Про місію і покликання батька, його любов і приклад, клопоти і обов’язки “Пошта” спілкується із багатодітним батьком, парохом храму святої Софії у Львові, отцем-доктором Сергієм Олійнічуком 

 Щороку в другу неділю травня ми багатоголосо вітаємо наших мам із їхнім святом, говоримо їм щирі слова вдячності та любові. Однак, мало хто знає, що у третю неділю червня світ відзначає День батька. Це свято було запроваджене у США більш ніж сто років тому, аби наголосити на важливості батька у родині та вшанувати його любов і працю. 

Напередодні Дня батька про дар батьківства, турботи і обов’язки, любов і довіру “Пошта” спілкується з отцем-доктором Сергієм Олійнічуком. Разом із дружиною Наталею вони виховують семеро дітей: Григорія (1997), Анастасію (1999), Анну (2002), Василя (2005), Франциска (2007) та Миколая (2010), а також похресника Богдана Мельника (1994), який мешкає з ними з 2001 року.

– Отче Сергію, на вашу думку, ким є батько для родини?

– Батько – це голова сім’ї, дбайливий опікун, який бере на cебе відповідальність за її добро та безпеку, виховання дітей та матеріальне забезпечення родини.

– Ким для Вас є Ваші діти?

– Перш за все особливим, неповторним і найціннішим Божим даром, знаком Його благословення. Моїм майбутнім, надією, мріями, запереченням смерті і проминання. Часом турботою і тривогою, але ніколи тягарем і смутком.

Про довіру

– Чи важко відважитися бути батьком великої родини? 

– Те, що тепер називають великою родиною, не так давно було нормою. Просто на фоні теперішніх обмежень – одне-двійко дітей у сім’ї – наша виглядає великою. Нам дуже важко було б ставити якісь перешкоди для народження своїх дітей, відмовитися від цього найкращого Божого дару. Потрібно довіряти Богові, який обіцяє, що ніколи не залишить у скрутну хвилину.

– На яких засадах будуєте стосунки із дітьми?

– Намагаємось дітей любити, відкривати їхні серця для Бога, бути уважними до інших. Звичайно, як християни, будуємо стосунки на наріжному камені всього життя – Христові і Його церкві – з довголітньою традицією служби Богові і людям. 

– Скільки часу Ви присвячуєте своїй родині, зокрема дітям? 

– На превелике щастя, я маю можливість багато часу проводити з родиною, але якщо щиро, то не завжди вповні це використовую і шкодую з цього, бо діти дуже швидко виростають... Але крім своїх дітей, я є батьком також і для своїх парафіян і свій час мушу ділити між усіма. Частину часу, на жаль, забирає комп’ютер, який зовсім не є членом родини...

– Як налагоджуєте контакт із дітьми?

– Намагаюся його не псувати та не тратити дарма. Добрий контакт неможливо підтримувати без щирої розмови та спільно проведеного часу. 

– Чи виникають у Вас із ними суперечки, непорозуміння? 

– Звичайно, що виникають. Найчастіше навколо часу проведеного при комп’ютері. Проте, спірні питання розв’язуємо мирно.

 Про любов і повагу

– Ми часто вимагаємо поваги до себе як до батьків. На Вашу думку, чи потрібно поважати дітей? 

– Не думаю, що можна змусити когось поважати. Повага – це відповідь на цінність особи. Кожну людину треба поважати і шанувати, бо вона вже є надзвичайно цінною тільки через те, що Бог покликав її до життя, створивши подібною до Себе і за неї віддав життя на Хресті. Потрібно навчити дітей ставитись до інших, як до самого Христа, бо саме за це нас і будуть судити Останнього Дня. Тоді і нам, батькам, частина цього доброго ставлення перепаде не в останню чергу. Поважаючи своїх дітей і при кожній нагоді в різних обставинах, вказуючи їм на їхню цінність та неповторність, ми утверджуємо у них почуття власної гідності, того, як вони самі себе і інших будуть сприймати, та відважно входити у доросле, самостійне життя.

– Яким має бути батько, аби заслужити повагу дітей?

– Перш за все щирим та правдивим. Щоб його слова не розходились з ділом. Бо насправді для дітей не так важливо, що ми їм говоримо, і які “моралі читаємо”. Вони бачать як і чим ми насправді живемо. Переконати їх і заслужити повагу може тільки наш добрий приклад. 

– У чому батько має бути непохитний?

– У любові, вірі, та надії, в утримуванні моральних заповідей.              

– Що найголовніше у Вашій виховній методі?

– Любити дітей і бажати їм добра.

Про клопоти і обов’язки

– Який Ваш найбільший клопіт як батька?

– Бути добрим прикладом для своїх рідних. Не втратити, не проґавити чогось важливого в їхньому вихованні, ну і, звичайно, подбати, щоб діти мали все необхідне для гідного життя і розвитку.

– Скажіть, будь ласка, які маєте обов’язки у вихованні дітей? 

– Не маємо чіткого поділу обов’язків, допомагаємо один одному у всьому. Але тільки я є їхнім персональним водієм.

– Іноді татко каже: “Підросте, буде грати у футбол, тоді вже я візьмуся за нього”. Чи правильний такий підхід?

