайної вечері. Це богослужіння є одним із найважливіших в цілому році: Христос встановлює таїнство Євхаристії. 

Утреня Страстей Великої п’ятниці присвячена читанню 12 уривків страсних Євангелій. Царські часи особливі своїми тропарями, які оспівують страждання Христові. 

У Велику суботу маємо два богослужіння – Вечірню покладення в гріб з виставленням плащаниці та Єрусалимську утреню – заупокійну по Ісусові Христові. Особливість її у тому, що вона хоч і оспівує страждання та поховання Сина Божого, вже чуємо і про воскресіння, особливо в ірмосі 9 пісні канону: Не ридай наді мною, мати, бо воскресну і прославлюся”.

Великий тиждень, зокрема друга його половина, має свою особливість: усі богослужіння зміщені приблизно на півдоби. Ті богослужіння, які мали б звершувати увечері, звершують зранку і т.д. Згідно з церковним уставом, літургію Василія Великого  у Великий четвер мали б звершувати не раніше четвертої години дня. Але в нас вона зазвичай відбувається зранку з огляду на пасторальні обставини – аби більша кількість людей змогли вклонитися плащаниці, яку виставляють у п’ятницю зранку на вечірні, а не ввечері, як цього вимагає логіка богослужбового чину. 

Як розповів Пошті” викладач кафедри літургійних наук Українського католицького університету отець Василь Рудейко, богослужіння Страсного тижня прив’язані до богослужінь добового кола: страсті є частиною утрені, а Євхаристія об’єднана з вечірнею. Все має певну логіку, яка за існуючого порядку богослужінь є дещо зміщеною. У багатьох храмах літургію Василія Великого звершують у суботу зранку, бо вже пополудні святять паски, що є абсолютно неправильним! І це виклик для нашої Церкви”, – пояснює він. 

Найважливішим у Великому тижні, особливо в трьох його останніх днях, є спокій. Навіть якщо не було можливості віднайти його впродовж посту, то на цьому тижні християнин повинен знайти час для молитви.  Всі богослужіння спрямовані на те, аби віряни відклали щоденні клопоти та відчули позачасовий, позапросторовий вимір того, що сталося майже дві тисячі років тому і триває донині в нашому житті з Христом.  Відчули, що жертва Христова була принесена і за кожного з нас окремо, за наших дітей, батьків, рідних та близьких, і знайшли час постояти під Хрестом. 

Досвід пережиття хоча б основ­них богослужінь, якими є літургія Василія Великого з вечірнею у четвер, утреня Страстей, Викладення плащаниці, Єрусалимська утреня і літургія Василія Великого у суботу –  в навечір’я Пасхи, вдихне нову силу в нашу віру, утвердить нас у нашому стремлінні до святості та допоможе знайти вирішення щоденних побутових проблем із погляду вічності. 

Дуже важливо намагатися пройти цей шлях із Христом, – каже літургіст. – Всі тексти, які читаємо, всі богослужіння покликані до одного – разом із Христом, якого ми прийняли в таїнстві Хрещення, намагатися пройти шлях Його страждань і шлях Його воскресіння”. Це найперше, що маємо зробити в цей час, бо тільки глибоко духовно переживши Великий тиждень, побувавши” через богослужіння під Голгофою, будучи солідарними через піст, розважання та молитву з Розіп’ятим,  зможемо  радісно зустріти Воскреслого Христа і славословити Його. Тільки тоді Свято свят стане тим, чим має бути для християн, – освяченням нашого життя, нашою дорогою до Неба.