“Пошта“ побувала у храмі, що є своєрідним літописом  папства

Останніми днями через зречення з уряду Бенедикта XVI значно зросло зацікавлення цією базилікою. Однією з її особливостей є стрічка з медальйонами попід стелею. На медальйонах – портрети всіх пап: починаючи зі святого апостола Петра і аж до Бенедикта XVI. До XVIІ ст. зображення іконографічні чи уявні, пізніші – реалістичні. Медальйон з портретом теперішнього понтифіка підсвічений. Ця стрічка ще не заповнена до кінця. Вона немовби відображення того, що храм, як і його оздоблення, – не просто будівля, витвір мистецтва, а жива Церква, історія якої продовжується. Існує повір’я, що коли ця стрічка заповниться, закінчиться й існування інституту папства, а то й узагалі настане кінець світу. При Папі Іванові Павлі ІІ залишалися вільними лише три медальйони. І під час чергової реконструкції храму понтифік зініціював встановлення ще десяти медальйонів, жартуючи, що кінець світу наразі відтерміновується.

Сам храм святого апостола Павла за мурами – одна з чотирьох великих, або ж папських, базилік Рима. За переданням, вона стоїть на могилі апостола Павла. Як відомо, його стратили у Римі – відсікли голову. Перші християни поховали апостола і зберегли пам’ять про місце його захоронення. 

Перший християнський храм на цьому місці постав ще при Константині Великому. Назву “за мурами” базиліка отримала через те, що була споруджена за стіною Авреліана (ІІІ ст. по Р.Х). В другій половині IV ст. при імператорі  Валентиніані І її добудували і розширили. Але вже наприкінці цього ж століття Феодосій І почав споруджувати тут грандіозну будівлю з п’ятьма нефами і трансептом (неф – витягнута прямокутна частина приміщення храму, обмежена з двох боків опорами (колонами); трансепт – поперечна частина храму, поперечний неф). Але добудували собор аж у середині V століття. Наприкінці VI ст. при Папі Григорії Великому він був перебудований і в ньому встановили балдахін просто над могилою святого Павла, для чого мусили підняти рівень підлоги. У 2002 – 2006 роках у базиліці вели розкопки, під час яких під вівтарем знайшли саркофаг. Радіонуклідний аналіз кісток, знайдених у ньому, підтвердив, що це кістки людини, яка померла в І – ІІ ст. по різдві Христовому. 

На відміну від інших патріарших базилік, собор святого Павла не зазнав істотних змін ні в часи Відродження, ні в епоху бароко, однак 15 липня 1823 року вигорів майже дотла. 

Відновлення храму тривало до 1840 року. Збудували цілком новий фасад у стилі класицизму. Базиліку відтворювали, можна сказати, усім миром. Правителі багатьох країн надіслали цінні будівельні матеріали. Цікаво, що до відбудови долучилися й православні церкви, а російський цар Микола I прислав малахіт та лазурит для відновлення вівтаря. 

До відтворення базиліки доклали зусиль понтифіки Григорій XVI і Пій ІХ, який  освятив відновлений храм 1854 року. Проте в ньому можна побачити, як виглядала первісна будівля: за склом є дерев’яний макет, крізь який варто пройти і оглянути інтер’єр.

Базиліка святого Павла має 131 метр завдовжки, 65 метрів завширшки і 30 метрів заввишки. Її стеля, з позолотою та розписами, – неймовірний витвір мистецтва. У храмі збереглася так звана “дарохранительниця” (кивот) 1285 року і мозаїка 1220 року.

Цікаво, що базиліка святого Павла за мурами немає куполів і башт. Єдиною баштою є дзвіниця. 

До базиліки з боку південного трансепта прибудований клуатр (прямокутний внутрішній двір, оточений галереями з колонадою під дахом),  збудований архітектором Вассалетто у 1205 – 1241 роках.

В його центрі – фігура святого Павла, витесана Джузеппе Обічі з карського мармуру. Святий Павло зображений з мечем у руці –

символом його мучеництва. Чотири пальми додають дворику урочистості, екзотичності.

Частина фасаду, над портиком, оздоблена мозаїками. У верхній частині – композиція “Христос благословляючий між святими Петром і Павлом”, нижче, на фризі, зображений сюжет “Агнець Божий” на пагорбі між двома священними містами – Єрусалимом і Вифлеємом. Ще нижче, як обрамлення вікон, – чотири величезні фігури пророків.

П’ять нефів храму розділяють вісімдесят(!) колон. Всі вони встановлені у XIX ст. під час відбудови базиліки.  

Окрім величних колон, скульптур, мозаїк та неземної краси склепіння вражають вишукані орнаменти з мармуру, які дивовижними візерунками вкривають не лише стіни, а й долівку храму. Навіть шибки у вікнах собору – з мармуру, природні малюнки якого, складені симетрично, утворюють чудові вітражі.

Львів–Рим–Львів