– Тато завжди має бути татом. Що менша дитина, то легше йому з нею встановити добрий контакт, щиро спілкуватись і просто бути разом. Якщо дитина змалку звикне ділитися з батьком своїми переживаннями і проблемами, то і у нелегкому “перехідному” віці буде шукати допомоги і поради у нього, а не на вулиці.

– Чи є різниця: тато для сина і тато для доньки? У чому вона?

– Син у батька вчиться того, яким йому бути, а донька того, яким має бути її чоловік. У обох випадках особа і приклад батька є надзвичайно важливими, щоб утвердити в їхніх очах почуття власної гідності та вартості.

– Іноді тато боїться дитини – звідки береться цей страх і як, на Вашу думку, його подолати?

– Батько може боятися поразки та невдачі у спілкуванні з дитиною. Тому уникає її, втрачаючи нагоду щирої розмови. Намагайтеся більше часу бути з дитиною, уважно вислухати її і не оцінювати. Страх буває також перед невідомим. Пізнавайте дитину, її світ і тоді, краще розуміючи, більше її полюбите.

– Чого має навчити батько?

– Всього,  особливо найважливішого: любити Бога і людей, самому бути людиною.

Про взірці та цінності

– Хто для Вас є взірцем доброго батька?

– Абсолютний ідеал – сам Отець небесний, милосердний Батько, що виглядає свого блудного сина. Авраам, що не пошкодував свого єдиного сина для Бога і наш святий, о. Омелян Ковч, котрий маючи п’ятеро рідних дітей, відмовився від порятунку і залишився помирати в концтаборі з дітьми духовними. Ну і мій батько, звичайно. Я його дуже люблю. 

– Кажуть, що маму діти мають любити, а тата боятися, чи Ви погоджуєтеся з цим твердженням?

– Страх не є добрим вихователем. Страх сковує і паралізує, змушує уникати контакту з тим, кого боїмося і приховувати те, за що можемо “дістати”. Тільки в атмосфері взаємної любові і довіри дитина може рости і ставати зрілою, вільною та відповідальною. Якщо любити – то обох батьків, але це буває “на мус”. Якщо боятися – то лише, аби не зробити чогось, що їх засмутить,  скривдить чи якось нашкодить. Як і у стосунку до Бога, перед яким ми також маємо мати острах. Не тому, що Він нас каратиме, або чогось не дасть через нашу погану поведінку, але боїмося саме гріха і всякого зла, які нас від Бога віддаляють і розпинають Його на Хресті.

– Сьогодні часто можна спостерігати, що батько є у родині “поліцейським”, “банком”, а іноді й “опудалом”. Чому, на Вашу думку, так стається?

– Те, ким батько є для своїх дітей та дружини залежить від того, ким він хоче бути і, звичайно, від творчих зусиль, які він для цього прикладатиме. Можна зайняти певні традиційно визначені позиції і відігравати загальноприйняті і всіма очікувані ролі “поліцая”, або “мішка з грошима” чи, як зневажливо часом називають свого батька підлітки, “пахана”. Не думаю, що комусь сподобається роль “опудала”, але задля святого спокою, щоб зайвий раз не турбували, хтось може і це терпітиме... Покликання і місія батька до народження, опіки та виховання своїх дітей і родини дана самим Богом і надзвичайно шляхетна. Необхідно, аби самі батьки були свідомі у цінності і неповторності свого дару батьківства, відкривали для себе його сенс, виклики і можливості, та хотіли у всіх вимірах його реалізовувати.   

Про відповідальність

– Чому, на Вашу думку, роль батька в українських сім’ях нівелюється? 

– Не тільки в українських сім’ях нівелюється роль батька. Існують певні стереотипи, що тільки мати може належним чином подбати про дітей, опікуватись ними і домом. Роль батька часто звужується до заробляння грошей та впровадження дисципліни тоді, коли мати не може собі дати з дітьми ради. Батько, зазвичай, працює багато часу поза домом. І, щоб утримати родину, часто змушений увесь свій час віддавати роботі, виїздити за кордон на “заробітки” і через таку тривалу відсутність він мимоволі втрачає вплив на дітей і на те, що відбувається в сім’ї. Є й інший бік – через тривалу економічну кризу в Україні і безробіття чоловіків часто також і дружина змушена виїздити за кордон, щоб роздобути засоби для існування. Це шанс для батька, який залишається вдома з дітьми поглибити свої стосунки з ними і зайнятись їхнім вихованням. Найгірше, коли обоє батьків кидаються з головою заробляти гроші і залишають дітей напризволяще.

– Хто позбавляє батька впливу на сім’ю? 

– Звичайно, обставини, у тому числі і економічні, бувають іноді дуже складними, але ніхто не може заборонити батькові любити своїх дітей та дружину і піклуватися про них навіть в екстремальних умовах. На жаль, починаючи з 70-х років, навіть у досить забезпечених суспільствах невтомно зростає кількість розлучень... Стиль життя і цінності сьогоднішнього світу спокушують жити для себе. Часто сам батько відходить, без примусу, не будучи готовим взяти на себе відповідальність, покидаючи дружину з дітьми, позбавляючи себе привілею та дару батьківства.